Капітан «Дніпра» Руслан Ротань після фіналу Ліги Європи відповів на питання ЗМІ на борту чартеру Варшава – Дніпропетровськ. – Ще півроку такий результат здавався фантастикою, – зізнався Ротань. – Програвати завжди неприємно, але ми зуміли дійти до фіналу Ліги Європи, в якому, звичайно ж, мріяли перемогти. Не вдалося, але «Дніпро» зате придбав ні з чим не порівнянний досвід виступів у Лізі Європи. Ми перебували у справжній казці. Кожен з нас залишився задоволений єврокубковим сезоном. Ми приносили радість уболівальникам, яким хотіли б сказати величезне спасибі за підтримку.
– Чого у вас більше – радості від участі у фіналі чи розчарування результатом?
– Розчарування, ясна річ, більше. Хоча зараз, трохи заспокоївшись і холоднокровно проаналізувавши ситуацію, розуміємо, що всього цього могло і не бути, зарахуй арбітр матчу «Карабах» – «Інтер» гол азербайджанців. Не будемо гнівити Бога, а лише подякуємо долі за те, що так вийшло. Ми задоволені тим, що маємо.
– Чи були тривожні передчуття перед зустріччю з «Севільєю»?
– Ні, нічого такого. Ми налаштовувалися на гру, бажаючи показати гідний футбол і взяти гору над іспанцями. За цей рік «Дніпро» відчув силу, піднявши свою планку на певний рівень. Яким би не був суперник і як би не було з ним важко, нам хотілося демонструвати гідну гру і добиватися максимального результату.
– В фіналі у «Дніпра» все складалося начебто вдало, вдався швидкий гол. Чого в підсумку не вистачило?
– Напевно, досвіду виступів у подібних матчах. По закінченні часу можна з упевненістю сказати, що потрібно було не притискатися до своїх воріт, а продовжувати тиснути на суперника. Якщо б ми продовжували в такому ж дусі і зуміли забити другий м’яч, то напевно здобули б перемогу.
– Коли незадовго до перерви ви отримали можливість виконати штрафний, була впевненість, що вдасться забити?
– Впевненість була. Але тут справа в іншому – в бажанні допомогти команді. На той момент ми поступалися в рахунку, і було б добре забити, як кажуть, м’яч у роздягальню. Він нам допоміг: на другий тайм вийшли з гарним настроєм, зарядженими на боротьбу. Ми пресингували суперника і протягом п’ятнадцяти хвилин виглядали безумовно краще «Севільї». У нас була можливість вийти вперед, але не вийшло, а іспанці перехопили ініціативу і володіли нею до третього голу в наші ворота.
– Пам’ятаєте, коли забивали зі штрафного в останній раз?
– Подібним чином я бив мало. Пам’ятається, минулого року виконував такий удар зі «стандарту», коли в грі з «Сент-Етьєном» потрапив у штангу. Ну і у вчорашньому матчі з «Севільєю». Грубо кажучи, б’ю раз в рік. (Посміхається).
– Що Маркевич сказав у роздягальні в перерві?
– Він спробував заспокоїти команду, сказавши, щоб ми не притискалися до власних воріт і шукали щастя біля чужих.
– Хто з гравців «Севільї» доставив найбільше клопоту?
– Мені сподобалася вся команда. Насамперед, колективною грою, її чіткою організацією. У фіналі нам випав суперник, який виявився не тільки досвідченіше «Дніпра», але і зігранішими у всіх компонентах.
– Що сталося з Матеусом?
– Я не бачив цей епізод. Вже потім, коли на поле вибігли лікарі, побачив, що у бразильця з рота йшла кров. Стало не по собі, охопив переляк. На це неможливо було дивитися – на душі було важко. Як виявилося пізніше, у Матеуса зламаний ніс.
– Як почуває себе бразилець зараз?
– Слава Богу, непогано.
– Результат матчу закономірний?
– Складно сказати. Мені чомусь здавалося, що він рухався до нічиєї і додаткового часу. Але в цій грі, напевно, переміг той, хто більше цього хотів. Хоча не можна стверджувати, що «Дніпро» не прагнув до перемоги – ми тільки про неї думали.
– Як вам атмосфера фінального матчу?
– Вона приголомшлива! Ми дуже задоволені, що потрапили в цю казку. Цей турнір напевно відкладеться в пам’яті на все життя. Обстановка на Національному стадіоні була неповторною і викликала масу позитивних емоцій. Арена ця мені дуже подобається, тут кілька років тому ми вже грали у відбірковому циклі чемпіонату світу. Нашій команді вдалося перемогти – 3:1.
– Скільки квитків вам довелося діставати на прохання друзів, рідних і близьких?
– Ой, багато. Дуже багато. Напевно, близько п’ятдесяти. Якщо не більше.
– Хто з особистих вболівальників підтримував вас у Варшаві?
– Батьки, дружина, брати і друзі. Була думка взяти і дітей, але з-за пізнього початку матчу не стали цього робити.
– Відомо, що у Варшаву спеціально приїжджав Андрій Шевченко. Він заходив до команди в готель?
– Ні, ми не бачилися. Може бути, він заходив в роздягальню – не знаю. Я в цей час якраз був на допінг-контролі, де просидів досить довго.
– Багато довелося роздати автографів у польській столиці?
– Не рахував, але велика кількість. Ні я, ні мої одноклубники нікому не відмовили. Ажіотаж у Варшаві був божевільний, і мені було дуже приємно, що в польську столицю повболівати за нас приїхала вся країна! Клубний лікар нам розповідав, що навіть поїзд Берлін-Варшава, яким їхала його дружина, був весь в українських прапорах. А черги на польсько-українському кордоні в день матчу становили чотири кілометри! Це говорить про багато що. «Дніпро» хоч і не виграв кубок, але придбав величезний імідж у Європі.
– Після фіналу «Дніпро» брав участь у спеціальній вечірці, організованої в його честь. Довго відзначали історичну для клубу подія?
– Ні, недовго. На бенкеті був президент клубу Ігор Коломойський. Він нас привітав і подякував за виступ у Лізі Європи і її фіналі. Ми з ним тепло поспілкувалися під час вечері, який пройшов у приємній атмосфері. А ще – до Варшави приїхала група «ВВ», яка спеціально заспівала для нас…
