41-річний Олександр Євтушок провів більше 200 матчів у вищій лізі України. Він виступав за “Нафтовик” (Охтирка), львівські “Карпати”, “Дніпро”, київське ЦСКА. Євтушок був першим українцем у Прем’єр-лізі, грав за “Ковентрі”. Після завершення кар’єри він зник з поля зору вболівальників. В інтерв’ю “Погляду” Олександр Євтушок розповів про своє теперішнє життя.
– Олександре, як склалося ваше життя після того, як ви покинули футбол?
– Після завершення кар’єри я перебрався до Криму. Продав у Львові квартиру і купив будинок на березі моря. Живу у селищі Морське, між Алуштою та Судаком. Займаюсь туристичним бізнесом. Виховую трьох доньок. Коли був зайнятий футболом, то страждала моя сім’я, адже я завжди був заклопотаний тренуваннями або перебував у роз’їздах. А нині займаюся тим, що приносить мені радість.
– Чому після завершення кар’єри обрали саме туристичний бізнес, а не пішли тренерською дорогою?
– Я бачив, як тренери жертвують собою, своїми сім’ями, тож не хотів приносити у жертву свою родину заради тренерської роботи. Я довго міркував і дійшов до висновку, що фах тренера мені не до душі. Мабуть, ви чули, що нині я є членом організації “Свідки Єгови”. Для мене сенсом життя є служіння Богу. Метушня великого міста мене втомлювала. Коли місто висуває свої умови, тобі доводиться до них пристосовуватися. Від цього руху я втомився, ще коли був футболістом. Нині я отримав те, про що мріє багато футболістів. Адже кожен мріє мати сім’ю, будинок, улюблену справу й можливість відпочивати душею та тілом.
– Невже вам вдалося дистанціюватися від міського життя?
– Так. Коли ритм життя спокійний, є час замислитися над своїм існуванням, зважати усі “за” і “проти”. Окрім того, я є господарем свого часу, а не навпаки. Теперішнє моє життя кардинально відрізняється від того, яке було колись. Звісно, я підтримую зв’язок з давніми товаришами, пригадую минуле. Коли був футболістом, довелося спілкуватися з різними фахівцями, від яких навчився багатьох речей.
– А які епізоди з минулого найчастіше згадуєте?
– Звісно, найчастіше згадую Львів. Адже мої найкращі роки пройшли у “Карпатах”. Згадую, як 1993 року ми грали в Кубку УЄФА. Нашим суперником був ірландський “Шелбурн”. У Львові перемогли 1:0, і саме мені пощастило забити переможний гол. А ось у повторній зустрічі нам не поталанило і ми зазнали поразки 1:3. Хоча досі впевнений, що ми мали здолати суперника. Часто не вдається приїжджати до Львова, але коли випадає така нагода, то завжди зі щемом у серці навідуюся у ці місця. В інших командах теж були свої плюси, але все-таки там було більше мінусів.
– А за чемпіонатом України стежите?
– Намагаюся, але не завжди вдається. Газети не читаю, а телевізор дивлюся. Мені дуже сподобалася кінцівка останнього чемпіонату. До кінця була інтрига у боротьбі за бронзові нагороди, навіть “Карпати” могли фінішувати третіми. Також було цікаво спостерігати за боротьбою аутсайдерів. Ось “Іллічівець” лише дивом врятувався від пониження у класі.
– Як вам вдалося стати першим українцем в англійській прем’єр-лізі?
– Німецький наставник “Дніпра” Бернд Штанге мені допоміг перейти в “Ковентрі Сіті”. Спогади про Англію приємні. Прем’єр-ліга на голову вища за українську лігу. Шкода, що не вдалося там надовго затриматися.
– Чому ви провели за “Ковентрі” лише три матчі?
– Специфічна країна потребувала часу для адаптації. Окрім того, фінансові питання англійський клуб та “Дніпро”, за який я виступав до того, не врегулювали до кінця. Тому мені частенько із запізненням виплачували зарплату. Мені не вдалося отримати дозвіл на працю, а сидіти в Англії без роботи не хотілося. Та й травми переслідували. Тоді шкодував про те, що не залишився в Англії, а нині вже не шкодую. Я повернувся у “Карпати”. За підсумками чемпіонату “зелено-білі” стали бронзовими призерами. Тоді Мирону Маркевичу вдалося створити команду, яка могла вирішувати будь-які завдання. А які чудові були виконавці – Ковалець, Гецко, Паляниця, Назаров, Микитин, Полунін…
– Які спогади залишилися від роботи із Мироном Маркевичем?
– Він дуже талановитий тренер. Як на мене, Мирон Богданович зараз є найкращим українським фахівцем. У “Металісті” йому створили хороші умови, і відразу з’явився результат. Харків’яни демонструють пристойний футбол. Мирон Маркевич, до слова, є непростою людиною, не усім з ним вдається знайти спільну мову. Але у нас з ним були дуже хороші стосунки. Мирон Богданович є тонким психологом, ось подивіться, як він довгий час працював із Олександром Рикуном. Усі уже махнули рукою на цього талановитого футболіста, а Маркевич продовжив його перебування у футболі, знайшов для цього потрібний підхід.
– Що скажете про теперішні “Карпати”?
– В “Карпатах” зараз працює дуже хороший тренер. Олег Кононов сформував дуже боєздатну команду, не випадково ж “зелено-білі” другий рік поспіль посідають п’яте місце в Прем’єр-лізі. Зрештою, показником успішності “Карпат” може бути наявність у команді трьох гравців національної збірної України.
Джерело: «Газета Новий погляд»
Фото: © ФК «Карпати»
Оригінал публікації http://fckarpaty.lviv.ua/ua/news/6603/page.html
