2011 рік для СДЮШОР «Карпати» видався напрочуд успішним – одразу дві команди кузні майбутнього «зелено-білих» не лише пробилися до фінальної частини першості Дитячо-юнацької футбольної ліги України, а й повернулися додому з медалями. А найгучнішого успіху, зійшовши на найвищу сходинку п’єдесталу, досягла команда, сформована з гравців 1997 р.н. Тренує юних чемпіонів знаний у минулому гравець «Карпат» Василь Леськів.
– Рік, що минає, насправді видався для нас доволі успішним. Навесні ми виграли зональний етап ДЮФЛУ, а влітку стали першими і в фінальному турнірі. Якщо казати про вирішальну гру з «Шахтарем», то певною мірою не обійшлося без долі везіння. Адже ігровий час закінчився внічию, а виграли ми завдяки кращому виконанню післяматчевих пенальті. Втім, слід сказати, що підсумок гри був саме нічийним. Можливо, повинно бути не 0:0, а скажімо, 1:1, бо обидві команди мали моменти, але точно ні ми, ні «Шахтар» на поразку не заслужили. Але хочу зауважити, що в команді донеччан зібрані кращі хлопці не лише зі всієї України, а є й декілька гравців з інших республік колишнього СРСР. У нас же всі хлопці львівські. Більше того, лише двоє з області, решта виросли саме в обласному центрі. Тому самі розумієте, що ми з «Шахтарем» перебуваємо не зовсім в рівних умовах. Тим не менше, як показала гра, ми як мінімум, нічим їм не поступаємося. У фінальному турнірі нам не випало зіграти з «Динамо», але той же «Металіст», куди також привозять дітей з різних куточків України, ми обі-грали досить впевнено.
– Батьки в першу чергу везуть своїх дітей у «Шахтар», «Динамо», «Металіст», бо там кращі умови для тренувань?
– Не тільки. Коли ж говорити про умови, то «Карпати» також не стоять на місці. Якщо порівняти те, що було зовсім недавно, з тим, що ми маємо сьогодні, то це небо і земля. В клубній академії є чудове штучне поле, тепер й у нас в СДЮШОР таке ж є, але менших розмірів. Утім, для тренувального процесу, особливо з молодшими групами, воно цілком підходить. Окрім того, вже функціонує просто таки чудове поле з натуральним газоном, а в новому році їх буде три. Це я говорю про так звані верхні поля. А на нижніх, які всім добре відомі, як «тирса», планується зробити три поля (два стандартних і одне менших розмірів) зі штучним покриттям. Так що з умовами справа поступово налагоджується. А результату ми перш за все досягаємо завдяки методиці роботи. Адже й на тирсі в нашій школі виросло не одне покоління гравців, і чимало з них стали відомими футболістами не лише в Україні. Достатньо назвати імена Олега Лужного, Андрія Гусіна, Василя Кардаша, Андрія Тлумака… Сподіваюся, що серед нинішніх вихованців школи є майбутні зірки футболу.
– До речі, завоювання золотих медалей першості України не спричинило у ваших підопічних зіркової хвороби?
– Ні. В усякому разі, у цьогорічному груповому турнірі першості України на зимову перерву ми пішли в статусі лідера. Очок, щоправда, з володимир-волинським BRW-BIK у нас порівну, але ми зіграли на одну гру менше. Однак та увага, яку їм почали приділяти після перемоги в фіналі, звісно, безслідно не минає. Такі речі, як нагород-ження то в одному місці, то в іншому, премія, стипендія від клубу, матеріали в пресі та на телебаченні безслідно минути не можуть. А це ж ще зовсім діти, психіка у них не стійка, та й далеко не все вони адекватно сприймають і розуміють. Та я намагаюся постійно в цьому питанні тримати руку на пульсі, частенько хлопцям пояснюю, що й до чого. Їх потрібно вже зараз готувати до багатьох моментів футбольного життя, бо потім буде пізно. Я маю на увазі не лише питання ранньої зіркої хвороби, через яку дуже багато талановитих хлопців не те, що не реалізували свій потенціал, а взагалі не дійшли до серйозного футболу. Наприклад, я час від часу навіть своїх провідних гравців не ставлю в стартовий склад, а випускаю їх на заміну в перерві, а то й хвилин за 15-20 до фінального свистка.
– І яку це приносить користь хлопцям?
– Усе дуже просто. Вони ж не завжди будуть гравцями основного складу, правильно? Скажімо, вже зараз їх починають викликати до юнацької збірної України, де їм стовідсотково спочатку доведеться виходити на заміну. А значить, вони, по-перше, повинні бути психологічно готові до того, що не завжди виходитимуть на поле у стартовому складі, а по-друге, вміти за той час, на який вийдуть на поле, відіграти з максимальною користю для команди.
– Ще одна проблема, яка часто піднімається в українському дитячому футболі, – надто велика відповідальність за результат. Кажуть, що в Європі ніхто на результати дитячих команд взагалі жодної уваги не звертає.
– Не все так однозначно. На мою думку, якщо команда грає, то й результат у неї буде прийнятний. Так, буває, що інколи просто не йде м’яч у ворота – і тоді виходить, ніби грали краще за суперника, а виграти не вийшло. Наприклад, ми в матчі з «Буковиною» мали повну перевагу обидва тайми, створили більше десяти моментів, але зіграли 1:1. Звісно, хлопців я в роздягальні не сварив, але наголосив, що не виграли через втрату концентрації в ситуаціях, коли пропустили і не реалізували свої моменти. Тож виходить, ми самі винні, що не виграли. А ще я вважаю, що результату необхідно надавати значення з огляду на необхідність формування у гравців психології переможця. Якщо футболіст не віддаватиме всі сили заради перемоги в дитинстві, то ставши дорослим, він тим паче цього не робитиме.
– Ви маєте досвід роботи не лише з дітьми, а й з дорослими командами. Наскільки це різні речі?
– З дітьми доводиться більше часу витрачати на навчання. Також різною є й оцінка потенціалу гравця. Коли дорослий гравець намагається обіграти півкоманди суперника, то швидше за все, у грі він створить своїм партнерам не одну проблему, бо будуть постійні обрізки. Якщо ж це робить дитина, то я перш за все його спитаю, чи бачив він інше продов-ження розвитку атаки. Якщо так, то нічого не кажу – нехай мотається, адже коли він цього навчиться, якщо не в дитинстві? Натомість, коли він каже, що хотів усіх обвести, бо не бачив партнерів, то це вже проблема – значить, він не бачить поле.
– У вас в команді більше двадцяти дітей. Чи не буває непорозумінь з їхніми батьками? На поле ж виходять лише одинадцятеро…
– Не буду приховувати, бувають. Але я ніколи ні на кого не ображаюсь, бо чудово розумію, що для кожного з батьків його дитина є найкращою. Тому коли хтось з батьків приходить і одразу починає представлятися, мовляв я той-то і працюю таким-то начальником, то я одразу попереджаю: для мене усі діти рівні, але я зроблю все заради того, щоб ваш син став хорошим футболістом.
Інформаційний центр ФК «Карпати», www.fckarpaty.lviv.ua
Фото: © ФК «Карпати»
Оригінал публікації http://fckarpaty.lviv.ua/ua/news/7761/page.html
