Сьогодні, 17 серпня, виповнюється 40 років легендарної події в історії ФК «Карпати» – завоювання Кубку СРСР. З цієї нагоди у Гранд-клубі «Софія» відбулися урочистості за участі керівництва клубу та ветеранів легендарного складу «Карпат», який у 1969 привіз до Львова з Москви кришталевий трофей – Ігоря Кульчицького, Валерія Сирова, Ростислава Поточняка, Богдана Грещака та Володимира Данилюка.
Нападник «Карпат» Богдан Грещак:
«Мені з-посеред моїх партнерів напевно довелося найважче. Адже ті, хто перебував на полі, могли своєю грою принести реальну поміч команді.
Я ж через травму пахових кілець залишився у запасі, хоча до того грав у основному складі в усіх кубкових поєдинках.
Але перед фіналом я відчув, що не зможу віддаватися грі на всі сто відсотків. Тим більше, що моїм козирем була стартова швидкість.
А з тою трамою, яку я мав, ні про які ривочки у грі не могло бути й мови. Тому я перед грою сам підійшов до тренерів і сказав, що краще мене в основі не випускати.
Але все одно я щасливий, бо головне, що ми перемогли і привезли додому Кубок та подарили радість десяткам, а можливо й сотням тисяч людей».
При цьому Богдан Михайлович наголосив на тому, що саме в фіналі, коли він змушений був за розвитком подій на полі спостерігати з лави запасних, він пережив чи не найважчі хвилини у своєму житті.
«Особливо важко було в останні хвилин 15. Ми вигравали 2:1, але ростовчани насідали на наші ворота всією командою. Заключні хвилин здавалося тягнуться цілу вічність.
Я навіть почав думати, що час зупинився. Навіть не знаю хто більше втомився – чи ті хто грали на полі, чи ті хто перебував на лаві запасних».
Легендарний капітан «зелено-білих» Ігор Кульчицький:
«Хочу сказати, що Кубок СРСР ми виграли не випадково, як не раз мені доводилося чути.
У нас в 1969 році, та й сезон перед тим і кілька років після, була дуже потужна команда, яка могла обіграти практичного будь-якого суперника навіть з вищої ліги.
Та ми це згодом і довели. За рік ми вийшли у вищу лігу і очки зі Львова мало хто вивозив.
Для багатьох команд, які приїздили до нас, межею мрій було зіграти внічию, а інколи навіть і програти, але з невеличким рахунком. Не раз псували ми настрій радянським футбольним грандам і в гостях.
Наприклад, той же «Спартак» програвав нам не раз і в Москві, до речі, на полі все тих же щасливих для нас «Лужніків».
Також легендарний капітан «Карпат» наголосив, що перемога у Кубку СРСР – це спільний успіх команди та вболівальників.
«Коли ми вийшли на поле «Лужніків» і побачили, що добра половина стадіону є нашими вболівальниками, то у багатьох з нас на очах з’явилися сльози, – пригадує Ігор Кульчицький.
А те, що ми відчули, коли трибуни заспівали «Черемшину», словами передати просто не можливо.
З такими вболівальниками, а їх до Москви приїхало чимало не лише з Львівщини, а й з Волині, Закарпаття, Полісся, Буковини, Тернопільщини, Гуцульщини, ми не могли програти».
«Нас залишилося вже небагато. Ви самі знаєте, що з тих, хто грав у фіналі, немає вже п’ятьох. От недавно пішов з життя Левко Броварський.
Але нам приємно, що навіть через стільки років люди пам’ятають про нас, про те, що ми зробили для львівського і всього українського футболу».
Захисник «Карпат» Ростислав Поточняк:
«Мене якось запитували, коли ми повірили, що можемо виграти Кубок СРСР. Скажу чесно, коли забили друий гол у фіналі у ворота ростовського СКА.
Саме тоді ми зрозуміли, що до вершини залишилося зовсім чуть-чуть. Але в останні 20 хвилин фіналу було дуже важко.
Ростовчани, а вони на той момент йшли третіми в чемпіонаті у вищій лізі, кинулися відігруватися.
Нам в обороні було дуже важко, але ми вистояли і втілили в життя мрії наших вболівальників, які спеціально заради того, щоб побачити перемогу «Карпат» у вирішальному матчі на головному стадіоні СРСР, приїхали до Москви».
«Ми після першого тайму програвали 0:1. Але і начальник команди Карло Мікльош, і старший тренер Ернест Юст були абсолютно спокійні.
Ми також особливо не хвилювалися, хоча й програвали і розуміли, що СКА – суперник, якого просто так не обіграєш.
Початок був за Ростовом, але вже в середині першого тайму ми вирівняли гру і відчули, що ще нічого не втрачено. Що ми не слабші від СКА, ми довели в другому таймі, коли забили два голи».
