Сьогодні, 19 липня, виповнюється 75 років знаменитому форварду «Шахтаря» 1960-х років, дворазовому володарю Кубка СРСР, автору другого гола донецької команди у фіналі 1962 року Віталію Савельєву. Ми поспілкувалися з ювіляром про справи давно минулих днів, помилки, властиві молодості, й багато про що інше.
– Віталію Антоновичу, вітаємо вас із знаменною датою! Бажаємо здоров’я, благополуччя, успіхів у всьому і завжди, домашнього тепла й затишку.
– Спасибі велике. Особливо за побажання здоров’я. Воно для нас, кому за 70, найближче. Життя у великому футболі не тільки, швидше навіть, не стільки фанфари перемог, скільки важкі навантаження, травми, які з роками дають про себе знати дедалі сильніше. Але не будемо про сумне…
– Тоді про більш веселе. Спогади. Вони ж завжди приємні?
– Це правда. Навіть якщо й були якісь не дуже хороші моменти, із плином часу все одно згадуються з теплотою. Почну від печі. Народився й виріс у селищі рудника «Проведанц». Це там, де потім була шахта «Червона зірка». Ми всі зросли на вулиці. Як співається у пісні: «Я на вулиці зростала…» Гадаю, продовження всі знають. (Сміється). Ганяли у футбол двір на двір, за команду селища, рудника. У 1951-му ветеран «Шахтаря» Георгій Бікезін створив школу. Мене також у неї покликав. Я три дні походив і кинув. Щоб тренуватися, потрібно було 12 кілометрів йти пішки до Мушкетового, звідти їхати трамваєм, потренуватися і додому повертатися десь о другій годині ночі. І мати сказала: «Жодних тренувань». Навіть намірів бути не могло. Тому продовжив грати за різні команди в селищі. У 1954-му організовано було команду «Шахтар» (Будьонівка). За неї виступав. І знову потрапив до сталінського «Шахтаря». Десь у 1956-му. Через рік утік назад до Євгена Шпиньова на Будьонівку. Потім запримітив мене сталінський «Локомотив». Покликали, дали квартиру. Відіграв за них близько півроку, і забрали в «Шахтар», де старшим тренером був Абрам Дангулов. Потім Абрама Христофоровича змінив Костянтин Щегодський. Слідом старшим тренером призначили Олега Ошенкова. А я вже змужнів, підріс по-футбольному, тому якось так легко влився в основний склад на позицію центрального нападника. Входив до тренерської ради.
– Дійшовши разом із командою до фіналу Кубка-1961, ви в ньому не брали участь. У чому причина?
– Потягнув задню поверхню стегна правої ноги. І ніяк не міг відновитися. Тому у фіналі мене замінив Юра Захаров. У вирішальному матчі треба викладатися повністю, від першої до останньої хвилини. Так ще й нога ударна. Сказав Ошенкову: «Хай краще вийде здоровий, аніж я, хворий». Він на мене покотив бочку. Ти, мовляв, зрадник, не хочеш грати! А що можу вдіяти? Травма недолікована. Трохи навантаження дав на м’яз, він рветься.
– Зате 1962 року ви від душі награли. Стали кращим бомбардиром «Шахтаря» в сезоні, забили у фіналі гол.
– Так. Це був мій злет у «Шахтарі». Все було добре, гра сама собою виходила. Все нормально… І в 1963 році – травма меніска. Операція пройшла невдало. Хотів швидше відновитися. А коли хочеш занадто швидко, виходить погано. Коротше кажучи, Олег Олександрович не став чекати. Я молодий був, поліз у амбіції. Слід було б, дурному, перетерпіти… Ні ж, давай щось розповідати, психанув. Це та помилка молодості, про яку шкодую. Потрібно було тут доводити, що ти гравець, що ти здатний. На тому в 1964-му й завершилася моя кар’єра в «Шахтарі».
– І ви вирушили в «Дніпро».
– Приїхали з Дніпропетровська: «Переходь до нас». Намагався пояснити, що травма не зовсім залікована. Але все одно старший тренер Анатолій Зубрицький мене взяв. Відіграв сезон. Знову стара травма дала неспокій, до неї приклеїлася нова. І я пішов.
– Це вам було 28. Вік для футболіста ще не пенсійний. Вдалося продовжити кар’єру?
– Та не те щоб кар’єру футболіста… Повернувся на батьківщину. Пішов працювати в Костянтинівці на завод «Автоскло». Через три місяці запросили за ветеранів зіграти. Несподівано після цього Михайло Калінін покликав до горлівського «Шахтаря», де я відіграв іще шість років.
– Судячи з довідників, ви в Горлівці були не тільки футболістом, але ще й граючим тренером?
– Не був я граючим. Це так писали. Не знаю навіщо. Та хай пишуть.
– Адже горлівським періодом футбол для вас не закінчився.
– Могло статися й так. Рік був безробітним. Запросили в «Шахтобудівник» тренером. Загалом-то, запрошували мене в команду комбінату «Донецькшахтобуд». Це потім ми з замісником голови теркому вугільників так її назвали. Тренував «Шахтобудівник» до 1992 року, поки не почалася плутанина. М’яко кажучи. На той час, щоправда, перейшов працювати прохідником. У 1997 році вийшов на пенсію, де зараз і перебуваю. (Сміється).
– Звичайно, грали за ветеранів?
– А як же. Довго грав. Останній матч провів року 2000-го. Переважно це були виставкові зустрічі по області. (Сміється).
Досьє
Віталій Савельєв
Народився 19 липня 1937 року в Сталіно
Нападник
Майстер спорту СРСР
За «Шахтар» виступав із 1959 до 1964 року
Провів 110 ігор, забив 32 м’ячі
Володар Кубка СРСР 1961 і 1962 років
Нагороджений орденом України «За заслуги» III ступеня
Прес-служба ФК «Шахтар»
