Про те, яким вийшов 1972 для «гірників», ми вже розповідали. А сьогодні розмова з Анатолієм Коньковим, єдиним у радянській історії «Шахтаря» футболістом, який брав участь у фінальному турнірі чемпіонату Європи. На ЧЄ-1972 збірна СРСР завоювала срібні медалі.
– Анатолію Дмитровичу, вас почали запрошувати в збірну ще в 1971 році. Виходить, ви потрапили на період омолодження збірної, формування нової команди після чемпіонату світу в Мексиці?
– Так. Десь в один час зі мною в збірну почали викликати Анатолія Байдачного, Олега Долматова, Віктора Колотова, Володимира Трошкіна, Віктора Матвієнка, Едвард Козинкевича …
– Напевно, легше було влитися в колектив. Все-таки практично однолітки.
– Я б не сказав. Просто точно не було. Це ж збірна країни. І там вливатися треба було не за віком, а по грі.
– Ви виконували функції диспетчера?
– Був опорним півзахисником. А диспетчер або не диспетчер – це таке.
– Як для гравця команди Першої ліги, не було несподіванкою запрошення в збірну на фінальну частину чемпіонату Європи?
– Це було, скоріше, незвично. І в чомусь несподівано. Я взагалі думаю, що будь-який футболіст грає для того, щоб досягти досконалості, піднятися на найвищу сходинку. Це мета кожного футболіста.
– Ви забили єдиний м’яч у півфінальному матчі зі збірною Угорщини і фактично вивели збірну Союзу у фінал. Пам’ятаєте той гол?
– Звичайно, пам’ятаю. Але не я вивів нашу збірну до фіналу. Вийшла вся команда. Гол-то забив я, але якщо б не було команди на футбольному полі, сьогодні розмова про цей гол була би безглуздою. Адже, не візьми Євген Рудаков пенальті, все могло вирішитися потім на користь угорців. По грі ми начебто були сильніше. Але у суперника на той момент зібралася дуже пристойна команда. У нас же був дуже згуртований колектив, який і досяг перемоги. На полі були всі складові, які приносять успіх у футболі: злагодженість, взаємовиручка, взаімоподстраховка.
– Фінальна частина тоді була швидкоплинна: півфінали, матч за третє місце, фінал. Як налаштовували тренери на вирішальні поєдинки?
– Старшим тренером був Олександр Семенович Пономарьов. Не пам’ятаю, чесно кажучи, якісь накачування, загальні збори перед від’їздом. Серйозні, ділові розмови. Можу сказати більше. Була така ж підготовка, як і перед будь-яким іншим матчем збірної. До цього ми провели досить складний відбірний турнір. Ігри були з непростими командами. А останній матч відбору, який збірна проводила в Іспанії, видався дуже складним. Там, будемо говорити так, відбилися, зіграли внічию і пройшли у фінальну частину.
– Де жили в Бельгії?
– У передмісті Брюсселя. Готель в лісі, природа гарна. Тренувальні поля поруч. Умови просто чудові.
– Сьогодні футболісти під пильною увагою преси. А як в 1972 році відбувалося спілкування з журналістами?
– Відкритих тренувань тоді не проводили. Не тільки наша збірна, а всі учасники фінальної стадії. А живучи за містом, ми взагалі варилися у своєму соку. Ажіотажу особливого з боку преси не пригадую. Ніхто нам не заважав займатися улюбленою справою.
– Після повернення до Союзу виступ збірної, що зайняла друге місце, було визнано провальним. Пішли оргвисновки?
– Ми програли в фіналі збірній ФРН 0:3. І ніякі оргвисновки не могли змінити одного: ця гра показала, що німці на голову сильніше. І не тільки нашої команди. До речі, за місяць до фіналу ми зустрічалися з ними в матчі-відкритті «Олімпійського стадіону» в Мюнхені і програли 1:4. Вони перемогли і в тому матчі за всіма статтями. Розборки, звичайно, були. Деяких попросили зі збірної. Мене близько року не викликали. Опинився в числі тих, кого визнали винними.
– Якщо є поразка, повинні бути винні.
– Тут теж не все так просто. Винні були футболісти незахищених, так скажімо, команд. Припустимо, київське і московське «Динамо», ЦСКА відносилися до захищених. А «Шахтар» в їх число не входив. У нас же був один Володимир Іванович Дегтярьов. А там…
– Повертаючись в день сьогоднішній, які реальні шанси збірної України?
– Їх, мабуть, змалював її тренер Олег Блохін: спробувати вийти з групи. Це те, про що зараз можна говорити і на що можна сподіватися. Але треба ще показати все, на що здатні. Базувати ж думку на контрольних матчах не варто. Йдуть начерки, прикидки. Пошук найбільш оптимального складу, збалансованої команди. На сьогодні поки що балансу не видно, щоб однаково працювали на оборону і на атаку. Але Олегу Володимировичу краще знати, що треба зробити, щоб у всеозброєнні підійти до першої гри.
Прес-служба ФК «Шахтар»
