Ці слова належать Миколі Головко. 7 жовтня в Донецьку завершився VIII турнір пам’яті видатного футболіста і тренера «гірників», організаторами якого є спортивний клуб уболівальників «Патріот» і ФК «Шахтар».
Вже четвертий рік поспіль поєдинки проходять на синтетичному полі ЦС «Шахтар». У цьому сезоні на ньому змагалися 40 команд! За словами голови правління «Патріота» Олександра Жаворонкова, з кожним роком інтерес до Меморіалу Миколи Головка зростає, особливо з боку аматорських команд Донецька і області.
– Роздумуючи над форматом турніру, ми грунтувалися на тому, що Микола Головко тренував як молодіжні колективи, так і дорослих, і ветеранів, – зазначає Олександр. – Попрацював і з іноземними командами. Все це склалося воєдино, і таку лінію ми проводимо по всьому турніру. Скажу, що взяти участь бажали близько п’ятдесяти команд, але за форматом ми змогли включити тільки сорок.
А на полі тим часом панували жаркі баталії. І це зрозуміло, адже 7 жовтня – день вирішальних зустрічей в кожній з чотирьох категорій! Переможцем турніру в групі команд різних віків став колектив «Донецькміськгаз», якому вистачило єдиного м’яча у ворота Нганга. Третє місце зайняв донецький «Мотор», який обіграв «Інфізовець» з упевненим рахунком 3:0.
Найбільш екзотична частина турніру – це змагання діаспор Донбасу. Так, у фінальній зустрічі нігерійців і йорданців кипіли неабиякі пристрасті. «Донбас-Iagles» відкрили рахунок з пенальті, а потім подвоїли свою перевагу. «Йорданія» зуміла відквитати лише один м’яч, і все ж градус напруження цієї кінцівки потрібно було відчути. У поєдинку за бронзу «Свята Іверія» виявилася краще за КАДО.
У категорії ветеранів старше 35 років четвертий рік поспіль немає рівних «Аяксу» з Шахтарська. І хоча футболісти «Текстильника» дали їм серйозну відсіч у фіналі, дива не сталося. Третє місце – за горлівським «Шахтарем 35». У категорії ж команд з гравцями 45 років і старше, де кожен тайм був коротший на п’ять хвилин, найсильнішим виявився Тельманівський «Металіст».
Кубок серед різновікових гравців
Фінал
Нганга (Донецьк) – «Донецькміськгаз» (Донецьк) – 0:1
Матч за третє місце
«Мотор» (Донецьк) – «Інфізовець» (Донецьк) – 3:0
Кращий гравець – Ілля Віцко («Донецькміськгаз»)
Кращий воротар – Олександр Денисенко («Донецькміськгаз»)
Кращий бомбардир – Олександр Отупор («Мотор», 13 м’ячів)
Кубок серед діаспор Донбасу
Фінал
«Йорданія» (Йорданія) – «Донбас-Iagles» (Нігерія) – 1:2
Матч за третє місце
«Свята Іверія» (Грузія) – КАДО (Азербайджан) – 3:0
Кращий гравець – Євген Кучеренко («Свята Іверія»)
Кращий воротар – Прінс Ісамади («Донбас-Iagles»)
Кращий бомбардир – Тамім Обейсі («Йорданія», 13 м’ячів)
Кубок серед ветеранів старших 35 років
Фінал
«Аякс» (Шахтарськ) – «Текстильник 35» (Донецьк) – 2:1
Матч за третє місце.
«Шахтар 35» (Горлівка) – ЦЗФ «Чумаківська» (Донецьк) – 3:3 (по пен. – 2:1)
Кращий гравець – Владислав Бондар («Аякс»)
Кращий воротар – Ігор Голенко («Текстильник 35»)
Кращий бомбардир – Олег Мірошник («Аякс», 7 м’ячів)
Кубок серед ветеранів старших 45 років
Фінал
«Ветерани Макіївки» (Макіївка) – «Металіст» (Тельманове) – 1:3
Матч за третє місце
ФК «Пролетарський» (Донецьк) – «Ніка-Центромаш» (Донецьк) – 0:2
Кращий гравець – Михайло Косевич («Ніка-Центромаш»)
Кращий воротар – Олексій Єпіфанов («Металіст»)
Кращий бомбардир – Сергій Ушулну («Металіст», 8 м’ячів)
А далі була найприємніша частина будь-якого турніру – нагородження. У ньому брали участь екс-футболіст «Шахтаря» 1980-90-х років Сергій Ященко, оргкомітет турніру і вдова Миколи Максимовича – Тетяна Дмитрівна Головко. До слова кажучи, дружина легендарного захисника «оранжево-чорних» привезла з собою чималу кількість книг про футбол, які зберігалися в особистій бібліотеці сім’ї Головко. Вони повинні стати непоганою підмогою для тренерів дитячих та аматорських команд.
Після того як всі командні та індивідуальні призи були вручені, своїм коментарем з журналістом прес-служби поділився Сергій Ященко:
– Дуже приємно, що проводяться турніри, присвячені людям, які все своє життя віддали футболу і ФК «Шахтар». Микола Головко – людина, що стояла біля витоків становлення та формування «гірників». Він своєю працею, бажанням і самовіддачею добував для Донбасу і нашої команди нагороди, вигравав престижні змагання. Ті, хто беруть участь в цьому турнірі, пам’ятають і інших ветеранів, намагаються завжди бути в футболі, цінують здоровий спосіб життя і несуть цю прекрасну гру в маси. Крім того, мені приємно бачити тут людей різних професій і національностей, але з єдиним хобі.
– Які ваші особисті спогади про Миколу Максимовича?
– Так склалося, що останнім часом Микола Максимович очолював ветеранів команди «Шахтар». Я був її капітаном – ми часто спілкувалися, визначалися зі складом і стратегією гри. Це був професіонал найвищого рівня. Приємно, що вдалося грати з ним навіть у такому віці. Іноді він виходив на кілька хвилин, але всі хлопці відчували, що ця людина все своє життя присвятила футбольному полю. Можливо, в плані руху він був не таким, як у молодості, але думка, техніка і самовіддача залишалися. Миколі Максимовичу говорили: «Вам в цьому віці вже не треба виходити на поле». Але він відповідав: «Футбол – моє життя, і, якщо потрібно, я за нього помру на полі у футболці «Шахтаря». Так і вийшло…
Люб’язно погодилася поспілкуватися з нами і Тетяна Головко.
– Миколи не стало 26 серпня 2004 року, – говорить Тетяна Дмитрівна. – Я напередодні просила його, щоб він не грав. Говорили з ним, що досить, що рекорд-то вже встановлений. Відповідає: «Гаразд, не буду». Потім: «Ну, може, тільки вийду на пару хвилин і все». І що ви думаєте? Грав! Тоді і сталося непоправне. А через 15 хвилин приїхала швидка, і лікарі сказали: «Він 15 хвилин тому вже помер…» Будь-які зустрічі і змагання на стадіоні – це свято, якому передує важка праця спортсмена. Головне – це участь. З кожним роком збільшується кількість бажаючих зіграти на турнірі пам’яті. Приємно, що люди з міст, де Микола Максимович грав і працював, не забувають його.
– Але ж були ще Алжир і Малі!
– В Алжирі ми жили в Костянтині, і було приємно, а часом і трохи ніяково, навіть просто ходити по місту! Люди розкланюється, мовляв, це мадам Головко. А Коля хіба що в пустелю не брав мене з собою. (Сміється.) Футбол там любили дуже. А їхали ми буквально в невідомість. Малі на той час взагалі дика країна. Наприклад, Миколі Максимовичу там якось подарували справжню зброю, яку зазвичай брали з собою на полювання. Називали його Ніколя.
– З року в рік ставлення Миколи Максимовича до футболу не мінялося? Як мовиться, він любив футбол в собі, а не себе у футболі?
– Абсолютно. Знаєте, в музеї стоїть його маленька статуетка: Микола Максимович у великому кашкеті і батьківських рукавичках років у шістнадцять. Його тоді не заявляли офіційно – він грав за Червоногвардійську шахту. З тих пір він постійно був у футболі. Зараз же на то поле іноді ходить наш онук, який тільки пішов у другий клас. Він у нас теж Микола Максимович. (Посміхається.)
– Може, теж стане футболістом?
– Навряд чи. Хоча сам дуже хоче! Сказали йому якось, щоб приходив у дев’ять років, так він побачив когось на полі з меншим зрістом і говорить: «Так він ще менше мене, а вже грає!» (Сміється.) До речі, Микола Максимович навіть не знав, що у нього скоро буде онук. Син тільки одружився. Стояли на похоронах, і він говорить: «Ми татові навіть не встигли сказати, що у нього буде онук». Він був би просто щасливий. Знали б ви, як він любив сім’ю і як готувався до весілля!
Прес-служба ФК «Шахтар»
