Андрій Шевченко та ще сім українців, які виступали на Апеннінах до Василя Прийми, який офіційно став гравцем «Торіно». Олександр ЗАВАРОВ
Де грав: «Ювентус» (1988-1990)
Дорога на Апенніни. Заваров належить до радянських легіонерам першої хвилі. Тоді, в 1988-м, деяким гравцям було все одно куди їхати, аби виїхати. Але найкращому футболістові СРСР-+1986 скаржитися гріх – на нього поклав око сам «Ювентус».
Боси «Старої Синьйори» розраховували, що він стане для команди другого Мішелем Платіні, який, як раз завершив виступи. А трансфер київського динамівця довгий час був рекордним для клубів СНД – за офіційними даними «Юве» заплатив за Заварова 5 млн доларів.
Як грав. Прийнято вважати, що Заваров так і не зміг адаптуватися за кордоном. Джанні Аньєллі, зокрема, говорив, що причиною всьому стала замкнутість футболіста і його постійне прагнення щось комусь довести …
Але сам Олександр Анатолійович, якраз з цим не згоден. «Моя поява в туринському клубі збіглося за часом з болючим періодом зміни поколінь. По суті, створювалася нова команда, на що завжди необхідно час. Однак керівництво хотіло всього і відразу. Ну і стали виникати до мене претензії: забиваєш всього 6-8 м’ячів за сезон, а нам би треба два десятки. Я їм у відповідь: синьйори, ну ви ж придивлялися до мене задовго до укладення контракту, так невже не помітили, що я не бомбардир, а підношувач снарядів? .. »
Всього в Серії А Заваров зіграв за «Юве» в 60 матчах, забивши сім м’ячів. Скудетто так і не виграв (двічі команда займала четверте місце), зате став володарем Кубка УЄФА-1990.
Після Італії. П’ять років виступав за французький «Нансі», куди його посватав Платіні. Потім плавно перейшов до тренерської роботи. Починав у Франції (напівлюбительський «Сент-Дізьє», молодь «Нансі»). Очолював швейцарський «Віль», з яким сенсаційно виграв Кубок країни.
Ну а в середині нульових повернувся в Україну. Запам’ятався по роботі з «Арсеналом» (тут і непогані результати, і скандальний відхід). Зараз входить до тренерського штабу збірної країни.
***
Олексій МИХАЙЛИЧЕНКО
Де грав: «Сампдорія» (1991/1992).
Дорога на Апенніни. У 1989-му олімпійський чемпіон і віце-чемпіон Європи міг опинитися в «Інтері», але Валерій Лобановський переконав півзахисника не поспішати і відправиться за кордон після ЧС-1 990.
На мундіалі він так і не зіграв – через перелом ключиці, і в результаті виявився «всього лише» в «Сампдорії». Точна сума трансферу невідома, а в кулуарах ходили розмови про шість мільйонів доларів. І це не дивно, якщо врахувати, що мова йшла про один з кращих півзахисників Європи на той момент (як тут не згадати, що в 1988 році в опитуванні на «Золотий м’яч» Михайличенко набрав 41 бал і посів 4 місце).
Як грав. Можна сказати, почасти повторилася та ж історія, що і у Заварова. Михайличенко втомлювався немає від футболу, а від надмірної уваги ЗМІ, а керівництво клубу наполегливо рекомендувало забивати частіше … Він же, пам’ятаючи уроки Лобановського, намагався більше грати на команду, не гребуючи чорнової роботи.
Як би там не було, а саме з Михайличенком у складі «Сампдорії» в перший і поки що востаннє в історії стала чемпіоном Італії. Зрозуміло, що головними зірками тієї команди були форварди Джанлука Віаллі і Роберто Манчіні, але й українець внесок у цей успіх зробив чималий (24 матчі, 3 голи).
Після Італії. Кар’єру футболіста продовжив у шотландському «Рейнджерс», ставши першим в історії пострадянського футболу чемпіоном трьох країн. А вся його тренерська кар’єра пов’язана з Україною – з рідним «Динамо» (два чемпіонські титули) і збірної країни.
***
Андрій Канчельскіс
Де грав: «Фіорентина» (1996-1998)
Дорога на Апенніни. Вихованець кіровоградського футболу відкрив для себе Європу завдяки Алексу Фергюсону. Тренер «МЮ» шукав собі правого хава, і Канчельскіс, який виступав вже за збірну Союзу, потрапив у сферу його уваги. Ну а після товариського матчу ФРН – СРСР спеціально їздив на цю гру шотландський коуч остаточно визначився: треба брати.
У «МЮ» Андрій двічі став чемпіоном Англії, потім побив горщики з Фергюсоном і був проданий в «Евертон», ну а вже звідти перейшов до «Фіорентини». Між іншим, бос «фіалок» Чекки Горі, що шукав гідних партнерів Габріель Батістута, не пошкодував заплатити за Андрія 12900000 доларів (рекорд СНД на 1997 рік і 11-я угода в історії футболу на той момент).
Як грав. Набагато гірше і рідше, ніж в Англії. Для порівняння: за чотири роки в «МЮ» він провів у прем’єр-лізі 123 матчі / 47 голів, за два сезони в «Евертоні» – 52/20, і за ті ж два сезони в Серії А за «Фіорентину» – 26 / 2. Але тут була об’ктівно причина – травми. Андрій тричі надовго потрапляв в лазарет і, коли «Рейнджерс» запропонував за Канчельскіса 9 млн доларів, керівництво «Фіорентини» вирішило з ним розлучитися.
Після Італії. Виграв два титули чемпіона Шотландії за чотири роки, після чого на деякий час повернувся до Англії («Саутгемптон», «МС»), а завершив кар’єру в 2006 році, відбігати два сезони за «Сатурн» і один за «Крила Рад». Через три сезони почав кар’єру тренера. Зараз очолює латвійську «Юрмалу».
***
Сергій Ателькін
Де грав: «Лечче» (1997/1998).
Дорога на Апенніни. Форвард «Шахтаря» опинився на олівці у італійський скаутів після матчів 1/8 фіналу Кубка УЄФА з «Віченцою». І незабаром за 1500000 доларів про перейшов в «Лечче», який якраз завоював право виступати в Серії А і шукав таранного форварда.
Як грав. Повністю реалізувати свій потенціал в Італії не зміг – як і у випадку з Канчельскіс, завадила травма. У підсумку провів у Серії А всього 16 матчів, забивши три голи («Ромі», «Наполі» і «Болоньї»), а після того, як «Лечче» вилетів в Серію В, був відданий в оренду в «Боавішту».
Через рік повернувся, але «Лечче», знову добився підвищення в класі, від його послуг відмовився. У підсумку контракт з італійським клубом був розірваний за півроку до закінчення трирічного терміну, і Сергій знову став грати за «Шахтар».
Після Італії. Застав перший чемпіонський сезон гірників, а завершив кар’єру в сусідньому «Металурзі» в 2003 році. В останні роки працює селекціонером в «Шахтарі».
***
Андрій Шевченко
Де грав: «Мілан» (1999-2006, 2008/2009).
Дорога на Апенніни. Після хет-трику у лігочемпіонському матчі з «Барселоною» восени 1997 року роздобути Шевченко мріяли багато серйозні клуби Європи. Але «Мілан», який вів динамівського форварда протягом майже двох років, виявився поза конкуренцією. І не прогадав: заплачені за нього 25 млн доларів Андрій відпрацював з лишком.
Як грав. Блискуче! Перебравшись до «Мілана», український форвард взявся клепати голи в такому ритмі, що все навколо не втомлювалися захоплюватися. Все, що було у «Мілана» хорошого в першій половині нульових, нерозривно пов’язане з українським суперфорвардом, який в цілому забив за «россо-нері» 175 голів у всіх турнірах.
Ліга чемпіонів, Суперкубок УЄФА, скудетто, Кубок і Суперкубок Італії … «Мілан» часів Шевченко виграв практично всі трофеї, які тільки існують. Ну а сам Андрій вдобавок обзавівся купою особистих призів, головний серед яких – «Золотий м’яч».
Після Італії. В англійській «Челсі» у нього не склалося. Основна причина – хронічна травма спини. Невдалим був і другий прихід в «Мілан», який орендував Андрія у лондонців в сезоні-2008/2009. Зате він провів ще три дуже непоганих сезону в «Динамо», а увінчав кар’єру ефектним дублем у ворота Швеції на Євро-2012. Попереду, судячи з усього, кар’єра тренера.
***
Віктор БУДЯНСЬКИЙ
Де грав: «Ювентус» (2001-2004), «Реджина» (2004/2005), «Авелліно» (2005/2006), «Асколі» (2006/2007), «Удінезе» (2007-2011), «Лечче »(2008-2009).
Дорога на Апенніни. Уродженець Вовчанська Харківської області (до речі, його батько свого часу грав за «Металіст») ще школярем потрапив у московський клуб «Академіка», який спеціалізувався на вихованні та продажі молодих футболістів. Ну а на одному з міжнародних турнірів Віктор вразив скаутів «Ювентуса» і в 2001 році підписав контракт з туринським клубом. На той момент йому було 17.
Як грав. За «Юве» півзахисник, який прийняв, до речі, російське громадянство, провів всього два матчі. Трохи грав і в інших італійських командах (за винятком «Авелліно» і «Асколі», за який, до речі, провів 31 матч в Серії А і забив три м’ячі). Загалом, пишається особливо нічим.
Ну хіба що прізвиськом Недвед, яке до нього приклеїлося в «Юве» у зв’язку з зовнішньою схожістю зі знаменитим чехом. А адже талановитий гравець був. Не випадково ж у 2007-му його викликали в збірну, а «Удінезе» в тому ж році заплатив за нього «Ювентусу» близько 3 млн доларів.
Після Італії. У 2009 році він вирішив спробувати щастя в «Хімках», але зіграв лише в дев’яти матчах першої половини першості. Як сказав тренував тоді підмосковну команду Костянтин Сарсанія, для Будянського добре все те, що відбувається навколо футболу, а тут же потрібно ще й гарувати на поле …
Потім у Будянського була спроба працевлаштуватися в «Варезе», травма гомілкостопа і кілька операцій, які фактично і поставили хрест на кар’єрі. Віктору було на той момент всього 27.
***
Сергій КОВАЛЕНКО
«Ювентус» (2001-2004)
Дорога на Апенніни. У Турин уродженець Чернігова потрапив транзитом через всю ту ж «Академіку». Форварда хотіли купити «Бордо» і «Сент-Етьєн», але тільки «Юве» був готовий задовольнити фінансові апетити москвичів. За неофіційними даними за 17-річного українця було заплачено 450 тис доларів.
Як грав. Він чимало попиліть в юнацьких командах «Юве», але за основу, на відміну від Будянського, так жодного разу і не вийшов. «Як мені здається, керівництво« Юве », взагалі, не довіряє молоді, – казав свого часу Коваленко. – Як правило, вихованців клубу, які тільки оперилися, продають або віддають в оренду. А вже після цього, якщо футболіст добре себе зарекомендує, його можуть повернути в Турин ».
Подібна доля чекала і Сергія: він відправився грати в Бельгію – в «Стандарт», тільки в Турин його вдруге не покликали …
Після Італії. У «Стандарті» у Коваленка справи йшли спочатку непогано (всього набігло 55 матчів, 8 голів), але з приходом на тренерський місток легендарного воротаря Мішель Прюдомм, українець перестав потрапляти до складу. Ну а далі кар’єра покотилася під укіс: бельгійський «Руселаре», клуби Білорусії, «Полісся» з Добрянки, а з 2013 року – ФК «Суми». Скрізь грав мало, забивав рідко.
***
Олександр ЯКОВЕНКО
Де грав: «Фіорентина» (2013).
Дорога на Апенніни. Син знаменитого динамівця Павла Яковенка починав професійну кар’єру в Харкові, а розкрився в Бельгії, де змінив п’ять клубів, вигравши Кубок країни з «Генк» і два чемпіонські титули з «Андерлехтом», за який він в цілому провів 50 матчів і забив дев’ять голів . Трирічний контракт з «Фіорентиною», підписаний влітку 2013 року на правах вільного агента, здавався логічним кроком вперед у кар’єрі достатньо добротного флангового півзахисника.
Як грав. Три неповних матчі в Серії А за «Фіорентину» – це, вважайте нічого. Як сказав тренер Вінченцо Монтелла, українець просто не вписався в ігрові схеми команди. А, швидше за все, наставник спочатку не бачив його в складі. Адже ініціатором підписання Яковенко не була Монтелла, а спортивний директор клубу Даніеле Праде. У підсумку в січня 2014 року Олександр відправився грати в «Малагу» на правах оренди.
Після Італії. За «Малагу» він провів дев’ять матчів у Примері, забивши один гол. Влітку повернувся до Флоренції, але через півроку знову був відправлений в оренду – цього разу в Голландію, в «Ден Хааг» (2 голи в 11 матчах).
Влітку ходили чутки про його можливий перехід в «Стандарт» і «Дніпро», проте Яковенко ці варіанти відмів, вирішивши ще раз спробувати щастя в «Фіорентині». У підсумку опинився не при справах. Паолу Соуза, який прийняв «фіалок» напередодні цього сезону, навіть не включив його в заявку команди. Треба думати, у зимове міжсезоння Олександр остаточно покине Флоренцію.
