Частенько фахівці молодим футболістам пророкують велике майбутнє. Проводять паралелі із відомими виконавцями і авторитетно заявляють – ось цей юнак буде таким же. Такі прогнози справджуються не часто.
Чимало таких виконавців є у київському “Динамо”. Але виховати такого форварда, який би за своїм рівнем хоча б наближався до Андрія Шевченка, столичному клубу не вдалося. Чимало “динамівців”, які подавали надії, в результаті розбрелися про інших клубах. Немало було випадків, коли донецькі уболівальники вірили у те, що молодий новобранець команди Мірчі Луческу із українським паспортом стане провідним гравцем “гірників”. Але більшість українців при переході в “Шахтар” знічувалися і не ставали стабільним гравцем основи. Прикладів розчарувань у юному даруванні чимало у будь-якій команді.
Про проблеми адаптації молоді у дорослому футболі читайте в інтерв’ю “Футболу 24” із заслуженим тренером України Олександром Іщенко.
– Олександр Олексійович, наскільки суттєвою в Україні є проблема переходу молодих футболістів на дорослий рівень?
– Ця проблема існує не тільки в Україні. В європейській практиці є немало прикладів, коли молодіжна збірна вигравала титули, а в дорослому футболі гравці зникали з поля зору уболівальників.
– Тобто, йдеться про те, що в дорослому футболі проявляють себе насправді найсильніші?
– Я би так не говорив. Найперше потрібно знайти причини того, що гравець, який подає надії, не переростає у висококласного майстра й на дорослому рівні ми бачимо зовсім іншого виконавця.
– В Україні проблеми перехідного періоду футболістів ті ж, що і в Європі?
– Проблеми практично одні і ті ж. Найбільша проблема має психологічний характер. Хотілося, щоби гравці юнацького і молодіжного рівня мали стійкішу психологію і готовність до вимог дорослого футболу. Схиляюся до думки, що на цьому останньому етапі футболісти виявляються психологічно не готовими до більш високих, жорсткіших вимог дорослого футболу. Тому, приходячи у дорослу команду, чимало виконавців губляться.
– У Європі рівень життя вищий, чим в Україні. У нас футбол є однією із небагатьох професій, яка дозволяє у 18-19 років відразу заробити великі гроші. Погоджуєтеся з тим, що чимало молодих футболістів, отримавши першу зарплату, заспокоюється, починає деградувати, оскільки вони вважають, що так і далі продовжуватиметься, що вони “Бога за бороду схопили”?
– З однієї сторони у великих зарплатах футболістів є позитивний момент. Це ж хороший стимул в країнах із, скажімо так, далеко не ідеальною економікою, для росту. А ви подивіться на збірну Німеччини, в якій би мали грати німці. В таких країнах, як Німеччина, Франція корінних громадян меншість. Там грають представники інших національностей, для яких гостро постало питання забезпечення собі гідного життя. Економічний стимул змушує гравця рости. Така тенденція була, є і буде. Один фахівець якось зауважив, що дитина, яку на футбол батьки привозять на “Мерседесі”, рідко може самі купити такий же дорогий автомобіль. Це, мабуть, аксіома. Інша проблема, в ставленні деяких наших молодих футболістів до фінансових благ. Як приклад, виступ нашої молодіжки на євро-2011. Ви правильно сказали, що дехто подумки вхопив “Бога за бороду”. Проблема в менталітеті, який важко змінити. Не просто змусити молодь брати приклад із Андрія Шевченка, Олега Лужного, Сергія Реброва. Більшість ілюструє вислів: “Ви заробили перший мільйон, а другий, судячи зі всього, заробити не хочете”. Згадані мною футболісти заробили не один мільйон і можуть бути хорошим прикладом для наслідування.
– Як оціните перехід української молодіжки взірця 2006 року, коли ви працювали у цій команді в штабі Олексія Михайличенка, в дорослий футбол?
– Найперше, дуже важливий підхід і бачення потенціалу гравців головним тренером. На моє глибоке поконання, методики тренувального процесу Олексія Михайличенка дуже кваліфіковані. Бачив його роботу у молодіжці, в мене є з чим порівнювати. Як на мене, сильнішого фахівця за Михайличенка у нас не має. Тренувальний процес, запропонований молодіжці взірця 2006 року, де 75 відсотків не мало місця в основі своїх команд, допоміг футболістам розкритися і проявити свій потенціал. Багато футболістів не лише закріпилися в основі своїх команд, а й потрапили в національну збірну. Це позитивний момент. Ми, вочевидь,недооцінили той досвід роботи Олексія Михайличенка.
– Багато компліментів свого часу було адресовано Романові Зозулі. Але він так і не став гравцем основи “Динамо”, тепер його продали “Дніпру”. Не виправдав він сподівань чи про це зарано говорити?
– Журналістська братія полюбляє вішати ярлики “зірка” чи “геній” футболу. Такою поспішністю ми завдаємо шкоду футболістам. Перспективній молоді потрібно відпрацьовувати видані аванси і підтверджувати те, що на них звернули увагу не даремно. Виступ Романа Зозулі і Дениса Олійника в “Дніпрі” повинні показати, наскільки футболісти відповідають виданим авансам. Гра нашої молодіжки у фінальній частині чемпіонату Європи показала, що роботи у хлопців – не початий край. Йдеться про усі позиції. Гра того ж Ракицького у фіналі Суперкубку показала, що проблеми залишилися. Маю на увазі його індивідуальні дії у відборі. Мабуть, потрібно перестати думати про великі суми, які потрапляють на рахунки, а зробити правильні висновки й прислухатися до порад фахівців стосовно покращення їхньої гри. Лише аналізуючи свою гру і роблячи із цього висновки, футболіст буде відповідати вимогам дорослого футболу. Не дарма, Алекс Фергюнсон каже, що при придбані новобранця основну роль відіграє його менталітет.
