19 здобутих очок та 10 місце у турнірній таблиці – такий підсумок виступів львівських «Карпат» в осінній частині Прем’єр-ліги з футболу. Навряд чи команда заслуговувала на більше. 
Так само команда не заслуговувала на те, аби опинитися за підсумками виступів у зоні вильоту. 10 осіннє підсумкове, мабуть, відображає рівень майстерності команди та розвитку клубу. Проте це зовсім не те, чого хоче від «Карпат» вимогливий львівський вболівальник, і навіть близько не те, що декларувало керівництво львівського клубу кілька років тому – а саме участь, як мінімум, у Кубку УЄФА.
Цей сезон для «Карпат» можна поділити на дві частини. Дебют виявився провальний, а друга половина першого кола доволі яскравою і насиченою матчами, в яких продемонстровано досить змістовний та результативний футбол. Перед стартом нового чемпіонату на прес-конференції спортивний директор львівського клубу Юрій Дячук-Ставицький дещо здивував журналістів, зазначивши, що команда гратиме у цікавий, результативний футбол у три форварда. Тоді це виглядало більш, ніж дивно, оскільки в «Карпат» на той час у заявці було всього два класичні нападники – Максим Фещук та Сергій Зеньов.
Як виявилося, під схемою у «три форварди» малися на увазі один чистий нападник та двоє інсайдів, які до цього виконували функції крайніх півзахисників. Такий експеримент Олега Кононова привів до того, що на старті сезону його команда продемонструвала дуже бліду та малорезультативну гру. Незважаючи на досить яскраву гру та нічию у другому турі проти чемпіона України – донецького «Шахтаря», невдачі в наступних матчах призвели до того, що «Карпати» опинилися у зоні вильоту. І в момент, коли деякі скептики прогнозували для львівської команди постійно перебування на дні турнірної таблиці аж до завершення чемпіонату, гра «Карпат», а головне – результат, поступово змінилися на краще. Не знаю, випадково це чи ні, але зміни прийшли після того, як Олег Кононов відмовився від гри у «три нападники» і став більше довіряти класичній у сучасному футболі схемі з двома чистими форвардами. А почалося відродження «зелено-білих» із яскравої перемоги на виїзді проти «Таврії» з рахунком 4:1. Не скажеш, що після цього «Карпати» видали якусь серію яскравих матчів – все-таки перемоги чергувалися з поразками та нічиїми, проте це вже була не та команда, що на старті сезону. Команда, яка змусила понервуватися абсолютно всіх своїх суперників.
На відміну від кількох попередніх років, у цьому сезоні трансферна політика «Карпат» була значно вдалішою. Голкіпер Всеволод Романенко без суттєвих помилок відіграв у всіх поєдинках, сербу Івану Мілошевічу майже вдалося замінити в центрі захисту Миколу Іщенка, Сергій Кузнєцов із двома забитими голами в десяти матчах хоча й не став надрезультативним, проте виявився ефективнішим за Лакі Ідахора, а грузин Алекс Гурулі не лише став одним із лідерів півзахисту, а й новим улюбленцем львівської публіки. Цього року, принаймні, «Карпати» не поповнювалися такими сумнівними гравцями, як Пірес, Дієго, Еду, Алегбе чи Кіровскі, котрі в попередні роки стали символами провальної трансферної роботи клубу.
Проте навряд чи цьогорічна вдала трансферна політика є закономірністю, і повторення попередніх невдач уже не буде, або буде, але не в таких дозах. Річ у тім, що в «Карпат» фактично відсутня селекційна служба (а якщо вона і є, то про неї чомусь ніхто не знає), і це типова річ для середняків українського футболу. Уникнути помилок, точніше, звести їх до мінімуму, в селекційній роботі у сучасному футболі можна двома шляхами: або створити потужну селекційну службу, або стабільно готувати багато власних футболістів, про яких дитячий тренер у клубній системі знає більше, ніж про власних дітей.
В останні роки керівництво «Карпат» декларувало, що у Львові створюється молода галицька команда, 80% якої складатимуть місцеві гравців. У 2005 році, коли тоді ще першолігові «Карпати» в Кубку України при заповнених вщерть трибунах стадіону «Україна» по черзі вибили з турніру «Чорноморець», «Шахтар» та «Ворсклу», а в півфіналі майже на рівних зіграли з київським «Динамо», і справді грали переважно вихованці місцевих шкіл. Тоді «Карпати» сприймалися як своєрідний феномен в українському футболі, який припав до душі вболівальникам з усіх куточків України: виявляється, і без засилля легіонерів можна створити команду, яка здатна перемагати грандів. Проте той доволі цікавий проект «молодої галицької команди» так і канув в лету. Наступні роки «Карпатами» продовжував нав’язуватися цей стереотип, але робилося це, скоріше, за інерцією. Цього сезону, наприклад, із вихованців львівського футболу стабільно в основі грає лише Андрій Ткачук, рідше – Тарас Петрівський, і через травму практично втратив місце в «основі» Володимир Федорів. Та й назвати цих гравців лідерами принаймні своїх ліній язик не повернеться. Є, щоправда, Ігор Худоб’як та Василь Кобін, але перший, як відомо, вихованець прикарпатського футболу, другий – закарпатського. Другий ешелон талановитої молоді – Мартинюк, Сагайдак, Бідловський, Голодюк, Гурський та Фурта – також наразі не виправдовує виданих їм авансів, у результаті чого ніхто з цих гравців не потрапляє до стартового складу. Хоча ще Іщенко та Яремченко, не кажучи вже про Кононова, пробували цих хлопців в «основі».
Чому у Львові вже роками немає своєї «доморощеної» яскравої зірки? Або ж ця молодь не є такою талановитою, як видається, або ж тренери команди не можуть пристосувати гравців до дорослого футболу. І хоча досі «Карпати» за середнім віком заявлених гравців залишаються однією із наймолодших команд Прем’єр-ліги, тренерам команди все частіше доводиться залучати футболістів з інших регіонів України та легіонерів. І власне це, на мою думку, стало причиною того, що відвідуваність домашніх матчів команди в цьому сезоні у порівнянні з двома попередніми різко впала.
Близько семи тисяч глядачів, у середньому, на домашньому матчі – це надто мало для «Карпат», які завжди славилися своїми вболівальниками. «Карпати» не стали грати гірше (хоча і краще теж), ніж у попередніх сезонах. Проте в команди тепер немає того, що в останній час так приваблювало такого не схожого на іншого львівського вболівальника: ореолу чи не єдиної команди в українській лізі, яка захищає інтереси «національного виробника», клубу-продуцента молодих доморощених талантів. Тепер «Карпати» за філософією розвитку основної команди стали схожими на типового українського середняка: декілька власних футболістів, декілька гравців з інших регіонів та декілька легіонерів. Як і в усіх українських клубів, відповідальність за результат переважила можливість ризикнути, підпустивши молодого гравця до основного складу. А це було тим, чим нещодавно славилися «Карпати». І недавнє запрошення ще трьох іноземних гравців тому підтвердження.
Не будемо завчасно ховати перспективну карпатівську молодь, яка зараз небезуспішно продовжує захищати кольори юнацької збірної України, проте надії на те, що ця група футболістів зуміє допрогресувати до того, що проб’ється в основний склад, з кожним новим сезоном стає все менше.
Не можна не торкнутися ще одного, чи не найважливішого в сучасному футболі аспекту клубного футболу – інфраструктури, з якою в «Карпат» величезні проблеми. За цим показником прірва між львівським клубом та грандами українського футболу – київським «Динамо» та донецьким «Шахтарем» – на жаль, лише збільшується. Більше того, «Карпати» тепер суттєво відстають від команд так званого другого українського ешелону – «Дніпра», «Металіста», донецького «Металурга» та «Чорноморця».
Як відомо, рівень розвитку матеріально-технічної бази клубу майже завжди прямо-пропорційний місцю команди в турнірній таблиці. Неприязні стосунки керівництва клубу та місцевої влади призвели до того, що «Карпати» досі не мають свого домашнього стадіону. А старенька база клубу в Брюховичах – це просто футбольний анахронізм.
Зверніть увагу, той факт, що Львів у 2012 році прийматиме в себе матчі чемпіонату Європи, ніяк не позначився на інфраструктурі львівського клубу. Здавалося б, у час, коли спортивна інфраструктура міста, як ніколи, потребує розвитку, локомотивом будівництва футбольних об’єктів у Львові стане головний спортивний клуб регіону. Проте львівські «Карпати» залишилися обабіч процесу підготовки до Євро-2012. До речі, на відміну від усіх інших міст України (в тому числі і запасних), які прийматимуть у себе матчі чемпіонату Європи. Якщо так продовжуватиметься й далі, то «Карпати» залишатимуться за рівнем розвитку клубу на рівні кінця 90-х років минулого тисячоліття, в той час як більшість інших клубів Прем’єр-ліги вирвуться далеко вперед.
Такий стан справ не може додати оптимізму величезній кількості вболівальників львівського клубу. Адже з роками футбол розвивається, і для досягнення успіху вже недостатньо мати лише склад футболістів та тренера. Лише тоді у виступах команди буде стабільність, коли клуб забезпечено сучасною матеріально-технічною базою.
На жаль, у «Карпат» в останні роки інфраструктурного прогресу практично не має. Згадуючи слова почесного президента клубу Петра Димінського про те, що в команду запрошуватимуться серйозні гравці лише тоді, коли в «Карпат» буде серйозна інфраструктура, можна лише спрогнозувати, що у найближчі декілька сезонів у єврокубках «зелено-білих» ми не побачимо. Оскільки повірити в те, що «Карпати» «прорубають вікно» в Європу завдяки гравцям власної футбольної школи, майже неможливо.
Юрій Басенко ZAXID.NET
