Львів футбольний дочекався небувалого прецеденту. Уперше за часів проведення чемпіонатів України в елітному дивізіоні місто представлятимуть два клуби – “Карпати” та ФК “Львів” Історія одного кохання…
“…Із дитинства вболіваю за “Карпати”. Зазвичай після цієї фрази кожен із тисяч львів’ян додає: “Уперше на стадіон “Україна” мене привів батько/дідусь/вуйко/старший брат, коли я ще під стіл пішки ходив”. Історія моєї футбольної хвороби починалась інакше. Настрашені розповідями про “фанатів” напідпитку, міліціянтів, у яких руки чешуться надавати по нирках беззахисному вболівальнику, мої батьки категорично, під страхом позбавлення кишенькових грошей, забороняли підходити до стадіону на відстань кілометра. Тож процес уболівання за “зелено-білих” для мене полягав у примагнічуванні до телевізора під час ігор “Карпат” і веденні статистики, яка стосувалася виступів команди. Така любов до “Карпат”, навіть платонічна, на відстані, тривала доти, поки, прогулюючись із батьком парком ім. Богдана Хмельницького, ми не потрапили на стадіон “Юність”.Тут не було запаху перегару й нецензурщини на трибунах. Зате був реактивний Олег Гарас, від фінтів якого ми не відводили погляду. Був стадіон, оповитий зеленню, наче в добрій казці… Відтоді ми намагалися не пропускати матчів ФК “Львів”. Пригадую, особливим шиком було зайняти місце не на трибунах, а дещо вище, на звичайних паркових лавах, у прохолодному затінку кленів. Як уже зрозумів уважний читач, я зрадив свою колишню любов, аби закохатися по-справжньому…
…і зради
Тим більше шокувала вболівальників ФК “Львів” звістка про раптову “смерть” цієї самобутньої команди, коли за підсумками першої ліги 2001 року вона посіла високе п’яте місце. Причому померла команда в доволі дивний спосіб – її проковтнув старший брат, львівські “Карпати”. Офіційно це називалось об’єднанням клубів. Мені знову довелося загравати зі старим коханням, хоч у повноцінний роман це захоплення так і не переросло.
За роки походів на “Україну” палітра емоцій уболівальників була неймовірно різнобарвною: від екстазу до відвертої люті й ненависті. Це зараз, давно вийшовши з ніжного віку, я спокійно ставлюся до успіхів і невдач “Карпат”. Для цього варто було зрозуміти одне: нинішні "Карпати" – це звичайне підприємство, воно працює за класичними законами бізнесу, головною метою якого є отримання прибутку. Футболісти, клубні працівники – це запчастини механізму. Тренер – звичайний менеджер. А успішні виступи (хоч із ними останнім часом складно) – це і є прибуток. Усе інше (“неправильні” фанати, вічні конфлікти) – зайві витрати, які потрібно мінімізувати. Коли розумієш це як аксіому, всі кроки “Карпат” останніх років вибудовуються в одне ціле. Це дратує вболівальників, але клуб у своєму бажанні вийти бодай на самоокупність діє цілісно та послідовно. Це – ідеальний клуб, тільки от логіка в нього своя, а не вболівальницька.
Як вийти у Прем’єр-лігу за два роки
Уболівальницька ж філософія прокинулась у нинішньому ФК “Львів”, який не має найменшого стосунку до того ФК “Львів”, що описаний вище, адже є правонаступником стрийського “Газовика-Скали”. Уболівальницька, бо й квитки тут дешеві, як борщ, і легіонерами в команді не пахне, й амбіції не розходяться зі справою: команда здобула путівку до Прем’єр-ліги. Непогані перспективи в боротьбі за симпатії львівського вболівальника, чи не так? Утім, лише на перший погляд. Якби перебірливий місцевий уболівальник бачив, ЯК ФК “Львів” виходить до ПЛ, то схопився б за голову. А львів’яни не бачили див і чудесних спасінь ФК “Львів” у другому колі першості, бо його домашні матчі відбувались у невеличкому Добромилі.
Зате чудово бачили та відчули на собі вкрай дивні суддівські рішення суперники ФК “Львів” – і безпосередні, й заочні. 3 червня 2008 року. Матч ФК “Львів” – “Геліос” (Харків) завершується перемогою господарів завдяки голу з пенальті на п’ятій (!) доданій хвилині другого тайму. При цьому перший шанс забити суддя Володимир Топіха з Києва (запам’ятаймо це прізвище) подарував львів’янам на останній хвилині першого тайму, однак господарі не реалізували пенальті. Водночас у рамках цього самого туру “дива” відбувалися в Сімферополі, де місцевий “Ігросервіс” приймав київську “Оболонь”, головного конкурента ФК “Львів” за вихід у ПЛ. Після перерви киянин Коваленко після подачі зі штрафного головою переправив м’яч у сітку воріт, однак рефері Вадим Нестеренко в цьому епізоді побачив напад на воротаря, хоча нападник його навіть не торкнувся. У підсумку “Оболонь” утратила вкрай важливі очки в боротьбі за вихід у “вишку”. У наш час знайти й переглянути відеозапис того чи іншого моменту матчу – елементарно. Достатньо скористатися сервісом www.youtube.com і в пошуку набрати ФК "Львів" – ФК "Геліос" або “Ігросервіс” – “Оболонь”.
Іще цікавіше проаналізувати матчі ФК “Львів” та “Оболоні” відповідно проти київського “Динамо-2”. Епізод перший. 21 квітня 2008 року. Київське “дербі” відбувається за присутності Григорія Суркіса, президента Федерації футболу України. Пікантність ситуації в тому, що небайдуже око Григорія Суркіса пильно стежить за перипетіями матчу не з трибун, а з лави запасних “Динамо-2”, а це персоні, формально не пов’язаній із клубом, робити суворо заборонено. Чи не тому підсумком зустрічі стала мінімальна перемога “Динамо-2”, а її жертвами – двоє вилучених гравців “Оболоні”? Причому один із вилучених навіть не побачив червоної картки, оскільки, коли медики надавали йому допомогу за межами поля, арбітр повідомив капітана "пивоварів" про своє рішення вилучити цього футболіста. Поєдинок обслуговував Володимир Топіха. Знайоме прізвище?
Епізод другий. 29 травня 2008 року. Матч “Динамо-2” – ФК “Львів”. Невідомо, чи був президент ФФУ на цьому двобої, однак там і без нього було кому керувати балом. На цю гру кияни виставили вельми цікавий склад. Місце в ньому знайшлося сімом футболістам, які на той момент не провели й десяти матчів у складі “Динамо-2”. Нечувана щедрість, чи не так? Тим паче, що вона дозволила ФК “Львів” без проблем перемогти необстріляних хлопчаків, новоспечених гравців першої ліги, з рахунком 2:0. Навколофутбольної перчинки матчу додала світлина, яку оприлюднили чимало інтернет-ресурсів. На ній Григорій Суркіс попиває шампанське з власником ФК “Львів” Юрієм Кіндзерським на відкритті спортивного комплексу у Щасливому (Київська область). Мабуть, після появи фото в багатьох відпали сумніви щодо підсумку зустрічі “Динамо-2” – ФК “Львів”.
Апогеєм партнерських стосунків між президентом ФФУ Григорієм Суркісом і власником ФК “Львів” Юрієм Кіндзерським стало підписання угоди про спонсорування збірної України страховою компанією “Княжа”, яка належить пану Кіндзерському. Вочевидь, власник ФК “Львів” очікував від меценатства не лише рекламних дивідендів. Очікував – і дочекався…
…До чого це я? Чому ностальгічні спогади про перше кохання змінилися на підозри в її щирості, і зовсім небезпідставні? Але в кожному разі на стадіон “Юність” варто сходити й без футболу. Приємно, знаєте, посидіти на лавочці, згадати старі часи та той, справжній ФК “Львів”…
Володимир Лушпайко
