Сьогодні, 24 квітня, виповнюється 75 років прославленому воротареві «Шахтаря» 1960-х років Борису Стрєлкову. Ми зателефонували нашому ветеранові, привітали із знаменною датою і поговорили про життя.
– Для початку хочу подякувати за привітання. З «Шахтарем» у мене пов’язані найкращі футбольні роки. Скільки всього було! Я ж в команду прийшов з невеликим ігровим досвідом. Всі ази осягав вже в Донецьку. Сам-то – люблінський хлопець. Починав в команді міста, потім взяли до збірної Московської області. Ми непогано виступали, і мене запросили в московське «Динамо». Там в складі вже були Лев Яшин і Володимир Бєляєв. А я молодий, 18-річний пацан. Звичайно, відразу в дубль. Не знаю, чому, але я динамівцям не підійшов, і в 1958 році довелося шукати нову команду. Несподівано підвернувся варіант з Кадіївкою. Якось склалося у мене на новому місці. Так захопився. Сам придумував тренувальні вправи. Використовував для відпрацювання якихось елементів стрибкову яму для легкоатлетів. Ще багато чого робив, щоб удосконалюватися. Десь рік відіграв у Кадіївському «Шахтарі» і взимку дізнаюся, що мною цікавиться ростовський СКА, який вийшов у клас «А». Поїхав туди. Вони за, але одна заковика. Я приписаний до військкомату на Україні. А мене треба якось перевести до Росії. Дізнався про те, що збираюся їхати, секретар міськкому партії Кадіївки. Він відразу підключив керуючого трестом «Кадіїввугілля».
– Це так билися за своїх гравців команди, які виступали на рівні колективів фізкультури?
– Так. Це ж справа честі, щоб у твого підприємства була хороша команда. Керуючий викликав мене: «Яка у тебе на шахті ставка?» Відповідаю: «Сто рублів». Мені мало не відразу оформили нову зарплату – рублів під двісті. Плюс футбольна стипендія 140 рублів. Жити можна. Воєнком підключився, дав гарантію, що мене в армію не закличуть, поки я в Кадіївці. Керуючий потім запитує: «Ну що, залишаєшся?» Звичайно, так.
– І коли ж відбувся перехід з «Шахтаря» кадіївського в сталінський?
– У серпні до нас приїхав, як тоді говорили, на халтуру, сталінський «Шахтар». Товариський матч провести, грошенят заробити. Граємо. Призначають «11 метрів» в їхній бік. Що мене підштовхнуло, сам дивуюся. Пішов бити. У воротах Коля Гарбузніков. Він начебто як після Віктора Чанова повинен був стати основним воротарем «Шахтаря». Я так приклався, що Гарбуз нічого не зміг зробити. Ми виграли в кінцівці 1:0. Після матчу запросили в Сталіно. Я кажу: «Шахтар» же на виліт з «вишки» стоїть. Чого я поїду? Що в Кадіївці, що у вас». Але знайшли вони аргументи, переконали. І потім, кажуть, назад завжди встигнеш повернутися, тут недалеко. (Сміється.) У результаті Гарбузнікова залишили в Кадіївці, а мене замість нього забрали з собою в Сталіно. Ось як у житті буває! Але Коля образу не тримав. Хто знав, що все так обернеться? Спочатку першим був Євген Лемешко. Потім він зламався, і сезон 1959 року я догравав як основний воротар. І потім став ним на постоянку до 1964-го.
– Трохи відійдемо від суто футбольних справ. Якою була культурна програма у вільний час?
– Як такої не було. Взимку, хіба що, в оперний театр ходили, на танці. Ну і буфет, шампанське! (Посміхається) А особливо розваг тоді у нас не було, як і часу на них.
– Багато польових гравців «Шахтаря» розповідали, що Олег Ошенков здорово ганяв у період передсезонної підготовки. Воротарям теж діставалося?
– Діставалося, але не скажу, що сильно. У Донецьку, наприклад, бігали по залізниці уздовж ставка. Коля Головко і Володя Сальков завжди попереду. А мені чого старатися? До яких забігів готуватися? (Посміхається.)
– Тренера по воротарям у ваші часи не було. Як готувалися, тренувалися?
– Самостійно. Приїжджав якось раз до нас Антон Ідзковський. Але він готував такими методами, які я підготовкою не назвав би. Скоріше, хотів себе показати, що він у цьому розбирається. До речі, а що зараз? Багато тренерів освоїли програми підготовки воротарів і по них шпарять. Скажіть мені, для чого роблять таку вправу: перестрибують через бар’єр, і тільки потім – виконують стрибок за м’ячем? Це ж скільки разів за гру футболіст може опинитися під твоїми ногами, щоб такий навик застосувати на практиці?! І скільки такого, далекого від воротарської специфіки!
– Як ви взаємодіяли з захисниками під час матчу? Більше підказували або вони самі розбиралися?
– Підказував, звичайно. Нехай і не постійно. «Твій – зліва, справа», «займи позицію», «ззаду». Воротар повинен бути мовцем, а не мовчуном. Розумієте, коли ти підказуєш, то сам весь час в грі! Уважно стежиш за розвитком атаки суперника, переміщеннями партнерів: раптом зараз дадуть довгу передачу, ти вчасно перехопиш, почнеш контратаку своєї команди. Якщо стоїш, рот розкрив, ворон ловиш – такий і результат.
– Коли твоя команда атакує, як себе тримати в тонусі, концентруватися?
– Тут як раз і треба розслабитися. Якщо весь час концентруватися, втомишся і в потрібний момент випадеш з ігрового епізоду. Тонка справу. Ти ж все-таки людина, живий організм. Повинен розподіляти увагу, але це приходить з досвідом.
– Траплялося таке, що ви підказуєте, а гравець не виконує?
– Про це відразу забуваєш. От якщо гол після цього заб’ють! Починаєш думати, чому так вийшло, і можеш винуватцю розповісти, хто був правий. Чемно, а трапляється – не дуже. З матерком! (Посміхається.) А якщо не забили – загрався, та забули.
Досьє
Борис Стрєлков
Народився 24 квітня 1937 року в Любліно (Московська обл.)
Воротар
Майстер спорту СРСР
За «Шахтар» виступав з 1959 по 1964 рік
Провів 143 ігор, пропустив 157 м’ячів
Володар Кубка СРСР 1961 і 1962 років
Фіналіст Кубка СРСР 1963
Прес-служба ФК «Шахтар»
