Давно вже минули часи, коли трансферну вартість футболістів вимірювали в десятках чи навіть сотнях тисяч умовних одиниць. Теперішні реалії футбольного світу призвичаїли футбольних уболівальників до космічних цін на їх улюбленців, які обчислюють у шестизначних сумах. Ми вирішили дослідити український трансферний ринок і трохи прочинити двері у світ футболу за межами поля. Хто і для чого їде в Україну?
У провідних європейських першостях Англії, Італії чи Іспанії, а саме в цих країнах грають найдорожчі футболісти, всі вже звикли до сум, які готові викласти боси місцевих грандів на придбання нової “зірки” світового рівня. Після чергової інформації про перехід того чи іншого гравця з лав одного до стану іншого європейського топ-клубу, мимоволі замислюєшся, наскільки пересічних футбольних уболівальників захопив у свої обійми шалений світ сучасного футболу. І глибоко в душі починаєш навіть їм, європейцям, заздрити, адже в їхніх чемпіонатах зібралися чи не найкращі гравці планети. А коли до українського чемпіонату починають запрошувати іменитих футболістів, за яких керівники наших грандів платять непогані гроші, відчуття заздрості миттєво переходить у відчуття гордості за вітчизняний чемпіонат. “Нарешті й до нас їдуть хороші гравці”, – напевно, сказав не один уболівальник, коли дізнався про перехід в український чемпіонат Матузалема, Нері Кастільо, Бангура, Діакате чи Марсело Морено. Однак суми, за які європейські зірки погоджуються приїжджати в Україну зазвичай дещо завищені. Пригадаймо хоча б 25 мільйонів американських доларів, які боси донецького “Шахтаря” виклали за перехід Нері Кастільо з грецького “Олімпіакоса”. Це при тому, що, приміром, Девід Бекгем чи Лука Тоні тоді коштували значно менше, ніж мексиканець, але хто б зміг змусити їх грати в українській вищій лізі?
Як відомо, щоб заманити в Україну хорошого футболіста, йому потрібно додатково заплатити, так би мовити, за шкідливість умов праці. Іншими словами – просто переплатити. Річ у тім, що європейські гравці, яким “не світить” виступати в Лізі чемпіонів або ж за провідні європейські клуби, краще поїдуть до Швейцарії чи Австрії, де значно вищий, аніж в Україні, рівень життя.
Чимало футболістів, які приїжджають до нас, розглядають український чемпіонат як трамплін для вищих сходжень. Тобто транзитом через нашу державу хочуть потрапити в один із провідних європейських чемпіонатів. Із таким твердженням погоджується Олександр Кулишевич, відомий львівський футбольний агент. “Щодо легіонерів у нашому чемпіонаті, – зауважив пан Олександр, – то притримуюся думки, що, крім топ-клубів, у жодному з інших немає футболіста, який відповідав би рівню бодай середньостатистичного європейського гравця. А якщо в Україну і приїжджають футболісти хорошого рівня, то насамперед для того, щоб “засвітитись” і продати себе дорожче”.
Що цікаво, більшість із тих, кому таки вдається переїхати до провідних чемпіонатів, не є українцями. Виникає закономірне запитання: а де ж доморощені таланти? На них немає попиту? Олександр Кулишевич говорить, що пояснити таку ситуацію дуже просто. “По-перше ми в Євросоюзі легіонери, – розповідає пан Олександр. – По-друге, юніорські та молодіжні збірні Бразилії чи Аргентини частіше можна побачити на різних турнірах. Можливо, українська ментальність теж відіграє свою роль”. Щодо українців, які виступають за наші провідні команди, то, на думку Олександра Кулишевича, ціни на них через ліміт на легіонерів значно завищені. Тому більшість й українських, й іноземних клубів надають перевагу футболістам з інших країн.
Діти – наше майбутнє
“А як же Шевченко, Воронін?” – скажете ви. З Шевченком усе зрозуміло. Граючи в київському “Динамо”, він у свої 21 справді вирізнявся на тлі багатьох старших партнерів, тому його перехід до лав європейських грандів був справою часу. Інший Андрій – Воронін, уже в 13 років переїхав до Німеччини (завдяки неабиякій наполегливості його тренера), де мав змогу готуватись у зовсім інших умовах, аніж ті, які були в середині 1990-х в Україні. Схожі історії – з братами Валяєвими, які в юному віці переїхали до Голландії, Левченком, до певної міри – Ящуком, навіть Заваров-молодший робив перші футбольні кроки у Франції.
Яка ситуація в українському дитячому футболі, як емігрують юні футболісти теренами нашої країни, ми вирішили розпитати легенду львівського футболу, голову Західного регіонального центру розвитку дитячо-юнацького футболу Лева Броварського. Лев Рудольфович каже, що в Україні, на жаль, ситуація з дитячо-юнацьким футболом доволі проблематична. Донецький “Шахтар” і київське “Динамо” завдяки змозі створити кращі умови для дітей скуповують або ж переманюють молодих хлопчаків. “У нашому футболі багатші команди переманюють молодих гравців, – говорить пан Лев. – Оскільки в 14-15-річному віці за хлопців усе вирішують батьки, то вони йдуть на різноманітні хитрощі. Батьки пишуть заяви, буцім хочуть проживати в іншому місті…” Лев Рудольфович зазначив, що в Європі також практикують схожі хитрощі. Європейці, як і українці, зіштовхуються з гегемонією багатих клубів, які намагаються зібрати якнайбільше перспективних молодих талантів. На думку Лева Броварського, в Україні вже є певні зрушення в розвитку дитячого футболу, однак якщо не поліпшувати умови в інших містах, то й надалі молоді гравці мігруватимуть до більш заможних клубів. “Ми й так можемо бачити, – продовжує Лев Рудольфович, – як багато вихованців із Західної України виступають за “Шахтар” чи “Динамо”. Потрібно змінювати ситуацію”.
“Газеті” стало відомо, що після укладання контракту з батьками юних футболістів клуби виплачують їм стипендії. До прикладу, у львівських спортивних школах вона становить приблизно 50 у. о., а от якщо ваше чадо добре проявить себе і його запросять у Донецьк, то там розмір щомісячних гонорарів зросте в декілька разів і становитиме приблизно 300-400 доларів.
А й справді, як можна юним футболістам нормально розвиватись у не відповідних умовах? З іншого ж боку отримуємо ситуацію, коли багато юних футболістів, переїхавши ще в зовсім юному віці до “Динамо” чи “Шахтаря”, просто губляться там. Одні не витримують конкуренції досвідченіших і сильніших легіонерів, інші, отримавши непогані гроші від своїх перших контрактів, забувають про футбол. І взагалі, діти повинні розвиватись і прогресувати поряд із батьками, а не в 13-14 років їхати від них за сотні кілометрів.
До теми
Одне з відомих авторитетних німецьких видань transfermarkt, яке оцінює ринкову вартість гравців, ставить українську Прем’єр-лігу на одинадцяте місце серед усіх європейських чемпіонатів за сумарною вартістю гравців. Загальна вартість футболістів нашого чемпіонату становить близько 355 мільйонів євро. Беззаперечним лідером європейського футболу за вартістю гравців є англійська Прем’єр-ліга. Загальна вартість футболістів, які грають на полях Туманного Альбіону, – близько трьох мільярдів євро. Друга в переліку найдорожчих гравців – іспанська Прімера, там зібралося футболістів на 2,5 мільярда євро. Замикає чільну трійку італійська Серія “А” – близько 2,3 мільярда.
Серед українських клубів найдорожчі гравці (що й не дивно) зібрались у донецькому “Шахтарі”. Їхня загальна вартість становить 101200000 євро. Другим клубом в Україні за вартістю футболістів є київське “Динамо”. Загальна ціна киян майже вдвічі менша за трансферну вартість “гірників”, вони коштують 60000000 євро. На третій сходинці розташувався дніпропетровський “Дніпро”. На берегах Дніпра зібралося гравців на 52,2 мільйона євро. Далі між командами пролягає прірва: харківський “Металіст” назбирав футболістів лише на 25 мільйонів. За ним іде одеський “Чорноморець” гравці якого коштують 18,5 мільйона євро.
Щодо львівських клубів, представників у Прем’єр-лізі, то “Карпати” у своєрідній таблиці вартості футболістів розташувалися на 13-й сходинці із загальною вартістю гравців 5,75 мільйона євро. Інший представник Галичини в лізі – ФК “Львів” – посідає останню сходинку із загальною вартістю футболістів трохи більш ніж мільйон євро.
Серед найдорожчих гравців української Прем’єр-ліги переважають представники “Шахтаря”. Найбільше грошей потрібно викласти за хавбека збірної Хорватії Даріо Срну – щонайменше 11000000 євро, далі розташувалися також “гірники” Фернандіньо, Брандао, Ілсіньо та гвінейський форвард “Динамо” Бангура. Вони коштують по сім мільйонів. Цікаво, що серед 15 найдорожчих гравців нашої держави лише троє українців. Найбільше – 5,75 мільйона євро, доведеться заплатити за “гірника” Олександра Гладкого. На мільйон менше потрібно витратити, щоб придбати Олега Гусєва, Сергія Назаренка чи Дмитра Чигринського. Проте цифри, які наводить німецьке видання, можуть коливатися, адже немало залежить і від попиту на гравців. На цьому наголошує й Олександр Кулишевич: “У ціні на футболіста багато залежить від того, який клуб ним цікавиться. Зазвичай що амбітніші команди, то більше грошей вони пропонують. Варто враховувати й компенсації, які потрібно виплатити за гравця, якщо в нього чинний контракт.” Отож, як бачимо, трансферний світ – тонкий і заплутаний. Попри це, ми всі уважно стежимо за перипетіями трансферного ринку. Хоча, на жаль, українців у Європі майже не купують і, мабуть, не планують купувати…
