Щиро вважаю, що Туреччина – найфутбольніша країна Євразії.
Ну, де ще ринкові торговці в курортних містечках виявляються володарями сезонних абонементів на матчі «Бешикташа» – клубу з далекого мегаполісу, демонструють свої фотографії з шарфом київського «Динамо» з фан-шопу на НСК «Олімпійський» і знають про розташування команд у турнірній таблиці чемпіонату України!
Чи не Німеччині чи Англії, ніж, ймовірно, мало кого здивуєш, а України – не самою футбольно-успішної, чого вже там гріха таїти, країни!
ВОВЧЕ ХВАТКА
Футбольні візити до Туреччини рідко обертаються легкими прогулянками. Нехай суперник «Шахтаря» зі словом «Бешикташ» в назві, але як ми звикли спрощувати – «Істанбул ББ» не має славну історію (клубу всього лише 26 років від роду), подібно популярним землякам з «великої трійки», але кадрова обойма цієї команди вселяє повагу. Практично в кожній лінії є іменитий досвідчений гравець, вельми відомий на європейському континенті.
Так, в воротах стамбульської команди міцно влаштувався Волкан Бабаджан. Він народився в настільки милої серцю вітчизняного курортника Антальї, є вихованцем клубу «Сідеспор». У 14-річному віці опинився в системі стамбульського гранда – «Фенербахче». В основу синьо-жовтих пробитися йому не вдалося, і він відправився захищати кольори більш скромних клубів. Однак робив це настільки успішно, що привернув увагу тренерів турецької збірної.
І на сьогодні в його послужному списку – добрих півтора десятка матчів за національну команду. Зазначу, що в перших восьми іграх за свій нинішній клуб (а дебютував Бабаджан за оранжево-синіх два роки тому) він пропустив всього три голи, у п’яти випадках залишивши свої ворота в недоторканності. Волкан досить стабільний, володіє відмінною реакцією, нерідко здійснює запаморочливі сейви.
Втім, не цурається і відвертих ляпів. І нехай в його футбольній біографії переважали маленькі клуби, зате саме в них воротареві можна відточити свою майстерність і, як показує практика, дорости до рівня національної збірної.
Пізнати смак чемпіонства
У центрі захисту звертають на себе увагу монументальні фігури корінного стамбульців Алчіна Айхана і молдавського легіонера Олександру Єпуряну. Перший пограв в різних турецьких командах. Сезон в «Галатасараї» (2005/06) запам’ятався золотою медаллю чемпіона країни, правда, тоді в основі він був вкрай рідкісним гостем. Айхан – справжній гренадер (192 см), відмінно грає на другому поверсі, в тому числі і в чужій штрафній під час стандартів. Втім, вік все-таки дається взнаки (а Айхану вже 34), і впоратися з швидким нестандартним нападником він може далеко не завжди.
Єпуряну – капітан збірної Молдови. У себе на батьківщині він чотири рази визнавався кращим футболістом року. Чимало пограв і за різні російські клуби, однак трофеїв там не виграв. На батьківщині – інша справа: Єпуряну – 3-кратний чемпіон Молдавії і 2-разовий володар Кубка цієї країни.
Вельми цікаво буде постежити за діями правого захисника Бекіра Іртегюна. Свого часу він вважався одним із стовпів оборони «Фенербахче», відіграв з десяток матчів у футболці національної збірної. Мабуть, його кращі футбольні роки вже позаду, але тактична грамотність і розуміння гри як і раніше входять в список його достоїнств.
Капітанська лезгинку
У центрі поля головна дійова особа – це нев’янучий Емре Белезоглу. Розташовується він, як правило, на правому фланзі. 35-річний етнічний лезгин (його прадід – виходець з дагестанського села – в 18-річному віці перебрався до Стамбула, прийняв османське підданство і поступив на військову службу) користується великим авторитетом у футбольному світі. З «Галатасараєм» він вигравав Кубок УЄФА, з міланським «Інтером» – Кубок Італії, розкритися в «Ньюкаслі» йому завадила травма, зате з мадридським «Атлетіко» Емре завоював Суперкубок УЄФА, а з національної збірної став 3-м призером чемпіонату світу і півфіналістом чемпіонату Європи. Прекрасне бачення поля, найточніший фірмовий довгий пас і раніше при ньому, як і потужні удари з обох ніг. Емре – справжній лідер і капітан команди.
Цікавий персонаж і бразилець Дока Мадурейра, що тяжіє до лівого флангу півзахисту. Він також багато чого побачив на своєму футбольному століття. У складі «Літекса» з Ловеч двічі ставав чемпіоном Болгарії. Його можна назвати ветераном стамбульського клубу: ось вже 6-й рік захищає він оранжево-сині кольори. І хоч йому за 30, але по своєму флангу він здатний невтомно ганяти всі 90 хвилин. Славиться найкращим асистентом команди: в його активі чимале число гольових передач.
А на правому фланзі господарює боснієць Едін Вішча. Він невисокий, але дуже технічний і володіє винятковим гольовим чуттям, є гравцем основи своєї національної збірної. Зовсім не виключаю його швидкого переїзду в сильніший чемпіонат або більш іменитий турецький клуб.
Плеймейкер бразилець Марсиу Моссоро сім років відіграв за «Брагу» і в сезоні-2010/11 пройшов з нею шлях до фіналу Ліги Європи. Можливо, в якійсь мірі він і розгублені з віком свої кращі якості, але точною передачею вивести форварда на побачення з воротарем команди-суперниці все ще здатний, та й уміння зіграти нестандартно також нікуди не поділося.
РАЗ В ТРИ МАТЧУ
Наконечником атак цікавлять нас стамбульців виступає, як правило, досвідчений Мехмет Батдал. Цей височенний форвард не тільки гарний у грі головою, але і здатний продавити навіть досить майстровиті оборону. Тривалий час він виступав за клуб «Буджаспор» з рідного для себе Ізміра. Вояж в «Галатасарай» був не дуже вдалим: закріпитися в складі іменитого клубу Мехмет не зміг. А ось в «Истанбуле», за який він грає вже 4-й рік, Мехмет справно забиває: в середньому по одному голу за три матчі.
Наставник суперника донеччан Абдулла Авджи має досвід роботи в національній збірній. Йому вдається при досить обмежених можливостях і високу конкуренцію всередині країни виводити скромнейший клуб в єврокубки. Авчі-гравець був форвардом, хоча сказати, що очолювана ним команда грає в атакуючий футбол, не можна. Але! Позаду його підопічних в турнірній таблиці минулого чемпіонату Туреччини виявилися «Галатасарай», (правда, він забив на 15 голів більше, ніж команда Авчі), «Бурсаспор» і «Трабзонспор»! А хіба це не показник якості його роботи! До речі, щоб вийти на гірників у другій декаді серпня, знадобилися дві поспіль нічиї з «Рієкою» – 0: 0 в рідних стінах і 2: 2 в Хорватії. Прагматично, зате надійно.
В гармонії з навколишнім середовищем
Домашні матчі «Істанбул ББ» проводить на стадіоні «Бешикташ Фатіх Терім» Проект арени розроблений відомим архітектурним бюро «Аріма Мімарлік». Місткість цієї арени невелика – 17 319 місць, але вона дуже сучасна – відкрита 26 липня 2014 року. Зауважу, що за підсумками конкурсу «Стадіон року-2014» вона зайняла досить високе – 19-е місце в світі (для участі у фінальній стадії цього змагання в сфері спортивного зодчества були відібрані 32 кращі арени, збудовані в позаминулому році в світі). Саме в тому році умови конкурсу змінилися: якщо раніше красиву арену вибирав народ, то тепер до простих смертних приєдналося професійне журі, що оцінює дизайн, гармонію з навколишнім середовищем, інноваційність і співвідношення ціна / якість.
У реконструкцію, яка тривала 16 місяців, було вкладено 178 млн турецьких лір (1 турецька ліра дорівнює приблизно 0,34 долара США). Чого тут тільки немає! До ваших послуг 1300 паркувальних місць біля території стадіону (а для віпів – 350 паркомісць на території самого спорткомплексу), фітнес-центр, сауна і, звичайно, хаммам (Туреччина адже!). Поле обладнано системою підігріву. Забарвлення індивідуальних сидінь – цілком собі українська – синьо-жовта з острівцями сірого. До відмови стадіон заповнюється нечасто (суперник «Шахтаря» не користується великою популярністю в найбільшому місті Туреччини), однак, думаю, на матч з «Шахтарем» з десяток тисяч чоловік підтягнеться.
Ну, а як хворіють в Туреччині, ви прекрасно знаєте: навіть незначне число гарячих футбольних фанів з цієї країни можуть створити справжнє пекло для команди гостей. Сподіваюся, що гірники витримають це випробування.
