Через надрив ахілла, отриманий в поєдинку третього туру з «Динамо», Горяїнов пропустив більше півроку. Тільки на зимових зборах голкіпер приступив до тренувань в загальній групі, поступово збільшуючи навантаження на травмовану ногу. У матчі з «Дніпром» найбільш досвідчений гравець «Металіста» вийшов на поле замість Дишлєнковича, який напередодні підхопив застуду.
– Коли ви дізналися, що будете захищати ворота в матчі з «Дніпром»? – Перше питання Горяїнову.
– У день гри. Після обіду мені сказали, щоб я готувався до виходу на поле. У принципі, я вже протягом певного часу працюю в загальній групі, без будь-яких обмежень, так що морально був готовий до повернення на футбольне поле.
– Ви не грали в офіційних матчах майже 8 місяців – з 23-го липня 2010 року, коли в матчі з «Динамо» отримали нещасливу травму ахіллу. Хвилювалися перед поверненням на поле?
– Ні. Мені ж, врешті-решт, не п’ятнадцять, і не двадцять років? У юності, може бути, і відчував би хвилювання. Зараз я в собі більш ніж упевнений. Фізичні кондиції після травми відновив ще не на сто відсотків, але з кожним днем почуваю себе краще. Так що зараз вже все добре.
– Що для вас було найскладнішим у період, коли ви не могли грати?
– По-своєму важким був кожен етап відновлення. Адже tравма у мене була досить серйозна і неприємна. Хоча, можу сказати, що вже через два тижні після операції в Німеччині, почав займатися в тренажерному залі.
Вірив, що зможу повернутися
– Як себе почували психологічно в цей час? Не було побоювань, що не зможете повернути минулі кондиції?
– Ні. Навіть не думав про це. Я вірив, що повернуся на поле і робив для цього все необхідне. Хочу подякувати всім, хто мене підтримував – сім’ю, керівництво клубу, хлопців по команді. Я всім дуже вдячний.
– Знаю, що, незважаючи на гіпс і милиці, ви їздили на виїзні матчі «Металіста» в Лізі Європи…
– Хотілося просто бути поруч з хлопцями, підтримати їх. Та й матчі проти таких команд, як «Сампдорія» і ПСВ хотілося побачити вживу, а не по телевізору (усміхається).
– Як сприйняли нічию з «Дніпром»?
– У принципі, я задоволений грою. Програючи по ходу зустрічі 0:2, ми зуміли зібратися і звести поєдинок до нічиєї. Мирон Маркевич сказав, що такі нічиї, як у матчі з «Дніпром», можливо, для команди навіть важливіші, ніж перемоги. Я з ним повністю згоден. Найголовніше – нам вдалося проявити характер. Вболівальники теж молодці – добре нас підтримували.
– Два м’ячі, які ви пропустили від Коноплянки, були з розряду тих, що не беруться?
– Можливо, так. Удари у нього вийшли дуже хороші, як, втім, і у Шав’єра. Всі чотири голи були на диво. Уболівальникам, думаю, сподобалися.
– Епізод, коли ви ногою вибили м’яч перед обличчям у Коноплянки, викликав широкий резонанс у футбольних колах. Як ви його прокоментуєте?
– Я трохи з запізненням вийшов з воріт. Оскільки м’яч потрапив у зону освітлення прожекторів – мені було погано його видно. Якщо б м’яч летів по іншій траєкторії, думаю, такого зіткнення не сталося б. Я не спеціально зіткнувся з Коноплянкою і не хотів завдати йому травми.
– Не злякалися, коли побачите, що гравець «Дніпра» впав на газон?
– Я відчув, що зачепив Коноплянку, але я діяв без злого умислу, грав за епізодом.
– Після матчу розмовляли з ним?
– Так. Я пояснив Жені ситуацію, він зрозумів, що я не хотів його травмувати. Він сказав: «Все нормально, це була ігрова ситуація».
У сусідній палаті з Шовковським
– Зараз у «Металісті» три досвідчених голкіпера – ви, Дишлєнкович та Старцев. Конкуренція за місце в складі не позначається на взаєминах всередині колективу?
– Ні. Ми з хлопцями спілкуємося абсолютно нормально. Кому більше довіряє головний тренер, той і виходить на поле. Образ ні в кого немає.
– У минулому турі Олександр Шовковський зіграв 500-й матч у футболці «Динамо». У вас зараз на рахунку 319 матчів за «Металіст». Хотіли б повторити досягнення Шовковського?
– Звичайно! Буду намагатися (посміхається). Я тільки сьогодні прочитав, що Саша досяг такої вражаючої цифри. Я радий за нього. До речі, ми з ним в один час були на реабілітації в Німеччині.
– Чи спілкувалися з ним?
– Так, у нас палати поруч знаходилися (посміхається). У мене з ним склалися добрі стосунки. У Саші була досить важка травма, але він не тільки повернувся на свій колишній рівень, але і додає з кожним роком.
– Чи згодні з думкою, що для воротаря вік – не головне?
– Думаю, ця думка має право на життя. Раз вже Йенс Леманн повернувся в «Арсенал» у 41 рік – це про щось та говорить. Нехай він, може, і не буде основним воротарем, але його досвід обов’язково стане в нагоді іншим голкіперам команди. Той же Шуховцев в чемпіонаті України грає майже в сорок років. Так що у мене ще все попереду. (Посміхається)
– Наостанок, скажіть, що від вас хотів уболівальник, який вибіг на поле в першому таймі?
– Якби я сам знав! Повертаю голову – на мене біжить цей товариш. Я прямо злякався (сміється). Напевно, хотів привітати з поверненням…
Сергій Циба, Спорт-Експрес у Україні
Оригінал публікації »» http://metalist.ua/lang/ua/news/2146.html
