Рік тому команда СДЮШОР «Карпати», сформована з гравців 1997 року народження, виграла золоті медалі першості Дитячо-юнацької футбольної ліги України. Натомість у сезоні, що закінчився три тижні тому, «зелено-білі левенята» стали другими. Коли підходити до оцінки виступу карпатівців суто формально, то цього року вони зробили крок назад. Утім, старший тренер команди Василь Леськів з такою оцінкою виступу своїх підопічних категорично не згідний. Саме з цього і почалася розмова Василя Івановича з Інформаційним центром.
– Я категорично не погоджуюся з тим, що ми зробили крок назад, – говорить найуспішніший керманич «зелено-білих левенят». – Більше того, я не погоджуюся і з тим, що ми залишилися на місці, бо вважаю, що зроблено крок вперед і то суттєвий. Цього сезону фінальна частина проводилася за іншою системою – рік тому в ній грало вісім команд, а цього разу лише чотири. Тому вже сам вихід у фінал був би непоганим результатом. Повірте, зробити це було зовсім не просто. Зокрема, нам у стикових іграх дістався серйозний суперник – київський «Арсенал». І ми двічі його обіграли, причому не лише по рахунку, а що головне, по грі в обох матчах.
– Вам особисто яка система більше до вподоби – коли в фінальному турнірі грає вісім команд чи коли чотири?
– Звичайно, краще, коли вісім. Так, дуже цікаво зіграти з такими сильними командами, які разом з нами грали у фінальній четвірці цього року – «Динамо», «Шахтар», «Металіст». Але нам не менш цікаво було б помірятися силами, скажімо, з тим же «Чорноморцем», який виграв турнір у Південній зоні, але поступився у стикових іграх. Вважаю, формула, коли в фінальному етапі беруть участь вісім команд, є найбільш оптимальною.
– Ви говорите, що у фіналі на вашу команду чекали цікаві ігри. Але левову частку офіційних матчів у сезоні ви граєте у своїй Західній зоні. В своєму першому сезоні в ДЮФЛУ ваша команда зональний турнір пройшла переможним маршем, обі-груючи всіх підряд та ще й частенько з переконливим рахунком. А в сезоні, який закінчився, ви знову лідирували практично від першого туру до останнього, але ваша перевага вже не була настільки очевидною.
– Все закономірно. По-перше, ми за цей сезон добрали тільки двох гравців – Дмитра Саутіна та Ярослава Вацебу. Та й то останній трохи розчарував. Що ж до Саутіна, то він команду підсилив. А от наші конкуренти поміняли по п’ять-сім гравців. А по-друге, у юнацькому футболі з кожним роком сили поступово вирівнюються і вигравати стає все важче. Коли ви проаналізуєте результати матчів ДЮФЛУ, то побачите, що найбільше голів забивається в іграх наймолодших команд U-14, а потім з кожним роком середня результативність потроху падає.
– Ви запросили в команду лише двох нових гравців, бо більше не було кого чи причина в чомусь іншому?
– У нас майже немає можливостей запрошувати хлопців з інших міст, бо не можемо забезпечити їх житлом. Щоправда, той же Вацеба з Івано-Франківська. Але це виняток – питання з його проживанням у Львові вирішили самі батьки. А Саутін є львів’янином, до нас перейшов з ФК «Львів».
– Ваша команда минулого року виграла першість України. Важко повірити, що нікому з хлопців не пропонували переїхати до Києва чи Донецька – це зараз дуже поширена практика. Але наразі ваші гравці всі на місці.
– Ні, один наш воротар перейшов у «Металіст». Його батько вважав, що він у нас мав мало ігрової практики, а тому відвіз сина до Харкова, хоча я просив цього не робити. Решта хлопців на місці. За це можу лише подякувати їхнім батькам, які розуміють, що так, і в Донецьку, і в Києві трохи кращі умови, але в футбол у «Карпатах» вчать грати не гірше. Та й умови у нас також поступово покращуються. От зараз, з 1-го вересня, будемо мати ще два поля. Окрім того, батьки розуміють, що для дитини краще жити вдома, де за нею приглянуть, щоб вона була сита, нормально вчилася в школі тощо. А відправити 14- чи 15-річного хлопця за тисячу кілометрів, де він житиме в гуртожитку, це не зовсім правильно. Адже скільки вже є випадків, коли побувши рік чи півтора в тій же академії «Шахтаря», талановитий хлопець повертається назад. Але при цьому він вже психологічно надломлений, бо думає, що в сильнішій команді він нікому не потрібен, і в нього з’являється сумнів, чи він взагалі чогось досягне у футболі. Та й потім, хіба батьки не знають, скільки гравців навіть з першої команди «Карпат» перейшли в «Шахтар» і яка їхня подальша футбольна доля? Шуст, Іщенко, Кобін… А що сталося з Кожановим? Залишився б в «Карпатах» – цілком ймовірно, зіграв би на Євро-2012, а так…
– Багато дитячих тренерів кажуть, що коли їхні команди виходять грати з «Шахтарем» чи «Динамо», то програють ще до початку матчу. Судячи з усього, у ваших підопічних такого комплексу немає?
– Абсолютно. Знаєте, ми ще до того, як почали грати у ДЮФЛУ, виграли всеукраїнський «Шкіряний м’яч» і до того ж зіграли не в одному турнірі, де нам довелося виходити на поле проти суперників з футбольних шкіл найіменитіших клубів не лише Європи, а й світу. Багато нам дала і участь в «Кубку Данон» у Південно-Африканській Республіці. Ми там зайняли п’яте місце, але не пройшли у півфінал через поразку в чвертьфіналі у серії післяматчевих пенальті.
– Тобто ваша команда не боїться нікого?
– Та ні, боятися необхідно кожного суперника. І немає жодного значення, звідки він, бо програти можна будь-якій команді – як з Барселони, так і з найвіддаленішого села десь у горах. Повна відсутність страху породжує надмірну самовпевненість, а футбол за таке завжди карає.
– У фіналі ви зіграли внічию з «Шахтарем» і виграли в «Динамо», але програли «Металісту», який тим же донеччанам та киянам поступився без варіантів – 0:3 і 0:4. Як таке могло статися?
– Так, коли б ми виграли в «Металіста», то могли знову здобути перше місце. Але ми програли. Чому? З харків’янами ми грали у другому турі. В першому матчі програвали «Шахтарю», але по перерві відігралися і зіграли 1:1. У «Металіста» після першого тайму ми вели 1:0, причому по грі мали помітну перевагу. Але ж у футболі не можна розслаблятися. Ми в перерві казали хлопцям, що потрібно грати до кінця і ні на мить не втрачати концентрацію. Та схоже, вони нас не почули. Адже минулого року ми їх обіграли в два м’ячі. А тепер вони почали з 0:4 від «Динамо». От у хлопців десь на рівні підсвідомості й закралася думка, що три очки вже в кишені. І тут же за це їх було покарано. Щойно почався другий тайм, ми пропускаємо два м’ячі, і вже 1:2. Переламати себе команді не вдалося. А тут ще й почався сильний вітер в бік наших воріт.
– Судячи з того, як команда зіграла останній матч з «Динамо», поразка від «Металіста» добряче ваших хлопців розізлила?
– Так, налаштовувати на останню гру їх не було потреби. Адже навіть нічия залишала нас без медалей. Ми впевнено виграли. Рахунок, щоправда, лише 3:2. Але перший тайм ми виграли 2:0, а коли кияни один м’яч вдіграли, ми тут же забили третій. Так що весь час контролювали ситуацію. Це була наша краща гра у фіналі. А взагалі скажу, що команди були досить рівні і виграти міг кожен в кожного.
– Гра вихованців «Шахтаря» чимось відрізняється від того, як діє ваша команда?
– Донеччани грають уже зараз строго по позиціях, як у дорослому футболі. У них все побудовано на жорсткій дисципліні. Ми ж просимо дотримуватися такої дисципліни лише при обороні, а от в середині поля та в нападі дозволяємо імпровізувати. Наприклад, ми ніколи не говоримо, хто в нападі грає на флангах, а хто в центрі. Просто називаємо трійку нападників, а вони вже на полі самі розберуться –
нехай вчаться думати. Ну а яка методика більш ефективна – наша чи донецька – життя покаже.
Інформаційний центр ФК «Карпати», www.fckarpaty.lviv.ua
Фото: © ФК «Карпати»
Оригінал публікації http://fckarpaty.lviv.ua/ua/news/8672/page.html
