Далеко не кожному футболісту, навіть увінчаному багатьма високими титулами, щастить мати відзнаку куди більшу та дорожчу, ніж медалі і звання – істинну прихильність і любов уболівальників. Ігор Кульчицький таку любов мав, і коли диктор на стадіоні оголошував перед матчем його прізвище, трибуни вибухали емоціями, скандуючи «Куля! Давай!».
Здавалося, його дії на полі не дуже вирізнялися зовнішнім ефектом, але що за внутрішня сила була у грі цього майстра, який відпрацьовував без простою усі 90 хвилин матчу! За всі футбольні роки Кульчицький мав чимало пропозицій перейти в найкращі клуби Радянського Союзу, але як справжній патріот України, свого міста, свого клубу «Карпати» відмовлявся від них.
В історію вітчизняного футболу Ігор Кульчицький назавжди увійшов як капітан третьої української команди (після київського «Динамо» та донецького «Шахтаря»), що зробив коло пошани з Кубком СРСР в руках. У щасливому для «Карпат» фіналі він боровся не шкодуючи сил, вів за собою партнерів і своєю непохитною волею, завзятістю, самовідданістю сприяв історичному успіху своєї команди.
Саме Ігор Кульчицький у 1970 році відкрив лік єврокубкових голів «Карпат» і першим серед львівських футболістів був включений до числа 33 кращих гравців СРСР, а в наступному році був першим представником «Карпат» у радянській збірній. Ігор Кульчицький відкрив лік карпатівських голів і у вищій союзній лізі. Саме в півзахисті найкраще розкрився його талант футболіста-організатора, вмілого майстра пасу та точного і сильного удару.
Завершивши виступи в команді майстрів, Ігор Кульчицький не розпрощався з футболом. Працюючи і у львівській футбольній школі СДЮШОР-4, і у «Львівводоканалі», улюбленець місцевих уболівальників багато років успішно виступав за ветеранів рідної йому команди «Карпати», яку дуже любили приймати у малих і більших містах, бо приїжджали легенди львівського футболу.
Також Ігор Кульчицький зробив все, щоб у 1989 році відродили його рідні «Карпати», ставши начальником команди. Вірність клубові, патріотизм проглядаються у його діях і дотепер. Ігор Кульчицький має своє місце у VIP-ложі стадіону «Україна», звідки уважно спостерігає за грою, для якої завжди має свою оцінку. Вболівальники «Карпат» різних поколінь вважають Ігоря Кульчицького футбольним символом Львова і своїм кумиром на всі літа.
Про ювіляра говорять
Степан ЮРЧИШИН,
cпортивний директор ФК «Карпати», рекордсмен «зелено-білих» за кількістю забитих голів за сезон:
– З Ігорем Євстаховичем ми давно дружимо і знайомі ще з тих часів, коли в складі прославлених ветеранів «Карпат» їздили на різноманітні турніри, в тому числі і за кордон. Він багато зробив для відродження «Карпат» у 1989 році. Ігор Кульчицький тоді був начальником команди і запросив мене до «Карпат». У нього є багато позитивного. Він дуже енергійний, життєрадісний і продовжує тренуватись та грати у футбол й донині.
Володимир ДАНИЛЮК,
Заслужений тренер України, кращий бомбардир в історії «Карпат»:
– На початку 1966 року в команду «Карпати» мене запросив тодішній головний тренер Микола Дементьєв – тренер високої культури, інтелекту та спеціаліст своєї справи. Приїхавши на тренувальний збір до Алушти, я відразу відчув до себе приязнь з боку ветерана команди і старшого від мене за роками Ігоря Кульчицького, який багато підказував у грі мені та іншим молодим гравцям команди. Згодом ми подружилися і під час зборів чи виїзних матчів проживали завжди в одній кімнаті. Також в одному номері жили 1969 року в московському готелі «Росія», коли виграли Кубок СРСР. Ігор Євстахович завжди у грі заряджав нас своєю високою працьовитістю, енергією та прагненням до перемоги. Хочу йому побажати міцного здоров’я, довголіття. У нього є дуже багато невичерпної енергії, і нехай вона залишиться в нього на все життя.
Орест ЛАВРУК,
Заслужений працівник культури України:
– Уболіваю за «Карпати» з 1965 року – коли вперше прийшов з батьком на гру «Карпат». Батько показав мені гравця, якого всі називали Куля, і сказав, що це гордість львівського футболу. Згодом я сам переконався, що Ігор Кульчицький – авторитет №1 в «Карпатах». Він був «трудягою», який виділявся не лише своєю «зачіскою», а й натхненною працею на полі від початку до фінального свистка. Кульчицького збивали, але через декілька секунд він вставав і далі боровся. Він також тримав на полі не лише свій край, а й старався допомогти партнерам. Куля був улюбленцем львівських уболівальників. А які він голи забивав з кутового! «Сухий лист» Кульчицького був неперевершеним. Він ніколи не симулював у центрі поля, а також в штрафному майданчику. Сам заробляв пенальті і сам же його чітко реалізовував. Коли були невдачі, він не шукав крайніх, а продовжував трудитися на полі і вів команду до перемоги. Вважаю себе саме вболівальником «Карпат», а не фанатом. Якби був фанатом, то кричав би на трибунах «Куля forever!», бо такого відданого гравця, якого запрошували різні клуби Радянського Союзу, майже не було в історії команди. Кульчицького завжди любили у Львові і будуть любити, поки житиме те покоління вболівальників, яке бачило його на полі у грі.
Василь ЛЕСЬКІВ,
вихованець Ігоря Кульчицького, ветеран «Карпат», тренер СДЮШОР «Карпати»:
– У 1973 році прийшов записатись до групи підготовки, де тренером був Ігор Кульчицький. Він тренував тоді гравців 1961 року, старших від мене на два роки. Спочатку він не хотів мене брати, бо я був дуже маленьким і худеньким. Але згодом Ігор Євстахович таки прийняв мене до своєї групи і я в нього займався чотири роки, поки тренер не поїхав до Москви на навчання у ВШТ. Після цього п’ятьох його вихованців забрали у футбольну школу «Карпат», де вони пізніше стали гравцями основного складу команди. Ігор Кульчицький був дуже хорошим тренером, який робив багато підказок нам, молодим гравцям. Наприклад, «Не кидайся! Борися до кінця! Не дайся!». Він був суворим і вимогливим наставником. Відчувалося, що у Євстаховича дуже багато енергії, яку він нам і передавав. З нагоди ювілею бажаю Ігорю Кульчицькому тієї самої енергії, яка допомагала б йому якомога краще виконувати всі його заплановані справи, та здійснення усіх задумів.
Інформаційний центр ФК «Карпати», www.fckarpaty.lviv.ua
Фото: © ФК «Карпати»
Оригінал публікації http://fckarpaty.lviv.ua/ua/news/7034/page.html
