Київське «Динамо» відчуло цього тижня на собі гостинність казанців. Думаю, усі ви знаєте про, що йдеться. Переповідати цю історію я сенсу не бачу, про нею і так усі писали. У своєму другому блозі на turnir.com.ua вирішив розповісти про те, що подібне у футболі – не поодинокий випадок.
Свого часу ми після гри із «Галатасараєм» з Туреччини відразу попрямували літаком в Сімферополь на гру із «Таврією». В Крим прилетіли посеред ночі. Уявіть тільки наш стан: провести важку гру, а потім перенести дорогу й як слід не виспатися… Очі закривалися, а тут наш рідний, український митник, не приховуючи своєї наглої посмішки каже: «До ранку тут стоятимете». Митний огляд проходили не менше трьох годин. На наше обурення стосовно повільного темпу, нам відповідали: «А що ми можемо зробити, якщо зараз на службі, тільки один митник? Сидіть, чекайте».
Тож, не дивуюся, що щось таке відбулося в Казані. Бо нам теж довелося зіштовхуватися із такими ситуаціями. Думаю, статистика таких випадків в «Динамо» значно більша, аніж у нас. Вони ж багато-багато років грають в єврокубках, а ми лише кілька років. Хтось може влаштувати в готелі гучне весілля, дехто ходить під вікнами футболістів і всю ніч кричить. Буває по-різному.
Це хамство… Потрібно свої завдання вирішувати на футбольному полі, а не в аеропортах, кафе чи дискотеках. Як на мене, це «совкове» відношення, такі штуки у світі уже зникли, а в нас і досі, ще з часів Радянського союзу практикується. На щастя, не часто, але буває.
