У Львові на стадіоні “Україна” відбувся футбольний “матч поколінь” за участі зірок футбольного клубу “Карпати” всіх часів. “Дрім тім” різних часів протистояла команда володарів бронзових медалей чемпіонату України сезону 1997/1998. Виставковий поєдинок відбувся в рамках святкування 45-річчя ФК “Карпати” та десятиріччя завоювання “зелено-білими” третього місця в чемпіонаті України.
“Бронзова” команда "Карпат" не зазнавала поразки 15 турів поспіль, двічі перемагала чинного чемпіона України “Динамо”, що стало командним рекордом. Серед 30 гравців того складу був лише один гвінейський легіонер – Алькалі Соума. Нині п’ятеро продовжують кар’єру футболістів. Половина з них працює на тренерських посадах, в інших – власний бізнес. До матчу організатори залучили 40 футболістів і тренерів “Карпат” усіх часів, починаючи від тих гравців, які завоювали 1969 року Кубок Радянського Союзу, й завершуючи футболістами сьогодення. З різних причин на матчі не змогли бути присутніми Олег Лужний, Андрій Гусін, Андрій Сапуга, Алькалі Соума, Вадим Колесник, Олекусандр Євтушок.
Зустріч розпочалася весело, по-святковому, як і личить таким подіям. У першому таймі у воротах самого Богдана Стронціцького двічі “розписався” улюбленець львів’ян Ігор Худоб’як. Після гри теперішній півзахисник "Карпат" зізнався, що не хотів засмучувати наставника воротарів "зелено-білих", голи забив ненароком. “По воротах Богдана Едуардовича бив легенько, в ближній кут, але так сталося, що м’яч двічі залетів у сітку воріт (сміється), – каже Ігор Худоб’як. – А взагалі я щасливий, не щодня випадає нагода зіграти в такому матчі, вийти на поле поряд із такими майстрами – це для мене велике свято. На гру погодився відразу ж, незважаючи на важкий сезон позаду”.
“Бронзові” “Карпати” не забарилися з відповіддю. Гецко у складі своєї команди був найактивнішим, саме йому адресували більшість точних передач гравці з середини поля та захисту. Але роки беруть своє, відтак Іван лише раз зумів провести результативну атаку. Ще один гол забив Сергій Мізін. На перерву команди пішли за бойової нічиєї – 2:2.
У перерві наставник “бронзових” "Карпат" Мирон Маркевич у розмові з журналістом "Газети" порушив власні правила й погодився спрогнозувати підсумок матчу: "У сезоні 1997/1998 у Львові зібралася дуже досвідчена команда. Тоді ми не визнавали авторитетів. А коли забивали гол, то перемоги вже ніколи не втрачали. У цьому поєдинку, певен, ми теж не програємо. Думаю, буде нічия".
Після перерви малюнок гри не змінився, команди часто атакували. Особливою активністю у “бронзових” відзначався Володимир Шаран. "Думаю, свято вдалося всі отримали задоволення: глядачі – від футболу, адже на полі грали хлопці, які здобували славу для Львова, а ми отримували задоволення від гри, – зазначив він. – Мені надзвичайно приємно побачити старих друзів, а особливо вийти з ними на поле. Безмежно вдячний усім, хто причетний до організації сьогоднішнього свята футболу". Екс-гравець збірної України, захисник Володимир Микитин теж був наполегливим: "Задоволення та позитиву отримав на декілька днів наперед. Насамперед слід відзначити організацію матчу, все було на дуже високому рівні. Як на мене, такі свята треба проводити частіше, щороку. Завжди вболівав, уболіваю та вболіватиму за “Карпати”.
Із-поміж гравців “дрім тіму” всіх поколінь особливо настирливим був легендарний Степан Юрчишин, в активі якого – результативна передача на Худоб’яка. "Дуже хотілося самому забити, очі горіли, але роки вже не ті, – каже С. Юрчишин. – Півтора року тому в Москві переніс складну операцію, тож кондиції не ті. Але це пусте, дуже приємно зіграти ще раз на стадіоні “Україна”, тут прекрасні вболівальники, які справді розуміються на футболі. Шкода, стадіон був не зовсім заповнений, хоча це, мабуть, через погоду. Радий побачити друзів і провести час у їхньому колі".
У другому таймі команди обмінялися голами. На гол “збірника” Василя Кобіна, “призери” відповіли влучним пострілом Ігоря Маковея. Отже, бойова нічия 3:3 – як зазвичай у таких матчах, перемогла дружба.
Андріан Снігур
