Купи-продай, біжи-бей і нищівного фейр-плей у дзеркалі проблем, не так вже раптово постали перед сучасним клубним футболом України. Ще років п’ять тому, коли Мішель Платіні почав всерйоз обговорювати проблему дефіцитності бюджетів футбольних клубів, що незабаром привело до появи правил фінансового «фейр-плей», доводи УЄФА мало кого турбували в Україні.
Ліги і клуби мовчки ігнорували дебати яйцеголових, що було вигідно всім учасникам місцевого процесу – від отримували свою маржу доглядачів клубних кас до персоналу команд, всілякої господарської обслуги, працівників офісів, служителів Феміди і контролерів Етики. Що-то, зрозуміло, перепадало з панського столу та пресі – вона, як уміла, його обслуговувала.
Багато хто здогадувався, що професійний статус клубів представляв собою величину досить умовний, і тим не менш більшості вигодонабувачів не хотілося вірити в те, що крах благоліпності може настати раптово, як фол останньої надії – без пред’явлення жовтої картки.
Але будь-яка війна починається раптово. Ось так одного разу потрапив під роздачу і предмет національної футбольної гордості. Достаток, вскармливавшее останні років п’ятнадцять всю нашу доблесну рать, кудись запропастилось. На очі все частіше стали попадатися розгублені погляди.
Ніхто не згадує і тепер, що Платіні утримав на плаву на порядки більш громіздке господарство. І справді, навіщо?.. Але ми-то пам’ятаємо, що клуби України на чолі з Прем’єр-лігою навідріз відмовлялися обговорювати навіть елементарне посилення ліміту на легіонерів…
До чого прийшли? УЄФА досить швидко убезпечив від небезпечного вірусу головні свої турніри – Лігу чемпіонів і Лігу Європи. Результати запровадження «фейр-плей» красномовні: у 2011 році сукупні втрати клубів Європи становили 1,7 мільярда євро, а в 2014-му – трохи більше 400 мільйонів. Борги, які становили 57 млн євро, за той же період знизилися до 6 млн.!
В Україні подібного роду статистики, природно, немає. По ідеї, її повинна була б продукувати Прем’єр-ліга, але докоряти її в бездіяльності – все одно, що звинувачувати в дармоїдстві буддиста, старанно практикуючого недіяння. Втім, не тільки її – яких відомостей на цей рахунок не пропонує і наглядових за лігою ФФУ. Тому будемо керуватися власними розрахунками останнього передкризового року.
Отже, в домайдановское достаток сукупні витрати клубів України обчислювалися приблизно 350-400 мільйонів євро за сезон. У 2014-му вони скукожились як мінімум наполовину, а нині навряд чи перевищують 75-80 млн.
Яка частина з цих пасивів покривалася доходами, прорахувати напевно теж непросто, однак ще чотири-п’ять років тому загальні збори ледь покривали 20-25% витрат, тобто сягали суми у 70-80 мільйонів євро (включаючи виплати клубам від УЄФА). Таким чином, щорічно через професійний «дренаж» витікало до 280-320 млн євро.
Нині ці показники суттєво змінилися. Поворотний відсоток піднявся в рази – тільки «Шахтар» влітку 2015-го виручив 46 млн. євро від трансферів трьох своїх футболістів, а продавалися адже не тільки гірники… Судячи з усього, за підсумками 2015 року український футбол вперше покаже «прибутковість», та тільки якою ціною?!
Є ще одне АЛЕ! Поточний «зростання» – це не наслідок грамотних рішень управлінців, а прямий результат їх бездіяльності і що послідувала за нею панічного розпродажу гравців. І ось ця, спадна тенденція буде наростати в Україні і далі.
Так чи інакше розпродаватися доведеться всім. Комусь- дозовано, без поспіху, як, приміром, «Шахтарю», «Дніпру» або «Динамо». А хтось буде змушений передавати покупцям все, до чого ті будуть проявляти хоч якийсь жвавий інтерес. Так вже роблять «Зоря», «Карпати» у випадку з 18-річним Мар’яном Шведом чи встиг пройти через принизливе торжище «Чорноморець»…
Свідоцтво низької керованості процесом – і те, що борги професійних клубів перед недавніми вигодоодержувачами продовжують наростати. Знаючі люди вже оцінюють їх у солідну цифру – понад 10-12 млн. євро, називаючи тут рекордсменом «Металіст».
Що в такому разі чекає наш футбол? Відповідь невтішна. По мірі того, як господарі клубів мінімізують свої витрати, годівниця вичерпується. А значить, кращі кадри продовжать витікати.
З чим же залишається український глядач і окормляющая його преса? У найближчі роки точно – з двома чемпіонатами. Номінальним – для таких команд, як «Чорноморець» і «Говерла», «Металург» і «Металіст»… І, так! – це змагання не обіцяє ні хліба їм, ні видовищ нам…
Другий чемпіонат – реальний. Цей – для «Динамо», «Шахтаря» та «Дніпра», які в суперництві один з одним зможуть розігрувати бюджетоутворюючі путівки в турніри УЄФА. До речі, з цього сезону за групу Ліги чемпіонів Платіні гарантує 12 мільйонів євро виплат (заробити можна і більше). Втішний приз – Ліга Європи, де треба дуже постаратися, щоб не відхопити хоча б 4 млн. за сезон.
Учасникам номінального першості України знадобляться роки, щоб адаптуватися до наринув по нужді правилами «фейр плей». При нинішньому тренді – продавати – склади багатьох команд швидко стануть однорідні. Власне, ми вже бачимо, хто приходить на зміну проданим умільцям – генерація бий-біжи.
А як же наші футбольні школи і академії? Вони, за рідкісним винятком, давно вже не постачають клубам сучасних футболістів – таких, на яких глядач ходив на стадіон. Від шкіл по суті цього й не було потрібно – наближеному до коштів власників персоналу набагато вигідніше було привезти і «впарити» господареві готового гравця.
Тільки тепер клубам і школам доведеться напружитися. Питання – чи готові вони до цього, володіють необхідними базами, ресурсами і кваліфікованою тренерським персоналом? – нехай поки залишається без відповіді. Як кажуть, життя повинна змусити.
Кого ж не приведе до тями і вона, то вже не допоможуть ні рахують кожен євро капіталісти, ні ратують за «фейр-плей» економісти, ні навіть практикуючі недіяння даосисти.
Доля цих осягати темряву!
