Грудень 2004 року – справжній зоряний час для Андрія Шевченка, як, зрештою, і для українського футболу. Вперше в історії незалежної України виходець із наших теренів здобув найпочесніший індивідуальний футбольний трофей Старого світу – "Золотий м’яч". Саме званням найкращого гравця Європи фахівці оцінили вклад Шевченка в перемогу "Мілана" в Лізі чемпіонів. Таким чином, Андрій став найуспішнішим українцем, якому таки вдалося підкорити Захід. До пори, до часу… Попри те, що насправді не так уже й багато наших гравців змогли пробитися в команди європейських елітних чемпіонатів, ще менше змогли показати там хоча б той рівень, який демонстрували в Україні. Менталітет забути вдома
Футбольні фахівці стверджують, що керівники і тренери західних клубів, попри те, що можуть визнавати талант футболістів із пострадянського простору, все ж не поспішають запрошувати їх до своїх команд (бум на українських гравців, хоч і не грандіозний, виник після грандіозних виступів київського "Динамо" в Лізі чемпіонів). Мовляв, менталітет не такий, гравці важко проходять адаптацію в умовах західного світу. До речі, як розповіли у відділі міграційних досліджень Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України: чи ти футболіст, чи звичайний працівник, але проблеми після працевлаштування закордоном у всіх однакові – важка адаптація до абсолютно нового способу життя. Навіть якщо створюють якнайкращі умови для роботи, звикнути до чужого середовища таки складно, а це традиційно позначається на якості й ефективності роботи. Футбол – жорстокий світ, коли від гравців, за яких викладають мільйони, результату очікують уже й негайно: босам команд не до сентиментів, на зразок ностальгії за рідним краєм.
Про те, що на Заході таки усвідомили всі тонкощі делікатної слов’янської душі, свідчить і той факт, що за останні кілька років навіть важко пригадати гучні трансфери українських гравців до європейських клубів. Зрештою, як і російських. Навіть після успішного для збірної Росії Євро-2008 лише Роман Павлюченко змінив прописку і перебрався в лондонський "Тоттенгем". А найближчим імовірним гучним переходом в Україні може стати хіба що переїзд Анатолія Тимощука з "Зєніта" в один із провідних клубів Старого світу. Однак уже зараз точиться чимало дискусій, чи варто Анатолію погоджуватися на такий крок, чи не піде після переїзду його футбольна доля по кривій, як то було не з одним українським гравцем. Усе таки Європа – не Росія. До російського чемпіонату українцям призвичаїтися легше, все-таки умови ближчі до українських та й мовного бар’єру практично не існує. Зрештою, факти красномовніші за будь-що: Сергій Ребров, чию футбольну кар’єру не раз засипали землею, став одним із найкращих у "Рубіні" на шляху до чемпіонства казанців; Максим Калініченко кілька років був серед лідерів московського "Спартака"; Анатолій Тимощук, щойно перейшовши в "Зєніт", став капітаном команди. У Європі ж усе не так…
"Переїжджати в клуби елітних чемпіонатів варто лише зрілим гравцям, – переконаний Олег Саленко. – Часто ж буває, що, спокусившись швидкою славою, молоді гравці вирушають на Захід, де просто ламаються під тиском напруження, незвичного для себе темпу. Часто вони вирушають у Європу зарано, коли ще не мають того рівня, який би відповідав грандам футболу".
Проте більшість українських гравців вирушали в Європу вже знаними майстрами, то чому ж у них складалося все не так, як би того хотіли і мріяли?
Англійська депресія
Наразі найважче складається доля українців на батьківщині гри мільйонів. Хіба міг подумати Андрій Шевченко, який у променях міланської слави приземлився в лондонському аеропорту "Гітроу", що фортуна посміється з його кар’єри в Англії. Нині складно сказати, чому "Челсі" перетворився для Шеви практично на професійну домовину: чи надто не підійшло Андрієві життя в Лондоні, чи з Моуріньо, а потім уже і з Грантом була повна несумісність. Проте фактом залишається те, що один із найкращих гравців Європи в мить перетворився на звичайного невдаху. Відразу після переходу в нову команду А. Шевченко, ймовірно, на хвилі ейфорії, яка традиційно супроводжує спортсменів під час зміни місця праці, ще кілька разів блиснув у складі лондонців, а потім… Шева повернувся в "Мілан", однак і там поки що не складається. Футболіст зі шкіри пнеться на тренуваннях, однак безрезультатно: Карло Анчелотті навіть не вносить А. Шевченка в заявки на матчі.
"Думаю, Андрієві взагалі не варто було залишати "Мілан", – ділиться думками Олег Лужний, який також на власному досвіді пізнав усі радощі футбольного життя в Британії. – Не знаю, хто йому нарадив змінити команду. Зрештою, це його проблема, я не цікавився його мотивами переходу в "Челсі". Йому ж на полі потрібний простір і час, як в Італії, – коли є можливість відійти в центр (та й захисники в Серії А не так активно йдуть у відбір), мати перед собою вільну зону. Натомість в Англії – отримав м’яч і через кілька секунд повинен його відпасувати, інакше отримаєш або по спині, або по ногах, або взагалі залишишся без м’яча. Принаймні така моя думка. Якщо відверто, я передбачав, що Андрієві не вдасться нормально заграти в Англії. Він не любить контактного, агресивного та швидкого футболу. Та що там говорити: просто порівняйте, як він грав у "Мілані", а як у "Челсі".
Схожими були англійські митарства Сергія Реброва. Ще на початках Сергій таки не зле проявив себе у складі "Тоттенгема", але загалом… Лише 10 голів у 59 матчах – це відверто не рівень одного з найрезультативніших гравців в історії України. Так, можна сказати, що англійський футбол, де акцент роблять на гру в повітрі, просто не підійшов невисокому Сергієві, однак не варто забувати, що в київському "Динамо" його вважали справжнім майстром дуелей на "другому поверсі". У складі "шпор" Ребров виступав із 2000-го по 2004 роки, з яких два роки перебував в оренді в турецькому "Фенербахче". Цей період однозначно не можна зарахувати в актив українця, навіть попри чемпіонський титул, що його здобув у Туреччині.
"Сергій насправді міг би себе проявити в Англії, якби потрапив у хорошу команду – "Арсенал" чи "Ліверпуль", – веде далі Олег Лужний. – Сергій звик грати в комбінаційний футбол, натомість у "Тотенгемі" грали неймовірно просто – захисники підхоплювали м’яч і відразу робили навіс на нападників. Сергій невисокого зросту, тому діяти в нападі в "Тотенгемі" йому було складно. Ну, що він міг протиставити височенним, під два метри, накачаним англійським захисникам? Тому, гадаю, не чемпіонат не підійшов Реброву, а просто він потрапив до своєї команди".
Найкращою характеристикою виступів Шевченка та Реброва в Англії стали результати опитування 2007 року на тему найневдаліших трансферів в історії англійського чемпіонату. Очолив рейтинг Андрій, за якого "Челсі" виклав 30 млн. фунтів стерлінгів, на третьому місці опинився Сергій – за нього "Тоттенгем" заплатив "Динамо" 11 "лимонів".
Зрештою, навіть Андрій Воронін, який половину життя провів на Заході – в Німеччині, перебравшись у "Ліверпуль", також заблукав у тенетах англійської Прем’єр-ліги. Благо, вчасно зрозумів, де собака заритий, і повернувся в майже рідну Німеччину. Наразі єдиним, у кого життя на Туманному Альбіоні вдалося без краху надій, залишається Олег Лужний, який таки залишив уболівальникам "Арсеналу" приємні спогади про свою гру. Щоправда, навіть за стилем гри Лужний – таки не Шева, Ребров чи Воронін. Ще під час його виступів у київському "Динамо" відзначали його залізний характер і безжальність і до себе, і до суперника. Зрештою, прізвисько Олега Романовича – "Кінь" -говорить саме за себе.
Фартова Німеччина
У нещодавній розмові з "Газетою" Олег Саленко, коментуючи ймовірний перехід Анатолія Тимощука до складу одного з грандів Європи, заявив, що українцеві найбільше підійдуть чемпіонати Італії чи Іспанії, натомість Бундесліга – не найкращий варіант для капітана "Зєніта". Однак поки що саме в Німеччині в українських футболістів усе вдавалося.
Так, Андрій Воронін – це окремий випадок, адже він переїхав у Німеччину ще в підлітковому віці. Андрій був одним із найкращих у складі леверкузенського "Байєра", тепер завойовує провідні позиції в берлінській "Герті". Однак не Андрієм єдиним.
Свого часу доволі комфортно почувалися у бременському "Вердері" Віктор Скрипник та Юрій Максимов. Звісно, "Вердер" – це не "Челсі", "Мілан" чи навіть "Ліверпуль", але, однозначно, "музики" стали оптимальним варіантом для обох українців. Зокрема, Віктор Скрипник грав у Бремені з 1996-го по 2004 рік. Кілька сезонів через травми пішли котові під хвіст, але загалом його кар’єра у "Вердері", в складі якого Віктор навіть став чемпіоном і володарем Кубка країни, була доволі переконливою. Принаймні, коли у В. Скрипника не виникало проблем зі здоров’ям, то здебільшого він виходив на поле зі стартових хвилин. Ба більше, наразі Скрипник – єдиний футболіст з України, який, повісивши бутси на цвях, працевлаштувався в Європі.
Життя Віктора і надалі пов’язане з "Вердером", де він з 2004 року тренує юнацький склад команди. Видається, що якість його роботи абсолютно влаштовує керівництво команди, адже в січні цього року контракт зі Скрипником продовжили до 2012 року.
А що після футболу
До речі, питання працевлаштування легіонерів після завершення футбольної кар’єри доволі гостре. Так, Скрипникові вдалося знайти місце під сонцем у Німеччині, але, як уже зазначали, він наразі такий єдиний. Ще можна виокремити Олега Лужного, який нині працює у тренерському штабі київського "Динамо". А от чим і в якій країні займатимуться інші українські шукачі щастя за кордоном.
"Проблеми в мігрантів виникають не лише внаслідок переїзду за кордон, – говорить Олексій Позняк, керівник відділу міграційних досліджень Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України. – У довгострокових мігрантів можуть виникнути проблеми з адаптацією уже після повернення в Україну, адже, пробувши кілька років на Заході, вони забувають про наші реалії, які аж надто інші".
Сергій Ребров зміг переламати своє життя, повернувшись у київське "Динамо", а потім подавшись у Казань. Однак, чи залишиться він потім в Україні? Наразі Сергій, попри все, часто гостює в Лондоні, де живе його сім’я. Не забуває дорогу в Англію й Олег Лужний. Про те, де остаточно отабориться Андрій Шевченко, наразі рано говорити, та все ж, видається, точно не в Україні. Зрештою, малоймовірний для Андрія варіант Сергія Реброва – зробити сміливий крок і спробувати реанімувати свою кар’єру, повернувшись до її українських витоків.
Артем Галицький, "Львівська газета"
