5 жовтня на «Донбас Арені» завдяки об’єднаним зусиллям ФК «Шахтар» і фонду Ріната Ахметова «Розвиток України» побували фіналісти міжнародного турніру Seni Cup – 2012.
Представники Миколаївської та Сумської областей готувалися до візиту і навіть трохи нервували перед її початком. До речі, команди можна було легко відрізнити одну від одної. Футболісти Степовського дитячого будинку-інтернату вдягли елегантні чорні костюми, а їхні колеги з Білопільського будинку-інтернату всі як один були в упізнаваних синьо-жовтих кольорах збірної України. Наймолодший із гравців команди Сумської області Сергій Коляда розповів, що забив уже багато голів, але хотів би зробити це й на полі «Донбас Арени». А тренер колективу Володимир Ястребов зізнався, що його підопічні на цю поїздку чекали з великим нетерпінням:
− Хлопці через день запитували, коли ж ми поїдемо в Донецьк, на «Донбас Арену». Дуже переживали, що, може бути, щось зірветься і не вийде. Усі вони хочуть побувати на стадіоні, зустрітися з футболістом, який є для них справжнім прикладом.
Маршрут екскурсії звично почався із залу музею «Шахтаря», де гості змогли познайомитися з багатою на події й трофеї історією нашого клубу. А особливо захопив екран із водяної пари, крізь який можна було пройтися. Багато позитивних емоцій у хлопців викликало відвідування конференц-залу й роздягальні «гірників». А якраз у той момент, коли команди робили пам’ятні знімки на тренерській лаві, з тунелю гравців до них вийшов Разван Рац. Зустріли футболіста «Шахтаря» аплодисментами. Він відповів на це, що йому також приємно бачити сьогодні на стадіоні своїх колег:
− Багато хто любить футбол, а я хочу побажати вам продовжувати ним займатися і далі – це відмінне захоплення. Хочу сказати, що перемога не найважливіше, адже поки ви ще не виступаєте на професійному рівні. Набагато краще просто брати участь, насолоджуватися спортом і постійно бути в русі.
Продовжилося спілкування в конференц-залі. Разван зайняв своє місце за столом, у той час як гості розташувалися на місцях журналістів та буквально закидали кумира запитаннями.
− Хотіли б подякувати тобі за матчі «Шахтаря» з «Нордшелландом» та «Ювентусом». Чотири очки у двох матчах – великий плюс.
− Узагалі-то, я незадоволений, якщо чесно. (Посміхається). Ми виграли Кубок УЄФА, тепер потрібне продовження, виходити на більш високий рівень.
− Яким є режим у футболістів «Шахтаря»?
− Узагалі зазвичай тренування в нас постійно, але все залежить від матчів. Якщо ми граємо раз у три дні – то це одні заняття, якщо в нас тижневий цикл – то інші. Іноді тренувань два, іноді одне.
− На яких стадіонах Європи ти грав? І який із них твій улюблений?
− Одразу скажу, що улюблений – «Донбас Арена». У мене вже більше 80 матчів за збірну, із «Шахтарем» у єврокубках я грав на багатьох стадіонах, проти багатьох іменитих команд. Але найприємніше грати тут, вдома, а решта арен для мене однакові.
− Якби тобі надійшла пропозиція знятися в кіно, то в якому фільмі ти хотів би зіграти? Наприклад, «Джеймс Бонд» або «Викрасти за 60 секунд»?
− А чому завжди потрібно одразу красти машини? (Сміх у залі). Мій улюблений фільм – «Гладіатор». Не знаю, як організатори матчів вгадали, але коли ми виходимо на поле, якраз грає музика з цього фільму. Я дивився це кіно десь 47 разів. І щоразу в мене все ті ж емоції, наприкінці обов’язково сльози. Для мене це дивовижний фільм, найкращий з усіх. Хоча улюблений актор у мене Ентоні Хопкінс, який там не знімався.
− Чи не називають тебе в команді Гладіатором, ти ж захисник?
− Ні. Але сам фільм мене дуже сильно мотивує, дуже цікавий сюжет. Він погано закінчується, але багато чого можна з нього взяти. А на полі боротьба потрібна тільки в спортивному плані.
− Розкажи про своїх батьків.
− Вони зараз знаходяться в Румунії. Це мої батьки, і для мене вони найкращі. Сам я з дуже бідної сім’ї, народився в селі, а батьки працювали на залізниці. Нічого особливого в мені немає – звичайна дитина. Так само й зараз я почуваюся нарівні з усіма. Хіба що граю у футбол. А знаменитим я став тільки за допомогою преси.
− Як ти почав займатися спортом?
− У 7–8 років я грав за сільську дитячу команду, а потім поїхав до міста, став займатися футболом у секції. А в 15 років я виступав уже в Першій лізі. Я дуже швидко виріс, як згадаю зараз: у мене були партнери по команді, діти яких старші за мене. Уже за два роки я опинився в «Рапіді» й дебютував у Вищій лізі.
− У скільки років ти отримав свою першу медаль?
− Щойно я приїхав у «Рапід», ми одразу ж стали чемпіонами. Причому одночасно молодіжний і основний склад. Тож одразу виграв дві медалі.
− Починав відразу як захисник?
− Ні, як бомбардир. Так мене і взяли до «Рапіда» − я був нападником, грав на тій позиції, як у нас зараз Вілліан. Ми також тоді діяли за схемою 4-3-3.
− Чи важко забити гол?
− Зараз так, адже я захисник. Намагаюся більше асистувати, віддати хорошу передачу.
− Який гол найбільш пам’ятний?
− Наприклад, коли я забив Німеччині за збірну. У воротах німців тоді ще стояв Олівер Кан. Ну, і мій єдиний поки що гол у Лізі чемпіонів – у матчі з «Брагою». Для мене це хороші спогади на старість.
− Яку музику любиш?
− Можу слухати що завгодно – в мене в машині є диски навіть з оперною музикою. Дуже подобається як співак Григорій Лепс.
− Якби не став футболістом, то чим займався б?
− Футболом. Хоча друге моє захоплення – літати. Є навіть мрія після закінчення кар’єри хоча б раз опинитися за штурвалом винищувача. Мені це подобається з дитинства, пам’ятаю, тоді був знаменитий літак МіГ-21.
− Який найбільш несподіваний подарунок ти отримував?
− У дитинстві я не дуже часто одержував подарунки, тому що в сім’ї не було грошей. Звідки тут узятися подарункам? А після 17 років я став заробляти сам і робити собі різні подарунки.
− Скільки у вашій родині дітей?
− Маю ще старшого брата. А мій тато також був футболістом, грав воротарем у Першій лізі.
− Які види спорту, крім футболу, любиш?
− Коли є час, то граю у великий теніс, у волейбол на аматорському рівні. Цікавлюсь більярдом.
− Чи можеш ти назвати себе щасливою людиною?
− Так, у мене майже ідеальне життя, здійснилися практично всі мрії. У мене є гарна сім’я, дитина. Звичайно, є й поки що нереалізовані бажання – виграти Лігу чемпіонів із «Шахтарем» і зіграти зі збірною на чемпіонаті світу.
− Яку найбільшу похвалу ти отримував від тренера?
− Були моменти, коли мене хвалили. Таких матчів було багато. Але я думаю, що повинен робити свою роботу – виходити на поле і показувати найкращі якості. Як у будь-якого, іноді виходить зробити це на 100 відсотків, іноді на 80 або 50. Трапляються різні дні. У футболі хто менше помиляється, той і виграє. Для мене важливо почути гарні слова від тренера, але я не ставлю це на перший план.
− Мірча Луческу – ваш земляк. З одного боку здається, що тобі доводиться простіше, але насправді це ще складніше?
− Ви правильно все зрозуміли. Тому що на мене є великий тиск, всі думають, що ми ближче спілкуємося. Але Містер підтримує однакові стосунки з усіма. Я вважаю, що так і має бути. А може, він ще й більшого вимагає від мене, але нічого поганого в цьому немає.
− Кого б ти запросив до збірної друзів Развана Раца, окрім своїх партнерів по «Шахтарю»?
− Є футболісти, яких я дуже поважаю. Перший з них – Райан Гіггз, гравець, за яким я дуже давно стежу. Зрозуміло, що Мессі. Для мене це найкращий футболіст за всю історію. Немає сенсу порівнювати його з Марадоною і Пеле, ким-небудь іще. Вони грали в різний час, і сучасний футбол – найбільш швидкісний. Гадаю, що якби він повернувся до тієї епохи, то забив би голів у п’ятеро-десятеро більше. Він володіє неймовірними якостями. Подобається мені ще Роберто Карлос, Франк Рибері, Уейн Руні, Тьєррі Анрі, багато таких.
− Переважно ти називаєш нападників.
− Я ж проти них граю! Мені подобався Каннаваро, коли він був у хорошій формі, Мічел Сальгадо з «Реала».
− Коли ти завершиш кар’єру, то зможеш стати тренером?
− Я не збираюся так скоро зав’язувати. (Посміхається). Не знаю, чи маю для цього необхідні якості. Здатності гравця – так, а тренером бути набагато складніше – потрібно працювати з психологією футболістів, багато і правильно думати, добирати тактику.
− Чи маєш прикмети футбольні?
− Я про це не буду розповідати, це моє. Але є, звичайно. У кожного свої забобони, жести, які, як здається, приносять удачу. А потім згадують: ай, я це забув, тепер усе погано буде! (Посміхається).
Задовольнивши цікавість хлопців та їх тренерів, Разван почав роздавати автографи і фотографуватися з гостями на згадку. А попрощався з усіма тільки тоді, коли всі прохання бажаючих було задоволено.
− Одразу ж відгукнувся на запрошення, − залишаючи стадіон, говорить Разван Рац. − Я сам займаюся благодійністю. Мені подобається допомагати людям, які цього потребують.
− Чи не відволікає це від підготовки до матчів?
− Ні, я отримав задоволення від спілкування, мене це, навпаки, заряджає, дає ще раз зрозуміти, що коли я виходжу на поле, то маю грати для всіх, хто любить футбол, «Шахтар».
У захваті від спілкування з румунським захисником був і тренер команди Степовського дитячого будинку-інтернату Руслан Слюсаренко:
− Емоції переповнюють, найближчим часом хлопців буде неможливо переключити на щось інше! «Донбас Арена» вразила всіх, але не менше задоволення доставило і спілкування з Разваном. Ми думали, що всі футболісти – зірки, а ця людина настільки проста, що здається, ніби ви граєте в одній команді або давні друзі. Великих йому успіхів і здоров’я!
Прес-служба ФК «Шахтар»
