Увійшовши до символічної п’ятдесятки, ветеран львівського футболу склав компанію Сергієві Бубці, Валерію Борзову, Святославу Вакарчуку, Іванові Малковичу, братам Кличкам, Євгенії Гапчинській та іншим знаменитостям.
— Ігоре Євстахійовичу, звідки ви дізналися про те, що стали офіційним приятелем чемпіонату Європи?
— Цю новину мені сповістив гендиректор “Карпат”, він поцікавився, чи згоден я на таке, бо це передбачає не лише велику відповідальність, а й клопоти. Я дав згоду. Тішуся, що нарешті можу принести багато користі українському футболу. Ще достеменно не знаю, які саме мої обов’язки, але маю підозру, що доведеться стати публічною особою. Не боюся цього — за освітою ж я журналіст!
— У списку “Друзів” ще чимало вакантних місць. Кого там, на ваш погляд, наразі бракує?
— Ну, якщо брати до уваги Київ, то насамперед варто долучити Блохіна, а ще Рудакова, Решка, Трошкіна. Із Донецька Грачова можна взяти, зі Львова — Рассихіна, Поточняка, Лихачова, Грещака і багатьох інших. Є з кого обирати. Це приємний клопіт.
— Чи правда, що ви не лише тренуєте карпатівську молодь, але й самі активно граєте у футбол?
— Мені вже 70 років, але граю у футбол упродовж цілого року. Двічі на тиждень, у понеділок і четвер, збираємося на штучному полі разом із ветеранами “Карпат” і проводимо напружені баталії. Нам байдуже, яка погода — сніг, дощ, мороз… Тримаю у колективі “залізну” дисципліну. До слова, граю майже так, як у молодості. Часто забиваю по три-чотири м’ячі за матч. Інколи відходжу в захист. Все ж таки гра на позиції форварда потребує постійного руху, а в мене поболює коліно.
— Хто не прогулює цих матчів і найчастіше складає вам компанію?
— Найбільш активними ентузіастами є брати Валенки. Степан Юрчишин приходить, якщо не має нагальних справ, а також гендиректор Ігор Дедишин. Навіть Олег Кононов донедавна любив пограти з нами м’яча. Але зараз тренера непокоїть біль у нозі. Ми вже зачекалися його.
— Чим ще займаєтесь, крім футболу?
— Я належу до тих карпатівців, які з клубом від першого дня його заснування. Позаяк чимало вболівальників молодшого покоління не знають, звідки взялися “Карпати”, я вирішив написати про це книжку. Ставку роблю не на “сухі” факти, а на яскраві епізоди життя нашої команди. Планую розмістити в майбутній книзі близько 70 раритетних фотографій 60-х років минулого століття. Насправді ж у моєму домашньому архіві їх значно більше. Переконаний, такої колекції карпатських світлин ніхто не має.
Джерело: газета «Експрес»
Фото: © ФК «Карпати»
Оригінал публікації http://fckarpaty.lviv.ua/ua/news/6038/page.html
