На каналі «Росія 2» вийшло ексклюзивне інтерв’ю головного тренера «Шахтаря». Пропонуємо вам повну версію спілкування.
– Містер, які цілі у «Шахтаря» в сезоні, що стартував?
– Ви, напевно, читали інтерв’ю нашого президента. Нам потрібно перемогти у всіх внутрішніх змаганнях – чемпіонаті, Кубку, Суперкубку. А найважливіше, звичайно, пройти груповий етап Ліги чемпіонів. Зараз потрібно допомогти молодим футболістам, щоб вони зрозуміли швидше філософію нашого клубу, зробили для команди те ж, що і їх попередники, і навіть більше. Не будемо забувати, що в останні роки «Шахтар» дуже сильно змінився. Від нас пішли футболісти, без яких команда, здавалося, не виживе, але ми вижили. Я заздалегідь готував на їх місце нових гравців, а тому від’їзд деяких виконавців був практично непомітний. За три роки ми дуже багато чого виграли. Але команда все ж залишається дуже молодою, особливо гравці атаки. Крім цього, вони ще й дуже креативні. Зазвичай під час трансферів більше уваги приділяють саме атакуючим футболістам, а тому було важливо відразу думати про те, щоб наші молоді гравці могли замінити тих, хто йде. Крім усього що я сказав, особисто для мене важливим компонентом є також видовищність гри.
– Одвічна боротьба «Шахтар» – «Динамо». Хто в цьому сезоні може втрутитися в неї?
– Я говорив в минулому році, що є два претенденти, які мають шанси вклинитися в нашу дуель: це «Металіст» і «Дніпро». Дніпропетровці могли зробити це і в минулому році, але погано почали чемпіонат. Якщо говорити про якість гри, то на початку сезону мені дуже сподобався донецький «Металург». Вони також могли б опинитися в четвірці. Решта команд, напевно, поки що не готові до цього. У минулих сезонах мені дуже подобалося, як прогресували «Карпати». Потім же у них був спад, в результаті якого вони ледь зберегли прописку в Прем’єр-лізі. Робити прогнози не дуже хочеться, далеко не завжди вони збуваються.
– Назвіть три причини, за якими «Шахтар» повинен стати чемпіоном у цьому році.
– Не можу назвати причини. Все, що було, – вже історія, це пройшло. А що буде завтра, один Бог знає. Важливо, щоб команда росла і далі, щоб видовищність нашої гри привертала на стадіон ще більше вболівальників. У мене є бажання, щоб «Донбас Арена» на 100 відсотків заповнювалася власниками абонементів. Тоді я був би дуже щасливий. Думаю, що у нас є всі шанси поборотися за чемпіонство, ми дуже сильно хочемо цього, і я роблю все, щоб у футболістів не пропала жага перемог у національному чемпіонаті. Важливо, щоб внутрішня конкуренція між нашими футболістами підвищила загальний рівень команди.
– Які плани у «Шахтаря» в єврокубках?
– Дуже багато в Лізі чемпіонів, звичайно, залежить від жеребкування. Тому що ми, як команда зі Східної Європи, не можемо зрівнятися з великими європейськими грандами через призму історії, традицій, своїх фінансових можливостей. Я з упевненістю кажу (адже я сьогодні один з найдосвідченіших тренерів на міжнародній арені, в мене ні разу не було навіть року паузи): якщо команда зі Східної Європи виходить у чвертьфінал Ліги чемпіонів, це рівносильно перемозі. Тому що дуже великий фінансовий інтерес в цьому змаганні. Але ми повинні зробити крок вперед. Звичайно, було б бажано, якби «Шахтар» зіграв у півфіналі Ліги чемпіонів. Для цього є всі можливості: і унікальний стадіон, який, на мою думку, в своєму роді єдиний в світі, талановиті футболісти, які можуть конкурувати з будь-якими виконавцями високого рівня. Залишається, щоб нас настільки ж поважали. Було дуже багато казусів, ситуацій, які були проти нас…
– Чи може клуб боротися за кілька трофеїв одночасно?
– У нас в країні всього три трофея – чемпіонат, Кубок і Суперкубок. В Англії – п’ять, в Іспанії – шість. У нас три і один європейський. Будемо битися, звичайно, за чотири трофея.
– Ви могли б порівняти вашу роботу в різних клубах?
– Умови, які створені в «Шахтарі», можна порівнянні з кращими клубами Європи. У цьому плані, звичайно, не стоїть питання, де мені комфортніше. Тут я вже перебуваю дев’ятий рік. За цей час команда росла, завойовувала різні титули, тому я почувався чудово. Хотілося б, звичайно, щоб чемпіонат був сильніше, але, думаю, що до цього ми ще прийдемо. Україна-велика країна, з дуже хорошим потенціалом. Я дивився хроніку і можу сказати, що у всіх містах стадіони були забиті просто до відмови! Це йшло з покоління в покоління, діти брали приклад зі своїх батьків, і в підсумку стало традицією. А якби були порожні трибуни, то ніякого зростання можна було б і не чекати.
– Ви зазначили, що в команді є талановиті футболісти, а з ким би з них ви пішли в розвідку?
– Я не можу робити такі заяви. Вони мені всі близькі, як діти, тому складно відповісти на таке питання. І раз вони знаходяться в «Шахтарі», значить це гравці одного рівня. А мої симпатії залежать від їх ставлення до справи, від того, як вони ростуть, від їхнього бажання досягти високого рівня.
– Які якості ви найбільше цінуєте у своїх гравців?
– У кожної людини є свої слабкості, свої переваги. Мені, напевно, більше подобаються слабкі місця у людей, над цим можна працювати, допомагати. У всіх розмовах з футболістами, які проводжу, я ділюся своєю філософією. Мені важливо бути в курсі всього, що у них відбувається, щоб вони зверталися за допомогою. Перша якість, яку я ціную в людях, – це виховання. На другому місці, мабуть, позитивне ставлення до футболу і до життя. Третє – це дисципліна, яка стосується і навколишнього середовища, і партнерів. Я ніколи нічого не забороняю до тих пір, поки хтось не порушує цю заборону. Що стосується характерів і темпераментів деяких футболістів, я можу допомогти змінити їх, щоб вони стали справжніми людьми, – наскільки зможу, природно.
– Ви вже вісім років живете в Україні, сумуєте чи за батьківщиною, за національними стравами? Що вам подобається з української кухні?
– І нинішні футболісти, і колишні… Ми не можемо їсти те, що їдять усі. Ми дотримуємося певного меню. Не скажу, що я детально знаю українську кухню. Складно оцінювати, коли в житті в основному стадіон і дім. Друзі? Рідше, ніж хотілося б. Спорт вимагає певних обмежень. А вільний час хочеться витратити на цікаву книгу або передачу.
– У вас є хобі, про яке ми, можливо, не знаємо?
– Було колись, зараз, на жаль, не можу собі цього дозволити. Я дуже любив грати в теніс. Але найважливішим хобі залишається футбол. Є, звичайно, й інші інтереси. Мені подобається мистецтво, політика, життя людей на інших кінцях світу, наприклад. Я людина, яка цікавиться всім.
– А кого б ви виділили з мистецтва кіно?
– Я б не хотів переходити на персоналії. Я можу обговорювати якісь професійні, футбольні моменти.
– Уявіть, що завтра кінець світу. Які б три речі ви зробили в першу чергу?
– Якби завтра настав кінець світу, що б взагалі когось цікавило? Це дуже складне питання. Я вже говорив і повторю ще раз: незалежно від того, стільки мені залишилося жити, все, у чому беру участь, хочу зробити максимально.
– Повернімося до футболу. Назвіть свій улюблений і нелюбимий момент в грі.
– Найбільший больовий момент – коли отримуємо гол у свої ворота. Тоді відчуваєш себе спустошеним. А позитивний – напевно, гол у чужі ворота. Також дуже складні моменти пов’язані з травмами гравців. В таких випадках я втричі переживаю. Ну а коли забивається гол, усі обіймаються – це, звичайно, завжди приємні емоції. Не кажучи про те, коли виграється якийсь титул. У цей момент у святкуванні беруть участь не тільки команда, але й керівництво клубу, і, найважливіше, вболівальники. Це якщо говорити про футбол. У житті зовсім інші критерії.
– Ви дуже давно на тренерській роботі. Які якості ви цінуєте в своїх колегах – наставників команд?
– Я все-таки виходець з комуністичної системи. Виховувався в такому форматі. Тоді не було можливості грати з великими європейськими командами. Ми не мали права виїжджати з країни. Телебачення практично нічого не показувало, в газетах не публікували інформацію про те, що відбувається в інших країнах. А в мене була своя система. Я ніколи себе не порівнював з іншими, ніколи не вивчав їх підходи, за якими вони працювали в той же час, що і я. Тому я оцінюю своїх колег через призму гри команди, яку вони тренують. Команда повинна бути дзеркалом свого тренера і вести себе на полі і в житті так, як це робить її наставник. Мене не дуже цікавлять чужі титули. Є тренери, які домагаються титулів, не виховуючи при цьому молодих гравців. Їх хвилює тільки фінальний результат. Купують найкращих гравців у світі, дають їм великі контракти. Звичайно, в такому випадку легше домогтися результату. Мені ж імпонують тренери, які протягом своєї кар’єри виховують молодих футболістів і потім з ними виграють титули. Але в цьому житті все змінюється. Зараз можна подорожувати, порівнювати, аналізувати. Звичайно, є можливість вдосконалюватися набагато більше, ніж раніше. У мене ж своя система, яка створювалася протягом багатьох років і яка принесла мені багато успіхів.
– Який матч в історії світового футболу ви вважаєте самим грандіозним?
– Таких ігор було дуже багато. Але я б виділив півфінальний матч ЧС-1970 Італія – ФРН. Це була дуже видовищна гра, найцікавіша на той момент. Можливо, з тих пір були зіграні тисячі поєдинків, які за видовищністю перевершували цей матч. Але було б неправильно назвати якусь гру і забути цю.
Прес-служба ФК «Шахтар»
