З тих пір як він перебрався до Донецька, «Шахтар» не виходив у груповий раунд Ліги чемпіонів лише одного разу. Майбутній турнір може стати для Андрія П’ятова вже восьмим, але для цього його команді потрібно здолати австрійський «Рапід»…
– Андрій, з яким настроєм ви збираєтеся в Відень?
– Незалежно від виступів в інших змаганнях, до поєдинків Суперліги ми завжди готуємося з особливим настроєм, і нинішній випадок – не виняток.
– Що для тебе означає цей турнір?
– Найпрестижніший в Європі на рівні клубів – додати до цього щось ще складно. Думаю, що у будь-якого футболіста, тренера і вболівальників вже сам гімн Ліги чемпіонів викликає особливі почуття.
– Майбутній груповий раунд ЛЧ може стати для тебе вже восьмим за рахунком. Солідний показник?
– Дивлячись за якими мірками. Ось коли доберуся до десятки, тоді і обговоримо цю тему (посміхається).
– Ти добре пам’ятаєш свій перший матч в Суперлізі?
– У кваліфікації я дебютував, здається, в Єревані в поєдинку проти «Пюніка». А в групі це була зустріч з шотландським «Селтіком». Забути ці матчі складно тому, що « Шахтар» здобув на них переконливі перемоги, а мені завдяки моїм партнерам вдалося зберегти ворота на замку.
– Між згаданими поєдинками були ще кваліфікаційні ігри з австрійським «Зальцбургом»…
– Пам’ятаю-пам’ятаю (зітхає). Нелегкими вийшли ці зустрічі. В гостях ми поступилися з рахунком 0:1. Той матч проходив на важкому полі, на синтетиці, а єдиний гол ми пропустили з пенальті, який реалізував здоровенний німецький форвард Олександр Циклер.
У Донецьку ж ми пропустили вже на 5-й хвилині, вирвавши перемогу з потрібним рахунком перед самим фінальним свистком. Загалом, австрійці для нас – не найзручніші суперники. На полях команд цієї країни «Шахтар» ще жодного разу не грав навіть внічию, але я сподіваюся, що вже в найближчу середу ми виправимо цю статистику.
– За весь час, що ти виступаєш в донецькому колективі, ви тільки одного разу не пробилися у групу. Тебе можна вважати таким собі талісманом «Шахтаря»?
– Та ні, який з мене талісман (посміхається). Просто я виступаю в дуже сильній команді і пишаюся, що вже багато років є її частиною.
– У 2009 році, коли ви не пройшли румунську «Тімішоару», мала місце недооцінка суперника?
– Можливо, після перемоги в Кубку УЄФА ми дійсно десь розслабилися, але найприкріше, що не змогли подолати кваліфікацію, так жодного разу і не програвши. Два матчі звели внічию, але вилетіли за рахунок голів, пропущених на своєму полі.
– Ваш президент сказав, що нинішній «Шахтар» – найсильніший в історії. Роблячи таку серйозну заяву, на чому він ґрунтувався?
– Мені здається, що вся справа в мотивації футболістів, їх бажання реалізовувати свою майстерність саме у цій команді. Відхід деяких провідних гравців дозволяє розкритися іншим хлопцям, а талановитих виконавців у нас, сам розумієш, вистачає. Нинішній «Шахтар» набагато мотивированнее попередньої команди. Зліше, чи що.
– Виходить, що у вашому колективі зараз виступають лише ті футболісти, які дійсно хочуть в ньому виступати?
– Абсолютно вірно. Я не можу сказати, що Дуглас Коста чи Луїс Адріано повністю не викладалися на полі, але вони хотіли грати у європейських чемпіонатах. Коста цього ніколи не приховував, а Луїс Адріано стільки років віддав клубу, що його теж можна зрозуміти. Захотів змінити обстановку, отримати нові футбольні емоції.
– Ще кажуть, що зараз у вас чудова атмосфера в роздягальні. Це так?
– Звичайно. Зізнаюся, за всі роки, що я в «Шахтарі», вона, мабуть, справді найкраща. Навіть після поразки відчувається, що у нас згуртована команда.
– Загалом, ти мене переконав, що ви здатні на багато що. Правда, поки на порядку денному – «Рапід». Що ти знаєш про цьому колективі?
– Я не буду заглиблюватися в деталі, а скажу суто свою думку – на мій погляд, у Відні нам належить провести куди більш складний поєдинок, ніж у Стамбулі проти «Фенербахче».
– Вся справа в можливу недооцінку суперника?
– Ні, це виключено. Просто австрійський футбол, як і німецький, не дуже зручний для «Шахтаря». Впевнений, що «Рапід» буде діяти злагоджено, компактно, організовано. Як команда вінці, по-моєму, набагато більш цілісний, ніж «Фенербахче». У турків зібрані хороші виконавці, але вони ще не зігралися.
Так що, повір, буде дуже важко. Останні результати віденського клубу говорять самі за себе. Команда пройшла «Аякс», виграла в гостях у «Аустрії» з рахунком 5:2…
– Що ж тоді виходить – якщо в протистоянні з «Фенербахче» у тебе було багато роботи, то в матчах з «Рапідом» її буде ще більше?
– Справа не в цьому. Я не про себе, а про гру всієї команди. Нам потрібно буде зіграти дуже організовано, не поступитися опоненту в тактичному плані. Впевнений, що Мірча Луческу добре знає, як це зробити. Виконаємо його встановлення – тоді на перший план вийде індивідуальна майстерність, яка у наших гравців набагато вище.
– Повернімося до вашої дуелі з «Фенербахче». У двох зустрічах ти відбив більше десятка небезпечних ударів. Залишився задоволений своєю грою?
– Де ти бачив футболіста, який тобі відповість, що задоволений? Так не буває. У кожному поєдинку трапляються моменти, в яких ти міг би зіграти краще. Можна судити тільки по ударів, а є ще гра на виходах, своєчасний і точний введення м’яча. Не буває ідеальних матчів, завжди можна знайти, над чим працювати.
– У п’ятницю ти пропустив свої перші в цьому сезоні голи з гри. Що сталося з «Шахтарем» у зустрічі з «Дніпром»?
– Мені здається, що ми трохи втомилися, тому не встигали повертатися з атаки в оборону, перетворили другий тайм у відкритий футбол. Самі не забили, а дніпряни сповна скористалися своїми моментами. Зрозуміло, що це не може служити виправданням, але таке буває, коли команда вкочується в сезон. Що говорити, якщо свіжості не вистачало навіть Алексу Тейшейрі і Даріо Срна?
– До середовища встигнете відновитися?
– Впевнений, що все буде в порядку. Для Містера немає секретів у футболі, в тому числі і фізичної підготовки. У нас, як я вже говорив, відмінний колектив, і ми віримо один в одного і в свій тренерський штаб.
– Може, поразка від «Дніпра» піде на користь перед «Рапідом»?
– Про це можна буде говорити тільки після матчів з австрійцями.
– Андрій, ворота вашого майбутнього супротивника захищає словацький голкіпер Ян Новота. Будеш змінюватися з ним футболками?
– З задоволенням. Я завжди відкритий для суперників, і мені неважливо, зірка це чи ні. Просто давно колекціоную воротарські светри.
– Скільки у тебе вже трофеїв?
– Напевно, більше 50-ти. Хоча точно не знаю, оскільки вони розкидані по різних містах – у Полтаві, Донецьку, Києві.
– Коли ти почав цю традицію?
– На чемпіонаті світу в Німеччині в 2006 році. Добре пам’ятаю свій перший примірник – це була майка іспанського голкіпера Сантьяго Каньїсареса. Потім, після матчу в 1/4 фіналу з Італією, обмінявся футболками з Марко Амелієй. Після цього остаточно вирішив, що буду збирати колекцію.
– Який у тебе самий жирний примірник?
– Мабуть, це светр Джанлуїджі Буффона. Спочатку його футболку мені привіз Крістіано Лукареллі, а потім ми помінялися з ним, коли «Шахтар» грав з «Ювентусом» в Лізі чемпіонів.
– Який тобі бачиться майбутнє цієї колекції? Може, варто відкрити ресторан з воротарським акцентом?
– З приводу ресторану потрібно подумати (посміхається). Втім, якщо серйозно, то я хочу, щоб всі ці футболки висіли у мене вдома. Поки це неможливо, оскільки мій дім – в Донецьку.
– Добре було б передати потім всі свої трофеї у спадок синові…
– Хіба що онукові (посміхається). Адже У мене три доньки.
– Дівчатка дивляться поєдинки з твоєю участю?
– Вони любили ходити на «Донбас Арену». Там дуже комфортно, є спеціальні дитячі кімнати… Нещодавно по телевізору повністю подивилися матч з «Фенербахче». Дружина дозволила їм пізніше лягти спати. Вийшло, що на удачу (посміхається).
– Гру з «Дніпром» бачили?
– Ні. Вони налаштовуються на «Рапід» (посміхається).
– Скоро твоєї молодшої дочки Майї, рік – і скоро знову гра проти збірної Словаччини…
– Треба буде взяти реванш за прикру поразку в минулому році. Адже Я в боргу перед молодшій (посміхається). Коли Даша з’явилася на світ, ми вдало зіграли з «Ворсклою» проти «Динамо». До дня народження Мілани виграли у збірної Білорусії. А тут – така осічка!
– Так, але могло вийти круто, якби арбітр зарахував той м’яч у ворота словаків. Скажи чесно, було там порушення правил?
– Не було. Була звичайна жорстка боротьба, гол можна було фіксувати. Найбільше мене здивувало, що взяття воріт скасував рефері з Шотландії, де завжди поважали справжню чоловічу боротьбу.
– Мрієш забити хоча б один м’яч у кар’єрі?
– Ні, що ти! Кожен повинен займатися своєю справою. Воротар адже коли біжить забивати? Правильно, коли потрібно рятувати гру. Як на мене, краще, щоб цього не було. Нехай Рожеріо Сені в Бразилії забиває, а ми краще будемо відбивати (посміхається). Зрештою, свій гол я вже провів на зборах, у серії пенальті в матчі з польською «Лехією» (посміхається).
– На клубному рівні ти виграв вже 17 трофеїв, а зі збірною нічого істотного не домігся. Прикро?
– Не те слово. На чемпіонат Європи 2012 року ми потрапили автоматом, але з групи так і не вийшли. Двічі виступали в плей-офф ЧС, але не пройшли греків і французів…
– В цьому році реально уникнути стикових поєдинків?
– Давай не будемо кидатися гучними фразами. Менше слів – більше діла. Визначальними стануть майбутні ігри – проти Білорусії та Словаччини. Візьмемо шість очок, тоді і поговоримо.
– Чемпіонат Європи зі збірною України простіше виграти, ніж Лігу чемпіонів з «Шахтарем»?
– Не думаю. Складно і там, і там. Головне, що є перспективи, які потрібно вірити, а у футболі всяке буває.
– Андрію, будь у тебе машина часу, яку б ти вибрав маршрут – повернувся у минуле чи заглянув у майбутнє?
– Я б не став спокушати долю. Мені гріх скаржитися, тому змінювати щось у своїй кар’єрі не хотів би ні за яких обставин. А що стосується майбутнього, то, якщо знати його, буде нецікаво.
– Бажання спробувати сили в якомусь європейському чемпіонаті в тебе є?
– Теоретично можливо, але практично. Я виступаю в «Шахтарі», в клубі, який, на мій погляд, входить у десятку найсильніших в Європі, і пишаюся цим. Буду захищати кольори цієї команди стільки, скільки буду їй потрібен.
– Значить, ти готовий завершити свою кар’єру в донецькому колективі?
– Мені про це думати ще рано. Але якщо так вийде, то буду щасливий. Правда, з однією обмовкою. Мрію провести свій прощальний матч на «Донбас Арені».
