“В Україні завжди був хороший підбір гравців для молодіжних збірних, проте нинішню команду сміливо можна вважати однією з найбільш сильних за історію нашої країни. Можна згадати середину 90-х, коли за “молодіжку” грали Сергій Ребров і Андрій Шевченко, Віталій Косовський та Олександр Шовковський. Можна виділити збірну, яка під керівництвом Олексія Михайличенка стала другою в Португалії. Але особисто для мене нинішній колектив є, по суті, рідним, адже вперше хлопців 1988 року народження під прапором молодіжної дружини ми зібрали ще у січні 2008-го.
З 23 футболістів, заявлених на датський турнір, на перший збір було викликано семеро. Звичайно, практично всім їм в той час не вистачало ігрової практики в основних складах клубів, хоча Тарас Степаненко виділявся вже тоді. Було видно, що при серйозному ставленні до справи цей хлопець далеко піде.
Впевнено виглядав у воротах і Антон Каніболоцький. Обговорюючи його гру з колегами, ми дійшли висновку, що голкіпер може виступати за “основу” “Дніпра”. Хоча розуміли, що в таких клубах роблять ставку на досвідчених виконавців.
Сильне враження справили на мене тодішні представники “Металіста” – Євген Селін і Олексій Курилов. У Харкові вони, втім, так і не змогли себе проявити, але, потрапивши в надійні руки Миколи Павлова і відчувши його довіру, хлопці помітно додали в майстерності. Як, втім, і ще один захисник “Ворскли” – Володимир Чеснаков, який два роки тому став кращим гравцем фінального поєдинку за Кубок України, а зараз показує досить-таки зрілий футбол.
Проте найбільшого прогресу, на мій погляд, домігся півзахисник “Карпат” Олег Голодюк. Не можу сказати, що три роки тому хавбек львів’ян виділявся на тлі інших, але з тих пір він істотно просунувся вперед, і невипадково сьогодні за ним уважно стежать топові клуби Україні.
Ну а справжнім лідером тієї команди був, звичайно ж, нині покійний Максим Пашаєв. Упевнений, хлопці його не забули. Шкода, що не зміг поїхати в Данію травмований Павло Пашаєв. На турнірі він би точно зіграв і за себе, і за брата …
Нескладно помітити, що оборонний кістяк колективу вимальовувався вже тоді. А ось в атаці проблем вистачало, але ми ж викликали виключно хлопців 1988 року народження. Футболісти на рік молодший виступали на юніорському рівні, і ми їх не чіпали. Але коли вони (а це – Андрій Ярмоленко та Артем Кравець, Євген Коноплянка та Роман Зозуля) влилися в команду, гра стала більш збалансованою.
Загалом, на цей момент під рукою Павла Яковенко знаходяться досить кваліфіковані виконавці, які стабільно виступають в основних складах своїх клубів (“молодіжка” цим, до речі, сильно відрізняється від … національної збірної). Але головне достоїнство колективу – не в зоряних представників “Динамо”, “Шахтаря” і “Дніпра”. Хлопці підпорядковані колективної ідеї гри, і в цьому – козир української дружини”,- вважає Володимир Мунтян.
