– Що було в того «Динамо» особливого, чого не вистачало іншим командам?
– По-перше, в той час у нас був дуже хороший підбір гравців, заряджених однією думкою виграти все, що тільки можна. А по-друге, дуже грамотний і розумний тренер, фахівець з великої літери, який міг підняти в нас бойовий дух і створити прекрасну команду. У тій перемозі заслуга нас всіх.
– За кілька днів до фіналу в Україні вибухнула чорнобильська катастрофа. Напевно, в Ліоні думки були зайняті не тільки майбутньою грою?
– Ми дізналися про те, що сталося, тільки 1-го травня, адже радіацію ніяк не відчуєш. Звичайно, здогадувалися про масштаби катастрофи, і коли їхали в Ліон для себе всередині вирішили, що не можемо програти. Хотілося подарувати людям хоч якусь радість на тлі вибухнула трагедії. З Ліона ми відразу поїхали до розташування збірної СРСР, а решту хлопців на вокзалі зустрічав натовп народу. Київське «Динамо» поважала вся країна за хорошу гру і ставлення до вболівальників.
– Зараз популярно проектувати гру минулих років на сьогоднішній час. Як вважаєте, «Динамо» зразка 1986-го року домоглося б успіху сьогодні?
– Думаю, нам би не було рівних. Безперечно, футбол розвивається і йде вперед, але по тій майстерності, яка було у виконавців в команді 1986-го року, гадаю, ми б достроково ставали чемпіонами України, турів за 10 до кінця.
– Перемога 1986-му році стала останнім єврокубковим успіхом «Динамо». Чому, на ваш погляд, за наступні 25 років київській команді нічого не вдалося виграти?
– Я б не став говорити так категорично. За часів Валерія Лобановського у 1999-му команда дійшла до півфіналу Ліги Чемпіонів, за Юрія Сьоміна в позаминулому році «Динамо» грало у півфіналі Кубка УЄФА. Словом, якісь передумови є, але чогось постійно не вистачає. «Динамо» Київ – це бренд, команда завжди повинна грати у фіналі. Це потрібно для розвитку клубу, адже за останні роки «Динамо», як сильну команду, у Європі забули. Потрібно виправляти це становище і щось вигравати.
