20 липня виповнюється 70 років від дня народження Олександра Олександровича Савченка (1942–2008) – майстра спорту СРСР, воротаря харківського «Авангарду»/«Металіста» з 1965-го по 1973-й роки.
Вихованець грозненського футболу Олександр Савченко був запрошений тренером Віталієм Микитовичем Зубом в харківський «Авангард» навесні 1965 року. За плечима 22-річного голкіпера вже був досвід виступів на початку 60-х років за збірну команду України, а потім і в складі молодіжної збірної СРСР. У 1964 році донецький «Шахтар», в якому виступав Савченко, посів п’яте місце у вищому дивізіоні союзних чемпіонатів. До приїзду Олександра у Харків не було в історії міського футболу випадку, щоб «людина зі сторони» не тільки відразу стала своєю у провідній команді, а й «застовпила» в ній своє місце в воротах майже на ціле десятиліття. Савченко не просто «застовпив», а, провівши в «Авангарді»/«Металісті» за 9 сезонів 260 матчів у чемпіонатах країни, зберіг свої ворота «сухими» більш ніж в ста поєдинках! Уже в дебютному для новобранця команди сезоні, коли «Авангард» завоював «малі» бронзові медалі, його гравці, в тому числі і Савченко, отримали звання майстрів спорту СРСР. А в 1968–1969 роках харківський клуб, вже перейменований в «Металіст», фінішував практично в одному кроці від своєї головної мети – вищої ліги. Ті два сезони були взагалі найвдалішими у футбольній кар’єрі Олександра: у першому він відстояв «під нуль» 21 матч з 40-а, в наступному – 24 з 39-ти!
За ним, як за кам’яною стіною, відчували себе не тільки його партнери по команді (перш за все, пара центральних захисників Віктор Аристов та Іван Матвієнко, а також флангові беки Володимир Онисько і В’ячеслав Гунько). Сан Санич і в житті був надійною і вірною опорою своїм численним друзям і, звичайно ж, своїй сім’ї: люблячим чоловіком, батьком, дідусем. А його зять – знаменитий голкіпер нинішнього складу «Металіста» Олександр Горяїнов, гідний продовжувач сімейної справи на футбольному полі – вже оновив багато клубних рекордів свого тестя. Навіть в останні роки життя, коли важка недуга прикувала Олександра Олександровича Савченка до милиць, він являв собою приклад життєстійкості та життєлюбства. Багато хто міг би позаздрити його працездатності та оптимізму. І все ж життєвий шлях Олександра Савченко обірвався на 66-му році… Сьогодні всі ті, кому пощастило жити і працювати з Олександром Олександровичем Савченком, пом’януть добрим словом цю скромну і невибагливу в побуті, але неймовірно сміливу і самовіддану в роботі людину, згада
Оригінал публікації http://www.metalist.ua/lang/ua/news/4113.html
