Нинішня осінь є особливою для Львівського училища фізичної культури, спільно з яким ФК «Карпати» заснував клубну Академію футболу. Цими днями минає 40 років з дня створення цього навчального закладу, в стінах якого виховано не одну сотню зірок світового спорту, серед яких й чимало знаних футболістів. Достатньо назвати імена олімпійських чемпіонів Вадима Тищенка і Володимира Татарчука, легендарних гравців збірної СРСР Андрія Баля та Василя Раца, чинного захисника національної команди України Дмитра Чигринського. Останній є вихованцем одного з найвідоміших дитячих тренерів в історії українського футболу Ярослава Дмитрасевича, який працює в УФК з першого дня його заснування.
– Завершивши свої виступи у складі львівського СКА, який не один рік доволі успішно змагався в другому ешелоні чемпіонату колишнього СРСР, я одразу пішов працювати тренером груп підготовки, які були при армійській команді. А коли у Львові в 1971 році створили спортінтернат, я погодився працювати у його відділенні футболу. Верх взяло бажання дати дітям те, чого сам не мав у дитинстві.
– Можна детальніше?
– Футбольну азбуку я вивчав, якщо можна так сказати, на пасовиську. Ріс я у Великому Любіні. Футбол, як і всі хлопці післявоєнного періоду, любив до нестями. Найбільшим дефіцитом у нас були м’ячі. Це зараз їх, як то кажуть, до вибору до кольору. А тоді з чого ми їх тільки не шили – і зі шмат, і з халяви чобіт… А пограти у футбол справжнім м’ячем – це було чи не найбільшим щастям у нашому житті. Не було в малих містечках і тренерів. Тому доводилося ази гри переймати у старших хлопців, а до багатьох речей додумуватися самому. Словом, я ще задовго до того моменту, як повісив бутси на цвях, вирішив, що навчатиму дітей футболу.
– Та все ж у вашій трудовій діяльності був період, коли ви працювали у тренерському штабі «Карпат».
– Наприкінці 1978 року нині вже покійний Іштван Секеч – на той момент головний тренер «Карпат» – вмовив мене допомагати йому. Упродовж наступного сезону ми повернулися в союзну Вищу лігу. Команда у нас була дуже хороша. Але з самого початку виступів у Вищій лізі щось складалося не так. І зрештою ми таки змушені були повернутися в першу лігу. Причому в останніх іграх вже я очолював команду – Іштвана Секеча відправили у відставку. Однак врятуватися не вдалося через низку причин, в основному суб’єктивного характеру. До речі, саме тоді я дуже розчарувався в роботі у дорослому футболі. Надто вже багато довколофутбольних чинників там задіяно.
– Можете розповісти щось конкретно?
– Наприклад, вилетіли ми далеко не тому, що грали гірше за інших. Останні два матчі ми проводили у гостях спочатку з московським ЦСКА, а потім у Ростові, також проти армійської команди. Перед тими іграми мені телефонує Йожеф Беца, з яким ми разом грали за львівський СКА, а в 1980 році він очолював ростовський СКА. Він мені й каже: «Мирку, рятуйся як можеш, бо тебе хоронять. А я навіть на гру не прийду, бо не хочу в тому приймати участь». А далі він мені розповів, що голова Ради міністрів Російської Федерації Соломінцев телефонував першому секретарю компартії Вірменії Дмртчану і домовився з ним, що «Арарат» здасть гру «Кубані», з якою ми вели боротьбу за виживання. В той же час, Левко Броварський дізнався через гравця СКА Сашка Андрющенка (гравець «Карпат» 1973-1974 рр. – Авт.), що в Ростов приїздив представник міністра оборони СРСР. Він спеціально збирав гравців СКА і сказав їм, що в разі програшу «Карпатам», їх чекатимуть серйозні неприємності по службі. Словом, обклали нас зі всіх сторін. А тут ще й на 1-ій хвилині гри Сергій Андрєєв забив нам гол. Так що програли ми 0:2 і вилетіли в першу лігу. Мене, щоправда, ніхто не знімав і я ще рік пропрацював головним тренером. А потім було сумнозвісне об’єднання «Карпат» зі СКА і я з радістю повернувся в спортінтернат. Тоді й зарікся – більше у дорослому футболі працювати не буду.
– Ви говорите, що в дорослому футболі надто багато різних нюансів. А хіба в дитячому їх немає?
– На жаль, є. Однак тут їх набагато менше. А головне, в дитячому футболі я у всякому разі бачу свій конкретний результат. Підготував хорошого гравця, якого в подальшому запросили у серйозну команду – і вже душа радіє. А в дорослому футболі як? Коли все добре, то гравці герої і саме їм всі лаври переможця. Зате коли команда програє, то винуватим є тільки один – тренер.
– За роки роботи в спортінтернаті, а тепер в Академії «Карпат», ви підготували не одного кваліфікованого футболіста. А хто з ваших вихованців, на вашу думку, був найбільш талановитим?
– Талант був у багатьох хлопців, але найобдарованішим був Діма Чигринський. Перш за все він виділявся своїм футбольним інтелектом. У нього, щоправда, не було якихось надзвичайних швидкісних якостей. Саме тому деякі тренери говорили, що з нього нічого путнього не виросте. Однак я був іншої думки. Бо всі свої недоліки він компенсував надзвичайно високою швидкістю мислення у грі. М’яч лише летів до нього, а він уже чітко знав, що робитиме далі. Однак зізнаюся, що я й гадки не мав, яких висот Чигринський досягне у футболі. Так, я сподівався, що гратиме у Вищій лізі. Але про «Барселону» чи «Шахтар» нинішнього рівня навіть не думав.
– Чи були випадки у вашій практиці, щоб когось із ваших учнів запрошували перейти в серйозну закордонну футбольну академію?
– Так. Коли ми грали на якомусь турнірі (де саме, зараз вже й не пригадаю), то надійшла пропозиція Сергію Даниловському перейти у «Фейєноорд». Однак його батьки були категорично проти. Батько Сергія був військовим на досить високій посаді, і йому не радили відпускати сина за кордон.
– А який випуск, якщо можна так сказати, був у вас найбільш врожайним?
– Однозначно випуск команди гравців 1971 року народження. Судіть самі, в ній починали свій шлях у футбол Руслан Забранський, Олександр Чижевський, Володимир Шаран, Микола Сич, Володимир Ковтанюк, Вадік Герасименко… Шаран і Ковтанюк стали чемпіонами Європи і бронзовими призерами чемпіонату світу серед юніорів у складі збірної СРСР. Та й інші далеко не останні люди в українському футболі. А найголовніше, всі вони стали напрочуд хорошими і порядними людьми.
– І ви в кожному з них одразу розгледіли талант?
– Ні, було по-різному. Наприклад, Володю Шарана в київський спортінтернат не взяли. Чому? Думаю, надто він вже слабенький був у фізичному плані. А ви самі знаєте, яких гравців люблять брати в Києві. А мені він сподобався тим, що його така собі своєрідна нескладність у грі весь час приводила до того, що суперник ніколи не міг зрозуміти, коли він робить обманні рухи, а коли істинні. А фізику ми підтягнули… Або Саша Чижевський, той взагалі був немов горобчик – такий маленький. Але голова у нього вже в дитинстві працювала, ніби він років двадцять відіграв у великому футболі. А коли я дізнався, що ми з ним народилися в один день, то одразу вирішив, що залишу його в команді.
– У цьогорічному вашому випуску, як кажуть тренери «Карпат», також є чимало здібних хлопців…
– Так є, але давайте про них ми поговоримо якось іншим разом. Нехай спочатку реалізують свій талант на практиці. Утім, я переконаний, що десь четверо з них обов’язково заграють у «Карпатах». Головне, щоб їм дали шанс себе проявити.
Інформаційний центр ФК «Карпати», www.fckarpaty.lviv.ua
Фото: © ФК «Карпати»
Оригінал публікації http://fckarpaty.lviv.ua/ua/news/7320/page.html
