Він позбавив на тривалий час відчуття другосортності, історію, якою можна і треба гордитися, результат, не той сухий результат, про який він постійно згадував, а емоційний — наповнений сльозами від радості, відчуттів, на які кожного року ми сподіваємось, але майже кожного разу розчаровуємось.
Що він у нас забрав? Він вкрав у нас самого себе — Лобановського. Не хочеться згадувати його з жалем, але й згадати його з посмішкою теж складно — він забрав із собою надію, хоча й кажуть, що помирає вона останньою.
Як йому вдалось це зробити? А він просто ніколи не втрачав юнацького максималізму. Коли приходило розчарування, він закривався у собі. Закривався так, що відповідав на ті запитання, які не вимагали наступних. Німецькі журналісти назвали його за це “великим мовчуном”.
 Впертість переплелась із нерішучістю. |
Цікаво, яка ж риса характеру у нього була найслабшою – найслабшим у Лобановському був сам характер. Впертість переплелась із нерішучістю – він так і не навчився сприймати критику, але й не вмів реагувати на компліменти. Ще гравцем він втратив шанс стати зіркою у Москві, боячись, що у нього заберуть квартиру у Києві. Він втік із “Чорноморця”, просто злякавшись журналістської критики. Тренером тікав в емірати до шейхів подалі від чужих оцінок, які заважали йому творити свою мрію.
Взагалі, Лобановський – це протиріччя. Він зажди говорив, що випадковостей, дива у житті не буває, і все закономірно – хто слабший, той і програв, але водночас в хімчистку відносив один і той самий костюм, щоб одягнути на кожну гру. Він був переконаний, що жінки і футбол – несумісні речі і дозволив своїй дружині лише раз відправитись на гру із командою – програли, після чого сказав. “Ада, давай більше не треба…” – знову забобон.
Лобановський хотів стати зіркою, викаблучуючись на фланзі
Протиріччя – гравцем він хотів стати зіркою, викаблучуючись на фланзі, тренером він не визнавав зірок на футбольному полі. Кажуть, що він нерідко заглядав у чарку, але саме через відмову від неї колись загробив свою кар’єру футболіста – в “Динамо” тоді прийшов Маслов, закінчились перші збори, тренер організував застілля, всі гравці випили за успіх, а “рудий” відмовився – через рік Маслов позбувся “рудого”, якого обожнювали у столиці.
Він наполягав на закономірності – її і отримав. Критики знайшли закономірність у його результатах. Такого ресурсу, який мав Лобановський, не мав у футбольній країні ніхто. На кого Лобановський покаже пальцем – той уже на наступний день тренується на базі “Динамо”. Він запрошував по 5 гравців на одну позицію, у нього було усе і цим не скористався лише б… його звинувачували у договірних матчах і назвали ту еру “лобановщиною” – заради результату він був готовий на усе.
 Він змусив повірити, що ми — футбольна країна з приставкою «Топ». |
В “Динамо” потрапив тренером лише завдяки знайомству із другом сина Щербицього, якому кортіло переїхати у столицю.
Але скажіть, Ви колись чули про другого Фергюсона, другого Венгера? Так само ніколи не почуєте про другого Лобановського. Навіть в думках страшно когось із ним порівнювати.
Але є одна жахлива річ, яку зробив Лобановський-тренер – він змусив повірити у те, що ми – футбольна країна із приставкою “топ”.
Підняв планку так, що як би ми не стрибали – зросту не вистачить.
А ось коли вистачить – тоді і згадають про другого Лобановського, ой, не другого – Лобановського №2.
