– Об’єктивно кажучи, якщо команда півтора тайми грає в більшості, при цьому не забиває гол і не реалізовує свою перевагу, вона не повинна грати в півфіналі Ліги Європи. Що сталося? Питання не до мене. Гадаю, кожен футболіст має об’єктивно оцінювати свою гру, для цього є певні критерії. Потрібно, передусім, бути відкритим, а в нас, на жаль, багато гравців занадто високої про себе думки.
– Юрій Павлович сказав, що на полі було багато агресії…
– Важко сказати. Особисто в мене її не було. Якби була можливість, наприкінці матчу я би пішов до атаки.
– Наскільки важко було грати під безперервний свист трибун?
– Мені це абсолютно не заважає, навпаки, лише допомагає.
– Чому ваші молодші колеги відмовляються спілкуватися з пресою?
– Я не можу казати за інших. Хочеться сказати багато всього, але є певна етика, яка не дозволяє мені цього зробити. Можливо, хтось прочитає мої слова та зробить певні висновки. Таке враження, що багатьом нашим гравцям весь світ винен.
– Ви самі не намагаєтеся вплинути на молодь?
– Я намагаюся, але людину можна навчити лише в тому випадку, якщо він сам хоче чомусь навчитися, відкритий для розмови. А якщо діалогу немає, якщо ти кажеш, а від тебе відвертаються, який сенс? Методом забивання? Марно. Потрібно переглянути своє ставлення до справи, лише це може дати позитивний результат. Необхідно оцінювати не ті досягнення, які в нас є, а шлях та витрачені сили, які змушують йти далі. У цьому найбільша цінність в особовому зростанні. Всі ми маємо розуміти, що кожна гра – це свого роду випробування, кожного разу потрібно готуватися, як до найважливішого матчу в житті. Лише з таким підходом можна чогось досягти.
