– Тренер дуже хоче, щоб я якнайшвидше освоївся в команді, звик до стилю гри своїх нових партнерів. Чи не втомився я після довгого сезону? Анітрохи! Я останні два роки майже не грав в “Тоттенхемі”, встиг відпочити.
– Незважаючи на це, в збірної Хорватії на вас продовжували розраховувати…
– Кожен виклик в збірну згадую з великою вдячність. Я чекав його, дуже хотів зіграти за рідну країну, побачитися з партнерами.
– У “Динамо” ви опинилися з третьої спроби. Що не вийшло в 2003 і 2011 роках, а зараз стало дійсністю…
– Ось бачите, мої відносини з “Динамо” мають давню історію (сміється). Насправді, у футболі не все залежить від бажання гравця, або клубу, який хоче його бачити у своєму складі. Були інші обставини, які впливали на розвиток подій. Зараз згадувати про них немає ніякого сенсу, вважаю за краще дивитися в майбутнє.
– Яким його би хотіли бачити?
– Я оптиміст і намагаюся думати тільки про хороше. Хочу стати чемпіоном України, грати в Лізі чемпіонів. Хочу, щоб моя родина була щаслива, – зізнався Кранчар.
