− Наскільки важко було налаштовуватись на останній поєдинок і здобувати результат у ньому?
− Щодо психологічного стану, то з ним не було ніяких проблем. Турнірне становище над нами особливо не тяжіло. Можна було зосередитись виключно на спортивному боці справи. Головне наше завдання було − не дати стати чемпіоном “Шахтарю” у цей день і на нашому полі. Завадити донеччанам виграти золоті нагороди ми не зможемо, але нехай своє чемпіонство вони оформлюють не у Києві. Щодо самої зустрічі, то все було не так легко, як могло здатись збоку. Багато в чому перший гол став вирішальним, після нього ми швидко перебудувались, більше уваги приділяючи захисту і контратакам.
− Чим можеш пояснити перемоги господарів матчів ваших двох команд впродовж кількох років?
− Це той випадок, коли відповідальність перед своїми прихильниками зростає в кілька разів. Вдома взагалі ніхто не хоче програвати, тим паче у зустрічах із основним конкурентом.
− Заздалегідь знав, що будеш бити пенальті?
− На установці перед попереднім поєдинком Юрій Сьомін назвав мене, якщо виникне потреба бити 11-метровий. У матчі з «Шахтарем» я перед пробиттям підійшов до Андрія Шевченка, ми порадились, і він мені сказав, щоб бив я.
− У вас попереду півфінал Кубка України, а надалі, можливо, і фінал. Налаштовуватиметесь по-особливому?
− Гадаю, що так. Адже кубкове змагання єдине у сезоні, де ми можемо виграти трофей. Тому нам є за що поборотись.
