-Денис, з якої ноги ти сьогодні вранці встав?
-Навіть не пам’ятаю, але те, що це була везуча нога – точно (сміється). Настрій сьогодні був хороший, ми всі прекрасно розуміли, що відступати нам нікуди, потрібна була тільки перемога. “Дніпро” нам на п’яти наступає, плюс – суперникові нікуди подітися, вони боряться за виживання, їм треба брати очки.
Нам же треба було продемонструвати, перш за все, командну гру, щоб триматися один за одного у кожному епізоді, грати справжньою, злагодженою командою. І, в принципі, ми контролювали хід поєдинку на протязі всього матчу. Але могли пропустити ще в першому таймі, за рахунку 0-0, коли Дишленкович виручив, пару моментів ми не забили на початку…
Але потім вдалося відкрити рахунок, а коли забили і другий гол, стало вже легше психологічно. Тепер нам залишилося зробити останній, вирішальний крок до бронзових медалей – вдало зіграти у Києві з “Оболонню”.
-У вас зараз своєрідне суперництво склалося з Девічем за результативністю. Тим не менш, це не завадило йому віддати тобі гольовий пас…
-У нас всередині команди немає такого суперництва – я завжди казав і кажу, що головний успіх – командний. А хто забиває – це вже особисті досягнення і вони на другому плані. Якщо команда виграє, то всім добре, а якщо хтось забиває, а команда програє, то скільки радості може принести такий гол?
Марко сьогодні в цьому епізоді дав м’яч мені, але, повірте, якщо б я був на його місці, зробив би те ж саме. Це нормальна ситуація – допомагати один одному в команді і вибирати найкращий варіант для загального успіху.
-Київ для тебе – не чуже місто. Чи буде у тебе додаткова мотивація у заключній грі в столиці?
-Головна мотивація – вийти і виграти у Києві. Нам необхідно завоювати третє місце – п’ять бронзових сезонів поспіль – це теж пристойний результат. А де саме перемагати, я на це не звертаю увагу. Головне – перемагати.
