Капітан „Карпат” Микола Іщенко відсвяткував свій день народження. Зазвичай тренери футбольних команд позицію центрального захисника, яка є однією з ключових, довіряють досвідченим гравцям. Звісно, винятки, хоч і не часто, трапляються. До когорти останніх належить і Микола Іщенко. Його дебют в основному складі „Карпат” відбувся 10-го червня 2001 року. Тоді Миколі було 18 років і 94 дні, а в неповні 20 він став гравцем основи і сьогодні без нього карпатівську оборону навіть важко собі уявити.
Микола народився і пізнавав ази футболу в Києві, де вчився улюбленій грі у ДЮСШ-15. Його першим тренером був добре знаний в Україні фахівець дитячого футболу Олександр Пасєка, який одразу розгледів в Іщенку потенціал гравця високого класу. До того ж він одразу відзначив для себе працьовитість та старанність хлопця на тренуваннях, а також не за роками професійне ставлення до футболу. Тож нічого дивного, що Микола з дитячих років виводить своїх партнерів на поле з капітанською пов’язкою.
Напевно, логічно було б, якби Микола Іщенко по завершенні ДЮСШ-15 став гравцем одного зі столичних клубів. Але в Києві він не залишився. Не залишився Микола і в Запоріжжі, куди його на оглядини запросили тренери „Металурга”. Натомість у Львові вже після кількох тренувань у складі „Карпат” Іщенку запропонували контракт терміном на три роки. Свій перший сезон (2000/2001 рр.) у професійній кар’єрі Микола провів у „Карпатах-2” в чемпіонаті України серед команд другої ліги. Окрім того, він грав і за четверту команду клубу в першості області, тож ігрової практики в нього було більш ніж достатньо. А наприкінці сезону відбувся дебют і в складі головної команди „зелено-білих” в елітному дивізіоні. І хоча у тому матчі в Маріуполі проти місцевого „Металурга” (нині – „Іллічівець”) „Карпати” зазнали поразки з рахунком – 0:2, той поєдинок Микола запам’ятав на все життя.
Майстерність Іщенка зростала доволі помітно і до того ж високими темпами. Але тренери „Карпат” чітко усвідомлювали, що поспішати не можна – хлопця потрібно поступово підводити до основного складу. І в двох наступних сезонах Микола й надалі грав побільшості за другу і третю команди, які змагалися відповідно у першій та другій лігах, і лише в окремих поєдинках давали йому можливість понюхати пороху великого футболу.
Іронія долі
Більш-менш регулярно виходити на поле за головну команду клубу Іщенко почав у сезоні 2003/2004 років. І за іронією долі, саме той сезон виявився найгіршим за всі роки виступів „Карпат” у вищій лізі національних чемпіонатів. Поставивши завдання здобути путівку до Кубка УЄФА, „зелено-білі” завершили сезон в якості команди першої ліги. Після такого провалу керівництво клубу розпрощалося з цілою низкою досвідчених гравців і зробило ставку на молодь, перед якою поставило чітке завдання: за рік, максимум два, повернути Львову місце в еліті. Микола Іщенко був серед тих виконавців, з яких склався кістяк нової команди. Та воно й не дивно, адже серед тих, кого мав на той час у своєму розпорядженні головний тренер „Карпат” Юрій Дячук-Ставицький, він, незважаючи на свій вік (21 рік), був одним з найдосвідченіших у команді. До того ж Микола вже мав певний міжнародний досвід, захищаючи синьо-жовті кольори українського прапора у складі спочатку юніорської, а потім і молодіжної збірних.
На футбольному полі Іщенко з дитинства вирізнявся не за роками зрілим розумінням гри у футбол. Йому притаманне вміння читати гру і прораховувати дії суперника на кілька ходів наперед. Це дозволяє йому правильно обирати позицію на полі, що, в свою чергу, нівелює певний брак стартової швидкості. На належному рівні в Миколи і технічний вишкіл. Практично у кожному матчі можна спостерігати, як центральний захисник „Карпат” вміло зриває атаки суперника або дотепним пасом розпочинає контрнаступ своєї команди чи сам йде вперед. Причому індивідуальні рейди Іщенка можна найчастіше побачити в матчах, коли у його партнерів не клеїться гра в лінії атаки. А це вже є свідченням лідерських якостей його як особистості. І не випадково саме Миколу понад рік тому команда таємним голосуванням на тренувальному зборі в Туреччині обрала своїм капітаном. Принагідно зазначимо, що серед усіх нинішніх капітанів команд вищої ліги Микола є чи не наймолодшим.
Показовим є і той факт, що левова частка вболівальників під час експрес-опитування на офіційному сайті клубу також проголосувала за те, аби Іщенко виводив команду на поле. Цікаво, що його дружина Наталка, відповідаючи на запитання, як вона ставиться до того, що її чоловіка обрали капітаном, безапеляційно заявила: „А я й не сумнівалася, що саме його оберуть. Я бачила, які в нього взаємостосунки з партнерами: вони його поважають (так само, як і він їх), і Микола має в команді авторитет. Звісно, трішечки тішуся за нього. Але тепер і його відповідальність – як перед партнерами та тренерами, так і перед вболівальниками – стала ще більшою”.
Сім’я і футбол як складові щастя
Саме відповідальність, а також дисципліна і професійне ставлення до своїх обов’язків Миколи Іщенка відзначають усі тренери, з якими зводила його футбольна доля. Адже, за великим рахунком, він не є настільки талановитим, аби справлятися з суперниками, як то кажуть, однією лівою. Тому всьому, чого він досяг на сьогодні, Іщенко зобов’язаний перш за все наполегливій праці та поставленій перед собою меті – намагатися бути найкращим у кожному матчі і разом з партнерами завжди прагнути досягти максимального результату.
В діях Миколи Іщенка необхідно також виділити його вміння демонструвати доволі стабільний рівень гри. Причому цей рівень є достатньо високим. Адже в іншому разі його навряд чи запрошували б свого часу до збірних України. І саме виступаючи за молодіжну збірну, він досягнув свого наразі найбільшого успіху – у 2006 році став срібним призером чемпіонату Європи серед гравців віком до 21 року.
Саме 2006 рік є, напевно, найуспішнішим для Миколи Іщенка. Адже того року, окрім континентального срібла, він разом з „Карпатами” вирішив питання повернення до вищої ліги чемпіонату України. А влітку того року, якраз коли у Португалії „синьо-жовті” проводили баталії Євро-2006, дружина Миколи Наталка подарувала йому найдорожчий скарб – синочка Данилка. Тож можна собі лише уявити, наскільки щасливим повертався молодий батько з Піренеїв додому.
Дисциплінованість та відповідальність Миколи проявляються не лише у футболі, а й в сімейному житті. Він завжди, коли повертається додому з тренування чи гри, обов’язково телефонує коханій, аби спитати, що потрібно купити. Немає проблем і з тим, щоб допомогти дружині в хатніх справах чи доглянути за синочком. Та й загалом увесь свій вільний час капітан „Карпат” практично повністю присвячує сім’ї.
Тож напевне Микола у свої 25 почувається щасливою людиною. І дай Боже, щоб так в нього було й надалі. А разом з ним щоб щасливими були і його сім’я та рідні. А оскільки Микола Іщенко професійний футболіст, то, звісно, хочеться йому також побажати обходитися без травм і разом з партнерами по „Карпатах” якомога частіше тішити своїх уболівальників видовищною грою та високими турнірними здобутками. А ще фани „Карпат” сподіваються, що вже найближчим часом Микола знову одягне футболку збірної України, цього разу вже національної…
Ростислав Поточняк,
найкращий центральний захисник в історії „Карпат”
– Миколу Іщенка я знаю давно. Ще коли він тільки починав свою кар’єру в „Карпатах”, то упродовж двох сезонів тренувався у мене в третій команді. Скажу відверто: як захисник Іщенко мені імпонує. Саме він цементує оборону „Карпат”. Перш за все хочу відзначити вміння Миколи читати гру суперника та правильно обирати позицію на полі, що дозволяє йому страхувати партнерів. Також у нього непогано поставлений удар і він може небезпечно пробити як з гри, так і зі штрафного. Можливо, Миколі дещо бракує стартової швидкості, але цей недолік він компенсує непоступливістю та чіпкістю: форвардам команди суперника втекти від нього вдається дуже рідко. Окремо слід сказати про відношення Іщенка до футболу. В цьому плані він відрізняється від більшості нинішніх гравців професійним ставленням до роботи, що дозволяє йому стабільно грати, не опускаючись нижче певного рівня. Причому його професіоналізм стосується як дій на полі (завжди намагається чітко виконати установку тренера), так і побуту (дуже важко пригадати, щоб до нього були претензії). Одне слово, у нинішніх „Карпатах” Микола Іщенко є провідним гравцем, і не випадково саме він уже другий рік поспіль виводить команду на поле з капітанською пов’язкою.
