Барселос Тайсон Фреда зимові свята традиційно проводить у своєму рідному місті під назвою Пелотас, розташованому за 300 кілометрів від Порту-Алегрі, столиці штату Ріу-Гранді-ду-Сул. 21 грудня ми привітали його зі здобуттям титулу легіонера №1 України і трохи поспілкувалися…
Тайсоне, тебе визнали найкращим іноземним футболістом українського чемпіонату. Змалюй, будь ласка, свої відчуття з цього приводу…
Звісно, я дуже радий отримати цю нагороду. В Україні виступає багато хороших легіонерів, зокрема, бразильців — особливо в “Шахтарі” (наприклад, Вілліан, Луїс Адріано, Дуглас Коста й інші)… Мені приємне визнання за рубежем. Також мені дуже подобається той факт, що я став вагомою частиною нинішнього “Металіста” — сильної команди навіть за бразильськими мірками. Зараз я собі думаю, що моє визнання якраз напередодні Різдва — то хороший символ, який передвіщає вдалий наступний рік.
Як ти думаєш, що зумовило твій тріумф в конкурсі газети “Український футбол”? Які “козирі” схилили голосуючих на твою користь?
Зажди трапляється так, що якийсь гравець виділяється з-поміж інших. Доля, мабуть, благословила мене на 2011 рік, бо я провів його дуже добре: багато забивав, пасував, показував свої технічні можливості… Хоча я дуже вдячний своїй команді, без якої в мене нічого б не вийшло.
А сам ти себе вважаєш найкращим українським легіонером?
Коли мене вдома запитують про бразильців у чемпіонаті України, я завжди із захопленням розповідаю про двох — донеччанина Вілліана, який посів третє місце в конкурсі, й мого одноклубника Хав’єра, який виявився другим: це дуже сильні футболісти, їхнього рівня, мені здається, я ще не досяг. Проте, якщо респонденти газети проголосували за мене, значить, усе по ділу (сміється).
Кілька слів про твого наставника Мирона Маркевича: які в тебе з ним стосунки?
На момент, коли я приїхав до України, мені було складно, бо тут усе видавалося незвичним. Розумієте, тут грають в інший футбол, командний, а я ж до цього не звик. Це призвело до того, що на перших порах я дуже ображався на Мирона Богдановича, й був навіть період, коли я з ним майже не спілкувався… Протее, трохи згодом ситуація виправилася: я зрозумів, що Маркевич — видатна людина, дуже сильний, розумний тренер, і все, що треба, — багато з ним розмовляти, не зачинятися в собі. Відтоді я дуже поважаю його й знаю, що він також поважає мене. Ба, більше: скажу по секрету, що останнім часом саме він ставить мені багато запитань — в основному про те, як грають у Бразилії… Повторюся, Маркевич — справжня особистість і чудовий тренер, який тричі визнавався найкращим в Україні (помилочка: цьогоріч Мирон Богданович уже вчетверте виграв відповідний титул. — В.Б.).
Але все ж таки, є, мабуть, певні протиріччя між вами?
Є, та всі вони дрібні. Я ж молодий гравець, до того ж — бразилець, мені, наприклад, складно витримувати зимові збори — це щось із чимось, повірте! Мені взагалі непросто на тренуваннях, бо тут, в Україні, велику увагу приділяють фізичним навантаженням — попервах я ледь не падав під час занять. Тобто спочатку я злився на тренера за це, втім, згодом зрозумів, що так треба, тому нині — все ОК.
А на що ще ти злився на коуча?
Розповім такий випадок: на одному з перших тренувань партнер зіграв проти мене дуже грубо, і Маркевич, який стояв поруч, чомусь не свиснув, не зупинив гру, ну я й розсердився. Настільки, що попросив свого агента Альціона Дорнеллеса приїхати в Україну, щоби… ну ви розумієте, для чого. Ситуація була така, що до її вирішення втрутився президент нашого клубу. Ми поговорили, я “остиг”, бо зрозумів, що Мирон Богданович не лише професіонал: за віком він мені як батько, він у сто разів розумніший за мене. Я вмію визнавати свої помилки.
Що можеш розповісти про манеру роботи Маркевича?
Передусім він хороший тактик. Ось приклад: цього року ми виграли дуже важливу гру в Донецьку проти “Шахтаря” (2:1), і в момент, коли ми перемагали 1:0, наш наставник попросив півзахисника оборонного типу посісти місце форварда… Взагалі Маркевич практикує атакувальний футбол — це основна його риса.
Чи віриш ти, що “Металіст” зможе виграти чемпіонат?
Я впевнений у цьому. Від лідера — київського “Динамо” — ми відстаємо всього на п’ять очок, а іншого нашого конкурента — “Шахтаря” — приймаємо вдома наступного року. Знаю, що “Металіст” ніколи не вигравав чемпіонського титулу — цей факт для нас є найбільшим стимулом, аби прагнути до перемоги.
А чим же харківська команда відрізняється від київсько-донецької пари конкурентів?
Загалом у нас більше спільних рис: і “Металіст”, і “Динамо”, і “Шахтар” дуже сильні колективи, нашим суперникам складно протистояти. Наприклад, ми програли вдома матч киянам — якби ми виграли його, то могли б тепер бути в лідерах. Але це — гра, тож треба забути про минуле й готуватися до чемпіонської битви.
Бразильці дуже популярні в Україні. У чому причина?
Завдяки свої манері гри, спрямованій на атаку. Недарма більшість моїх співвітчизників, які тут виступають, — форварди та півзахисники. Є проста закономірність, яка, мабуть, і пояснює все: бразильці сильні в наступальних діях, українці — в обороні.
Тобі, підозрюю, було непросто адаптуватися до місцевої культури, їжі та холоду?
Спочатку було надзвичайно складно — особливо щодо їжі: надто незвичною вона мені здалася. Також у перші тижні я дуже сумував за сім’єю. Ну а за кілька місяців прийшов мороз: уяви, що тут у січні температура опускається до мінус 30-ти за Цельсієм, і в той самий час у Порту-Алегрі вона на рівні плюс 20-ти. Останній фактор наразі найскладніший для мене: до їжі я вже звик, але ось настає січень, і мені доведеться їхати в Харків…
А що в українському футболі тобі найбільше подобається?
Уболівальники. В кожного клубу вони — на рівні, проте в “Металіста”, мабуть, найкращі, бо ми відчуваємо їхні підтримку навіть після програшів. І навіть на полі, коли ти помиляєшся, вони тобі аплодують. У Бразилії все по-іншому: фани чинять на гравців страшенний тиск, не пробачаючи помилок. А мені здається, що люди, які приходять на стадіон, передусім мають ПІДТРИМУВАТИ свою команду.
Та все ж, чи хочеться тобі додому? Маєш якісь пропозиції з Батьківщини?
Так: від “Пальмейраса” і “Сан Паулу”. Втім, повернутися до Бразилії непросто. Тим паче тепер, після того, як я виграв титул найкращого легіонера в Україні. Знаю, що мій агент вів переговори з тими бразильськими клубами, але особисто я хочу тут залишитися. Принаймні до кінця сезону, аби допомогти “Металісту” виграти чемпіонство. А опісля — подивимося.
Наостанок — твій меседж харківським фанам.
Хотів би їм подякувати, бо вони, значною мірою, сприяли моїй адаптації в Україні — тепер мені добре тут. Іще одне: вони можуть довіряти мені.
Роберто ОЛІВЕЙРА. Переклад і адаптація Володимира БАНЯСА. Український футбол
Оригінал публікації http://www.metalist.ua/lang/ua/news/3361.html
