Сезон 2010/2011 для «Карпат» закінчився. Загалом для «зелено-білих» він за новітню історію клубу однозначно був найважчим, але водночас і чи не найуспішнішим. Адже впродовж нього наша команда не лише знову здобула путівку в Лігу Європи, а й суттєво наблизилася до лідерів українського футболу і до того ж з позитивного боку зарекомендувала себе на стадіонах Старого Світу.
Втім, якщо ми хочемо прогресувати і розвиватися далі, то спочивати на лаврах немає коли. Адже до старту нового сезону, який, цілком ймовірно, буде ще складнішим, менш як півтора місяця, а роботи – більш ніж достатньо.
Ні для кого не секрет, що в сучасному футболі виступ тої чи іншої команди залежить далеко не тільки від кваліфікації її гравців і тренера. Перемога чи поразка – це інтегральний показник діяльності всього клубу: його керівництва, команди, усіх підрозділів і служб, а також вболівальників. Саме з останніх давайте і почнемо наш аналіз.
Вірні – вірні завжди
Уболівальники «Карпат», окрім того, що є одними з найкращих в Україні, вирізняються і своєю специфічністю. Не випадково майже гравці усіх команд в один голос твердять, що для них одна з найбільших проблем в іграх у Львові – це дванадцятий гравець «Карпат». Коли переповнені трибуни «України» підтримують «зелено-білих», то для їхніх суперників чи не межею мрій стає навіть одне очко. Але проблема в тому, що далеко не на кожному домашньому матчі карпатівці грають за аншлагу. І це при тому, що команда не лише досягає хороших результатів, а й демонструє чи не найсимпатичніший футбол в Україні. Не випадково за останні рік-два «Карпати» підкорили серця багатьох уболівальників в усіх куточках країни і поступово стають насправді народною командою всеукраїнського масштабу.
Однак і резерв для ще більш якісної підтримки команди у вболівальників «Карпат» є ще чималий. У першу чергу це стосується відвідуваності домашніх матчів. Адже всі ми дуже добре знаємо, що для команди загалом і для кожного її гравця зокрема аншлаг на трибунах є додатковим і дуже вагомим стимулом на сто відсотків викладатися на полі в будь-якому матчі, незалежно ні від рівня суперника, ні від турнірного значення зустрічі.
А у нас що ми маємо на практиці? З одного боку, вболівальники хочуть, аби «Карпати» грали на повну потужність і проти грандів – «Шахтаря» чи «Динамо», і проти аутсайдерів – «Іллічівця» чи «Кривбаса». В той же час, ті самі вболівальники згодні навіть переплатити за квиток на поєдинок проти підопічних Мірчі Луческу чи Юрія Сьоміна, а от на «внучат Ілліча» або «бригаду імені Віталія Кварцяного» дозволяють собі взагалі не прийти навіть незважаючи на суто символічні ціни на перепустку. Зате потім, якщо команда не виграла, починають вголос філософствувати про якісь «договорняки», неповагу до вболівальників, купівлю-продаж тощо.
Після останнього матчу чемпіонату, в якому «Карпати» вдома зіграли внічию з «Ворсклою» (2:2), і полтавчани здобули останню путівку в Лігу Європи, багато хто з таких горе-вболівальників ставив у приклад «зелено-білим» дортмундську «Боруссію» і «Манчестер Юнайтед», які в своїх заключних іграх, уже в ранзі чемпіонів, на очах власних вболівальників відправили у нижчі дивізіони відповідно «Айнтрахт» і «Блекпул», мовляв, ось як грають справжні професіонали для своїх вболівальників.
Все нібито правильно, але тільки хочеться зробити одне невеличке зауваження – і «Боруссія», і «МЮ» в цих іграх грали за ПЕРЕПОВНЕНИХ трибун. А скільки глядачів було на матчі «Карпати» – «Ворскла»?.. Далі напевно можна не продовжувати. До речі, команди Юргена Клоппа та Алекса Фергюсона ВСІ домашні ігри проводили за переповнених трибун. Натомість «Карпати» у Львові в чемпіонаті грали за аншлагу тільки двічі. Проти кого? Питання риторичне – проти «Динамо» і «Шахтаря». Тобто, якщо перейти на мову цифр, то стовідсоткову підтримку команда вдома мала лише у 13,33% ігор. У той же час за весь чемпіонат «Карпати» з 30 матчів провалили тільки 3 (усі в гостях – «Таврія», «Севастополь», донецький «Металург»), що становить рівно 10%. Логічно напрошується питання, хто до кого може мати претензії по сезону. Відповідь, як то кажуть, лежить на поверхні.
Однак після гри 29-го туру в Донецьку, де «зелено-білі», вирішивши вже всі свої завдання на сезон, провалили середину другого тайму і в підсумку програли 1:4, почули на свою адресу стільки всього і різного, що коли їхні стосунки з уболівальниками перевести на взаємовідносини у сімейній парі, то їх можна сміливо звинуватити щонайменше у подружній зраді. Якщо ж «Карпати» не мають взагалі права на поразку, нехай і з великим рахунком, то хочеться запитати у вболівальників, левова частка яких складається з представників чоловічої статі, лише одне: коли ваша кохана раз чи два на рік, готуючи вам обід, щось пересолила чи переперчила, то ви що, більше з нею не спите?..
Результат один – оцінка різна
Як і рік тому, «Карпати» в чемпіонаті фінішували п’ятими, вдруге поспіль здобувши право заявитися в Лігу Європи. Цікаво, що путівку у єврокубки обидва рази «зелено-білі» юридично оформили після матчів з одним і тим же суперником, сімферопольською «Таврією». Різниця лише в тому, що минулого року це сталося в столиці Криму, а тепер вдома, у столиці Галичини. Але якою ж різною була реакція на однаковий результат. Якщо у травні 2010 радості карпатівців та їхніх уболівальників, як то кажуть, не було меж, то тепер аналогічний успіх було сприйнято абсолютно спокійно, нібито по-іншому й бути не могло. І в принципі, нічого дивного в цьому немає.
У сезоні 2009/2010 потрапляння в Європу було верхньою межею мрій, завданням-максимум для «Карпат». Ми всі добре пам’ятаємо, що тоді після осінньої частини чемпіонату наша команда йшла сьомою у турнірній таблиці. Відставання, щоправда, від п’ятого місця було невеликим, але всі чудово усвідомлювали, що посісти його буде вкрай важко. Тому коли мети було досягнуто, то емоції били через край.
Цього ж разу все було значно спокійніше. Вже після зими «Карпати» впевнено посідали п’ятий рядок турнірної таблиці. При цьому було відомо, що й шосте місце на 90% також буде єврокубковим. А коли «Карпати» у грі 21-го туру вдома переграли (саме переграли по грі, а не просто виграли чи вирвали перемогу) «Шахтар», то про місце у Лізі Європи в наступному сезоні у Львові заговорили вголос.
Тож як оцінити нинішнє п’яте місце «Карпат» у Прем’єр-лізі? Коли підходити до цього питання суто формально, то виходить, що команда повторила минулорічний результат і не зробила жодного кроку вперед. Однак в тому то й річ, що ці два, на перший погляд абсолютно однакові результати, мають зовсім різну якісну оцінку. Рік тому «Карпати» виявилися кращими серед цілої групи так званих міцних середнячків українського чемпіонату. При цьому «зелено-білі» путівку у Лігу Європи здобули в боротьбі з такими амбітними клубами, як донецький «Металург», «Арсенал» та «Ворскла». Дехто говорив, що команді Олега Кононова вдалося це зробити, бо довший час їх як конкурентів ніхто всерйоз не сприймав. Інші взагалі вважали той успіх просто везінням або збігом обставин. І майже всі наші «доброзичливці» були переконані, що вдруге таке «Карпатам» повторити не вдасться, як би вони цього не прагнули – суперники просто не дозволять.
Напевне, саме з огляду на думку «друзів», керівництво клубу поставило перед командою і її тренерським штабом перед сезоном конкретне завдання-мінімум: закріпитися в п’ятірці кращих. З його виконанням «зелено-білі» впоралися більш ніж впевнено. До закінчення чемпіонату залишалося ще чотири тури, а від шостого місця наша команда вже мала відрив у 13 очок. Далі було прийнято рішення включитися у боротьбу за «бронзу». Тим більше, що попереду була гра проти «Металіста», що якраз і йшов на третьому місці, випереджаючи «Карпати» на чотири пункти. Тобто в тій грі треба було обов’язково вигравати. Завдання було не з простих. Адже окрім того, що матч проводився у Харкові, через дискваліфікацію не могли вийти на поле Артем Федецький та Олег Голодюк. Але все це виявилося дрібничками у порівнянні з третім чинником, проти якого боротися майже не можливо. Йдеться, як завжди, про суддівство. За рахунку 1:0 на нашу користь арбітр з Полтави Ігор Покідько за підтримки одного з лайнсменів знайшов варіант, як допомогти господарям – вигнав з поля за неспортивну поведінку Сергія Зеньова. Вилучив його самого, а повинен це був зробити разом з центральним захисником «Металіста» Папа Гуйє. У підсумку гра закінчилася нічиєю – 1:1, а разом з тим майже було втрачено останні надії на медалі.
До речі, «Карпати» у Харкові третій раз поспіль значну частину ігрового часу проводять у чисельній меншості. Львівські вболівальники на одному з форумів Олегу Кононову до наступного вояжу в столицю Слобожанщини вже зараз радять готуватися грати вдесятьох. Між іншим, підтвердженням того, що нинішнє п’яте місце «Карпат» є значно вагомішим, ніж рік тому, є слова керманича «Металіста» Мирона Маркевича в одному з інтерв’ю кілька днів тому. В ньому Мирон Богданович відверто зізнається, що цього сезону здобути ще одну «бронзу» його команді було неймовірно важко, бо «Дніпро» і «Карпати» так підпирали «Металіст», що він дуже довго не був упевнений у фініші в призовій трійці.
А найкращою оцінкою виступу «Карпат» у сезоні 2010/2011 є той факт, що ЖОДЕН фахівець чи тренер команд Прем’єр-ліги й слова не сказав про те, що «зелено-білі» не по праву посіли місце у п’ятірці кращих. Навпаки, більшість з них говорить про те, що з таким прогресом у грі львів’яни вже у наступному сезоні повинні ставити завдання боротися не лише за Лігу Європи (це ніби як само собою й так зрозуміло), а й за медалі. А тепер давайте пригадаємо, що вони там говорили рік тому.
Кадри вирішують усе
Утім, нехай собі говорять. А завдання гравців та тренерів «Карпат» – працювати і давати результат. Адже результат роблять футболісти, а що і як їм робити у грі, вчать тренери. Тобто, як говорив усім добре відомий класик «кадри вирішують усе». Напевно за літнє міжсезоння у складі «Карпат», як і в будь-якій іншій команді, стануться певні зміни. Втім, ми не будемо забігати наперед і радити тренерському штабу, як діяти на трансферному ринку. Ми лише спробуємо оцінити нинішній рівень команди.
Розпочнемо, як і годиться, з воротарів. Взимку до Львова приїхав запасний воротар національної збірної Македонії Мартін Богатінов. У «Карпатах», якщо судити з кількості зіграних матчів у весняній частині чемпіонату, він став основним кіпером. Однак треба сказати, що досвідчений Андрій Тлумак не дозволяє балканцю розслаблятися ні на мить. А знаючи працездатність і затятий характер Андрія, в хорошому значенні слова, можна не сумніватися, що він так просто конкуренту пост номер один не віддасть. Коли ж говорити про їхню гру, то в обох були як гарні ігри (у Богатінова – з «Шахтарем» і «Таврією», у Тлумака – з «Волинню»), так і траплялися помилки. Але в цілому воротарська позиція в команді нарікань не викликає.
А от де потрібне підкріплення, особливо з огляду на велику кількість матчів у літньо-осінній частині наступного сезону, то це в центрі оборони. По-перше, три гравці на два місця – це явно недостатньо. А по-друге, їм також бракує стабільності у грі. Хоча не можна не відзначити, що Іван Мілошевіч додав. Непогано грав і Борха Гомез. Однак в останніх іграх він наробив чимало помилок. Тут, щоправда, можна зробити скидку на те, що він не проходив з командою зимових зборів. А от хто з трьох центральних захисників зіграв нижче очікуваного, то це Ґреґор Балажіц. Втім, потенціал цього молодого гравця, як, зрештою, і Борхи Гомеза, не викликає жодних сумнівів. Але з обома тренерам влітку потрібно дуже серйозно попрацювати.
Щодо крайніх захисників, то Артем Федецький відіграв на своєму досить високому рівні. Свідченням цього є й той факт, що вже третій тренер національної збірної поспіль викликає його до головної команди країни. Чи не єдине зауваження до AF-44 – поменше заробляти «гірчичників», бо через них він пропустив чимало матчів. Зрозуміло, що Артем дуже азартний, але як справжній професіонал, він повинен вміти контролювати свої емоції. Що ж до Ігоря Ощипка, то йому хочеться побажати одного – відновити форму, яка була у нього до операції. І тоді він буде ще більш корисним «Карпатам» і стовідсотково зіграє на Євро-2012. Віддамо належне і Тарасу Петрівському. Коли виходив на поле, то намагався чітко виконувати установку тренера і бути максимально корисним команді.
Лінія півзахисту у «Карпат» є чи не найсильнішою ланкою команди. Однак через травми не завжди вона була оптимальною. Особливо прикро, що багато матчів пропустив Олег Голодюк – один з найталановитіших молодих гравців в Україні. Він, як і Ігор Худоб’як, мозок команди і до того ж сам може вирішити той чи інший момент. Щоправда, обоє й браку припускалися чимало. Однак від цього нікуди не дінешся – хто частіше бере на себе ініціативу, той і частіше помиляється.
Додав у грі Андрій Ткачук. І не випадково тренери збірної взяли його на замітку. Йому необхідно тільки впевненіше діяти в атаці і до кінця догравати кожен епізод. А от хто здав у другій половині сезону, то це Ґодвін. У нього, щоправда, є об’єктивна причина – травми. До певної міри негативно позначилося на грі Самсона й одруження. Але таке трапляється майже з кожним футболістом, коли він змінює свій сімейний статус. Тому будемо сподіватися, що в новому сезоні ми побачимо Ґодвіна на його звичному рівні. А найбільше розчарував серед хавбеків Сандро Ґурулі. Грузин лише лічені матчі провів на належному рівні. Гравець він нібито технічний і швидкий, але складається враження, що він не завжди розуміє, чого саме від нього вимагають тренери.
Щодо нападу, то тут проблемою номер один став Лукас. Іспанець дуже добре себе показав на зимових зборах і всі очікували від нього не просто хорошої, а феєричної гри в чемпіонаті. А тут такий «облом». Утім, наразі ще є сподівання, що він таки розкриється. Адже той же Сергій Зеньов також не одразу себе знайшов у команді. А нині без естонця важко собі уявити «Карпати». Йому ще б повністю, так само, як і Михайлові Кополовцю, відновити форму після операції. Те саме стосується і Вільяма Батісти. Щоправда, в бразильця ситуація ускладнюється віком – відновлювати форму після 30 років і після 20, це, як говорять в Одесі, дві великі різниці.
А от хто з нападників відіграв максимально корисно, то це Денис Кожанов і Резван Кочіш. Румун одразу впіймав суть карпатівської гри, та й загалом є дуже корисним саме командним гравцем. До того ж він може зіграти майже на будь-якій позиції і в нападі, і в півзахисті. Досить універсальним і насправді також з високим ККД гравцем є й Денис. І не випадково його знову запрошено до національної збірної. До того ж він став і найкращим бомбардиром команди. Сподіватимемося, що обоє, як і вся команда загалом, будуть прогресувати і в новому сезоні.
Інформаційний центр ФК «Карпати», www.fckarpaty.lviv.ua
Фото: © ФК «Карпати»
Оригінал публікації http://fckarpaty.lviv.ua/ua/news/6536/page.html
