«Карпати» переїхали на новий стадіон, але не забули про старий. Пам’ятних матчів на «Україні» було стільки, що усіх і не згадаєш. Пропонуємо Вам кращу десятку таких поєдинків – по п’ять за часів Союзу та незалежності. У кожній бочці меду є і ложка дьогтю. Про ці ігри також згадаємо…
1. 19 липня 1969 рік
«Карпати» – «Суднобудівник» (Миколаїв) – 2:0
Голи: Лихачов, Габовда.
«КАРПАТИ»: Турпак, Герег, Поточняк, Данильчук, Сиров, Броварський, Булгаков (Сарабін, 69), Данилюк, Габовда (Бондаренко, 76), Кульчицький, Лихачов.
Хіба так важливо, що зараз «Суднобудівник» не знайдеш на футбольній карті України? Півстоліття тому, коли по телевізору показували лише обрані матчі, футбольних програм не було, а Інтернетом і не пахло, ви б віддали усі свої гроші, аби отримати квиток на цей матч. Не простий, а півфінальний. Перемога гарантувала першоліговим «Карпатам» фінал Кубка в «Лужніках».
Тож на півфінал проти миколаївського «Суднобудівника» у Львові квитки дістати було майже неможливо. В касах стадіону вони зникли миттєво, а у спекулянтів, за номінальною вартістю по 50 і 80 копійок та 1 карбованцю, квитки можна було купити від 10 до 25 карбованців. І то за умови, що дуже поталанить. Таким чином, за переповнених трибун стадіону «Дружба» (України та «України» ще не було) «Суднобудівник» поступився «Карпатам» 2:0. А після фінального свистка у Львові відбувалося щось неймовірне. Умить організована багатотисячна колона безстрашно пройшлася вулицями, а на свіжих транспарантах красувався вислів «Кубок Львову!».
2. 26 травня 1970 рік
«Карпати» – «Палмейрас» (Сан-Паулу, Бразилія) – 1:0
Гол: Габовда.
«КАРПАТИ»: Швойницький (Лупол, 46), Герег, Поточняк, Сарабін, Сиров, Броварський, Данилюк (Грещак, 67), Савка, Габовда, Кульчицький, Лихачов.
Як ми уже згадували, дістати перепустки на матчі «Карпат» було просто нереально. Квитки були найстійкішою валютою. Скажімо, аби отримати права водія, рекордсмен «Карпат» за кількістю зіграних матчів легендарний Лев Броварський приніс начальнику міської ДАІ два квитки на товариський поєдинок проти бразильського «Палмейраса», і питання було вирішено в момент.
Бразильська команда приїхала до Львова після Грузії, де починалося їхнє європейське турне. Так сталося, що єдиної поразки бразильці зазнали саме від «Карпат». На той момент «Палмейрас» був володарем Срібного кубка, який виборювали чемпіони штатів. По суті, цей титул давав право називатися найсильнішим клубом Бразилії. Про силу гостей з Південної Америки свідчить і той факт, що в їхньому складі були гравці національної збірної Бразилії Адемір, Луїс Перейра та Дуду.
У свою чергу головний тренер «Карпат» Ернест Юст запропонував підопічним зіграти в дещо незвичний для себе футбол другим номером, зробивши головну ставку на контратаки. Гравці повністю виконали установку: чіткі дії в обороні дозволили карпатівцям залишити свої ворота в недоторканості, а після передачі Броварського з правого флангу Габовда в типовому для себе стилі головою забив переможний гол – 1:0.
Свідкам того матчу запам’ятався не лише сам перебіг подій на полі, а й та атмосфера, що панувала на стадіоні. На думку багатьох, саме того дня було встановлено рекорд відвідуваності стадіону «Дружба». Вболівальники вщерть заповнили не лише трибуни та проходи між секторами. Не було вільного місця ні на даху навісу, ні на баштах прожекторів, ні на деревах. За даними МВС, матч наживо переглянуло понад 70 тисяч глядачів.
3. 27 червня 1971 рік
«Карпати» – «Динамо» (Київ) – 3:1
Голи: Габовда, Рибак–2 – Сорока, 33 (авт.).
«КАРПАТИ»: Вайда, Герег (Рибак, 6), Сорока, Данильчук, Шулятицький, Броварський, Грещак, Савка, Габовда, Кульчицький, Лихачов.
Цей поєдинок дуже добре пам’ятає старше покоління уболівальників. Ви тільки уявіть – за офіційними показниками, на матч прийшла 51 тисяча уболівальників! «Карпати» дебютують у вищій лізі СРСР і роблять це доволі впевнено. Ясно, що новачкам бракує відповідного досвіду, але допомагають характер, дух та переповнені трибуни стадіону. Наприкінці червня «зелено-білі» зустрічаються з «Динамо», яке у підсумку стане чемпіоном Союзу. У тренерів «Карпат» серйозні проблеми зі складом – не можуть грати лідери оборони Ростислав Поточняк та Валерій Сиров, а вже на самому початку гри травмується Іван Герег. Проте шалений настрій жене львів’ян вперед, і Габовда, після фірмової передачі Броварського, головов забиває перший гол. Ще дві хвилини, і Рибак, який замінив Герега, гарматним ударом з-за меж штрафного ледь не порвав сітку воріт Рудакова. Рикошет допомагає збентеженим киянам – від Сороки м’яч закочується у ворота Габора Вайди. Але попри це, «Карпати» дотискають «Динамо». Рибак знову сильно б’є з дальньої відстані, і кіпер киян вкотре безсилий. 3:1 – перша вищолігова перемога «Карпат» над «Динамо».
4. 18 листопада 1980 рік
«Карпати» – «Спартак» (Москва) – 1:0
Гол: Юрчишин (пен.).
«КАРПАТИ»: Швойницький, Родін, Щербей, Гунько, Кочубинський, Броварський (Суслопаров, 46), Баль, Дубровний, Юрчишин, Думанський, Дикий (Мосора, 66).
На той час «Карпати» опинилися у скрутному становищі. Будь-яка втрата очок могла коштувати команді місця у вищій лізі. Не так давно відомий захисник «Спартака» та збірної СРСР Вагіз Хідіятуллін в інтерв’ю розповідав, як «Карпати» просили «Спартака» віддати цю гру. А його самого потім ще й звинуватили, що він погодився допомогти. Хідіятуллін сказав, що ніякої допомоги «Карпатам» від «Спартака» бути не могло. Степан Юрчишин також пригадує, що «Спартак» відмовився посприяти карпатівській перемозі, тож довелося вигравати власними ресурсами.
То був страшний матч. Стадіон, як завжди, битком набитий. Кінець гри, рахунок 0:0. М’яч летить у штрафний «Спартака» і влучає в руку Хідіятулліну. Суддя призначає пенальті. Стадіон кричить, а бити ніхто не хоче…
Степан Юрчишин пригадує, що ноги у нього тремтіли, як в дитини. «Якби не забив – навіть не уявляю, що б з нами народ зробив – відповідальність просто величезна була. Промахнуся – і все… Словом, Льова Броварський мене упіймав, а я кажу, що не піду бити. Та він буквально виштовхав мене до м’яча. Підхожу, дивлюся на Дасаєва (легендарний воротар «Спартака». – Авт.), а він сміється. Я розбігаюся, б’ю, а дощ був тоді… Ще й трохи підсковзнувся по дорозі і м’яча ледь зачепив шипами бутсів. Дасаєв упав в один кут, а м’яч закотився в інший. Воротар лежить і за голову тримається – вже не дістане. Так ми і виграли. Що далі було, не пам’ятаю, бо кожного з гравців уболівальники на руках занесли в автобус»…
На жаль, ця перемога не дозволила «Карпатам» залишитися у вищій лізі. У Ростові «зелено-білі» програли вирішальний матч.
5. 10 листопада 1976 рік
«Карпати» – «Зеніт» (Ленінград) – 0:3
«КАРПАТИ»: Ракитський, Герег, Поточняк, Сиров, Чорба, Броварський, Савка (Кікоть, 58), Лихачов, Дубровний, Козинкевич, Данилюк.
А ось і ложка дьогтю. Перемога над міцним середняком «Зенітом» виводила «Карпати» на друге місце у підсумковій турнірній таблиці і гарантувала «срібло» союзного чемпіонату. Правду кажучи, у Львові вже ніхто і не сумнівався, що «Карпати» стануть другими, і вже навіть почали виготовляти різноманітну атрибутику. Але майже 40 тисяч уболівальників перемоги так і не дочекалися.
«Ми зіграли важкий матч у Москві проти ЦСКА. Потім – ніч в аеропорту, але через нельотну погоду поїхали до Львова поїздом і приїхали за день до гри проти ленінградців. Відверто кажучи, ми не сумнівалися, що «Зеніт» особливо впиратися не буде. Адже «Карпати» тоді також представляли спортивне товариство «Зеніт». Тому ми сподівалися, що керівники між собою домовляться. До того ж їм та гра нічого не давала. Коли приїхали у Львів, тут йшла підготовка до святкування, ніби ми вже перемогли. Але щось там «не зрослося». А нормально налаштуватися на гру ми не встигли. До того ж втома накопичилася, та й фортуна повернулася до нас самі знаєте чим. Коли на початку другого тайму за рахунку 0:2 суддя призначив пенальті у ворота «Зеніта» і до м’яча підійшов Чорба, я сказав нападнику ленінградців Маркіну: «Якщо заб’є – ми вас порвемо. Але якщо ні – то нам капець». Вийшло друге. Потім ми пропустили ще й третій м’яч…», – згадує цей жах захисник Валерій Сиров.
Інформаційний центр ФК «Карпати», www.fckarpaty.lviv.ua
Фото: © ФК «Карпати»
Оригінал публікації http://fckarpaty.lviv.ua/ua/news/7770/page.html
