Важко було визначити кращі матчі за часи Союзу і ще важче зробити це з українським періодом. Все ж пропонуємо Вам свою версію кращої четвірки та найпам’ятнішої поразки.
1. Чемпіонат України. 25 вересня 1992 рік
«Карпати» – «Чорноморець» – 4:3
Голи: Леськів, 21, Покладок, 56, 84, Різник, 61 – Гусєв, 12, 34, Лебідь, 15.
«КАРПАТИ»: Чабан (Стронціцький, 46), Бенько, Чижевський, Топчієв, Мокрицький, Ковалюк (Мазур, 75), Покладок, Леськів, Толочко (Різник, 21), Плотко, Стельмах.
Це був другий чемпіонат незалежної України. Тоді в командах не було легіонерів, а інфраструктура більшості клубів трималася на чесному слові. Ключову роль у командах відігравали власні вихованці. У складі «Чорноморця» вже тоді виділялися одесити Юрій Нікіфоров, Ілья Цимбалар, Дмитро Парфьонов… Згодом усі вони переїхали до Москви, а двоє перших навіть змінили збірну України на збірну Росії. У вересні 1992 року ця трійця приїхала до Львова грати проти «Карпат». На той час «Чорноморець» йшов на другому місці в чемпіонаті і за версією багатьох колишніх гравців та спеціалістів, був насправді найсильнішою командою в країні.
Віктор Прокопенко, який очолював одеситів, навіть не сумнівався в перемозі його команди. І справді, вже у першому таймі карпатівці горіли 1:3. Але в перерві молоді хлопці повірили в себе, а на ворота вийшов 24-річний Богдан Стронціцький, який дебютував у складі «Карпат». Самовпевненість одеситів зіграла з ними злий жарт – вони розслабилися і вже не змогли як слід налаштуватися на боротьбу. У підсумку Андрій Покладок та Володимир Різник не лише зрівняли рахунок, а й вивели «Карпати» вперед за кілька хвилин до фінального свистка. Це була чи не перша найяскравіша гра «Карпат» за часи незалежності.
2. Чемпіонат України. 22 березня 1998 рік
«Карпати» – «Динамо» – 2:1
Голи: Беньо, 7, Гецко, 60 – Гусін, 87.
«КАРПАТИ»: Стронціцький, Беньо, Микитин, Назаров, Чижевський, Вовчук, Єзерський (Шаран, 83), Євтушок, Паляниця (Ковалець, 46), Гецко, Полунін (Плотко, 46).
До 22 березня 1998 року жодна українська команда не могла виграти в «Динамо» двічі протягом одного сезону. «Карпати» стали першими, кому це вдалося. Просто важко передати словами, що творилося на стадіоні «Україна». Усі лавки (крісел тоді ще не було) були забиті задовго до початку матчу. Ті, хто не зміг протиснутися на сектор, знайшли вихід – вони позалізали на табло та на тополі, які оточували чашу стадіону. Хто в комфорті, а хто як доведеться, несамовито підтримували «Карпати» – зібралося більш ніж 40 тисяч уболівальників. Як виявилося, недаремно – уже на 8-ій хвилині Андрій Полунін подав зі штрафного, і Юрій Беньо головою відправляє м’яча у сітку. Початок другого тайму, і новий гол – легендарний бомбардир Іван Гецко вийшов на самотнього Шовковського й майстерно його переграв: 2:0! Просто фантастика, народ шаленів від гри. Більше «Карпати» не забили, натомість за кілька хвилин до фінального свистка Андрій Гусін після кутового зумів скоротити розрив у рахунку. В підсумку перемога «Карпат» 2:1 і кепський настрій у «Динамо» перед поєдинком Ліги чемпіонів проти «Ювентуса».
3. Кубок України. 26 жовтня 2005 рік
«Карпати» – «Шахтар» – 1:0
Гол: Батіста, 74.
«КАРПАТИ»: Шуст, Федорів, Тимчишин, Іщенко, Распопов, Лапко (Петрівський, 71), Ґодвін (Фещук, 59), Шмаков, Худоб’як, Сучков, Батіста (Ґолбан, 90).
Цей матч неможливо забути. Гол Батісти після паса Сучкова, удар Фещука з 40 метрів і гру руками Шуткова за межами своїх володінь, фантастична гра Богдана Шуста та несамовита радість гравців і трибун після фінального свистка. Першолігова молода команда, у складі якої не було жодної зірки, задавила самовпевнених донецьких футболістів. «Серйозний матч був… Ми обіграли лідера чемпіонату, учасника Ліги чемпіонів, – пригадує тодішній головний тренер «Карпат» Юрій Дячук-Ставицький. – Ми не просто обіграли «Шахтар»: забили два м’ячі, один з яких не зарахували, показали хороший атакувальний футбол. Ми не сиділи в глухому захисті – нас гнав вперед 30-тисячний стадіон. Звісно, такі матчі запам’ятовуються надовго. Ця гра доводить, що команда нижчого рівня при самовіддачі, яке межує із самопожертвою, здатна обіграти будь-яку команду».
Окрім приємних моментів, були й неприємні. Судді дуже вже не хотіли фіксувати перемогу «Карпат», тому відверто закривали очі на грубі порушення правил з боку донеччан – такі, як гра руками Шуткова за межами карної зони. Окрім цього, судді не зарахували гол, який карпатівці забили ще у першому таймі. Відповідно, глядачі обурювалися і дехто навіть кинув на поле кілька пляшок. Правда, це було на руку «Шахтарю», адже суддя міг зупинити гру, якби пляшка влучила у гравця, і «Карпатам» зарахували б технічну поразку. Однак, на щастя, все обійшлося.
4. Ліга Європи. 26 серпня 2010 рік
«Карпати» – «Галатасарай» (Стамбул, Туреччина) – 1:1
Голи: Федецький, 90+3 – Айдин Їлмаз, 90+1.
«КАРПАТИ»: Тлумак, Федецький, Тубіч, Мілошевіч, Авелар, Ткачук, Голодюк (Гурулі, 42), Худоб’як, Кожанов (Кополовець, 78), Кузнецов, Зеньов (Батіста, 89).
Нашим суперником міг стати італійський «Палермо», португальський «Порту», але став турецький «Галатасарай». «Карпати» заплющили очі на перелякані обличчя тих, хто не вірив у їхній успіх, закрили вуха перед скептиками, які радили львів’янам взагалі не їхати до Стамбула. Мовляв, технічна поразка 3:0 – це краще, ніж колосальний розгром, який чекає на команду. Пригадую зухвалий вираз обличчя Франка Райкаарда перед грою та такі ж очі турецьких журналістів, які сиділи біля мене на стамбульському стадіоні «Алі Самі Єн». Наприкінці першого тайму вони трималися за голови і не розуміли, що відбувається. Нарешті, пригадую розлючених фанатів «Галатасарая», які готові були вибігти на поле і відлупцювати усю свою команду, аби вона прокинулася і почала грати. Це було пекло. Умовний стовпчик термометра зашкалював – обличчя турків були червонішими за їхній прапор. І якби Денис Кожанов на початку другого тайму забив гол у незахищений кут воріт, навіть не знаю, що після цього було б. Напевно, все мало трапитися так, як трапилося. Був би цей гол – можливо, не було б тієї ейфорії у матчі-відповіді.
Єдине, що тоді неприємно вразило, це наші люди, які встали і вийшли після того, як на 90-ій хвилині «Галатасарай» забив гол. Не знаю, як це пояснити. Такі люди не мають права називатися фанатами чи уболівальниками. Це випадкові перехожі, які самі не знаючи навіщо, прийшли на стадіон «Україна». «Карпати» на той час грали в меншості, Голодюка вивели з поля – турецький гравець безкарно засадив йому пальцем в око, Ощипко на милицях прийшов підтримати партнерів, Ґодвін відбував дискваліфікацію. Як можна було покинути команду в таку хвилину? Найбільшим покаранням для них стало те, що вони не побачили на власні очі тріумф волі. Вони не побачили, як Ткачук обіграв суперника, як Тубіч запустив м’яча вперед, як Худоб’як відтиснув опонента, наздогнав «мертвого» м’яча і вклав у передачу всю свою віру. Вони не побачили, як Федецький, який забув про оборону, налетів на круглу сферу і щосили вгатив її у ворота. Жодні перегляди цього моменту в комп’ютері чи телевізорі не замінять оригіналу. Оригіналу, на який заслужили лише ті, хто тримався до останньої секунди і вірив у здавалось би неможливе. Ще ніколи стадіон «Україна» так не кричав. Ще ніколи не цій арені не було стільки радості і щастя.
5. Ліга Європи. 16 вересня 2010 рік
«Карпати» – «Боруссія» (Дортмунд, Німеччина) – 3:4
Голи: Голодюк, 44, Кополовець, 52, Кожанов, 78 – Нурі Шахін, 12 (пен.), Гьотце, 27, 90+2, Барріос, 87.
«КАРПАТИ»: Тлумак, Авелар, Мілошевіч, Тубіч, Петрівський, Худоб’як Голодюк, Ґодвін, Зеньов, Батіста (Кополовець, 13), Кожанов (Чечер, 90+2).
Напередодні в умовній рубриці «ложка дьогтю» був матч «Карпат» та «Зеніта», через який львів’яни не стали срібними призерами чемпіонату. Ветерани згадують про цей матч з величезним жалем. Куди інша ситуація з дортмундською «Боруссією» – командою, яка стала чемпіоном Німеччини, рознесла всіх своїх суперників і взагалі показала феноменальну гру. Звісно, німці вважалися фаворитом і вже в дебюті матчу двічі розпечатали ворота Андрія Тлумака. Настрій у трибун погіршився, але фанати навіть не думали здаватися і почали гнати команду, яка грала без кількох дискваліфікованих та травмованих лідерів, вперед. І вже невдовзі Олег Голодюк з гострого кута забиває у ворота Вайденфелера, а після перерви на «Україні» починається неймовірна феєрія. Міша Кополовець вигризає м’яча у Хуммельса і здалеку б’є по воротах. Це був зоряний час гарячого закарпатця – забиває він дуже рідко, але як забиває, то весь стадіон стрибає від радості. Можна згадати і дербі проти ФК «Львів», яке також, безумовно, заслужило місця у переліку найяскравіших матчів на «Україні». А після Кополовця забиває Кожанов – після того, як Тлумак виніс м’яча в поле. Неймовірно! «Карпати» ведуть 3:2, і до кінця часу залишається зовсім небагато. Але у футбол грають всі, а перемагають німці. Лукас Барріос та Маріо Гьотце підловили львів’ян і здобули перемогу для своєї команди. Жаль, але хто ж після того матчу на «Карпати» пальцем показав?
Інформаційний центр ФК «Карпати», www.fckarpaty.lviv.ua
Фото: © ФК «Карпати»
Оригінал публікації http://fckarpaty.lviv.ua/ua/news/7775/page.html
