Тренер із фізпідготовки «Шахтаря» Карло Ніколіні дав розгорнуте інтерв’ю спортивному сайту HotSport.ua, в якому розповів про колишніх і чинних гравців команди. Пропонуємо коротку версію цього спілкування.
Про життя в Україні
– Не можна сказати, що зараз мені чогось не вистачає. З часом я зрозумів: тут все просто інакше. Візьмемо, наприклад, каву. Вона гарна, проте вона просто не італійська. Піца – смачна, та зроблена інакше. Але якщо мені захочеться поїсти справді по-італійськи, я зможу знайти хороший ресторан або придбати необхідні продукти хорошої якості. Шкода, звичайно, що я не завжди можу піти в кіно, якщо хочу подивитися новий фільм. А єдине, чого мені дійсно не вистачає, – це сім’я і друзі поруч. Іноді ностальгія, звичайно, накочує зі страшною силою. Мої батьки та моя дочка живуть в Італії. Донька ходить до другого класу. Ми спілкуємося щодня по телефону, скайпу, хоча, самі розумієте, це не замінить простих обійм. У нашому випадку важливо зберігати позитивний настрій. Погодьтеся, краще бути в Україні з роботою, ніж в Італії без роботи. І я, і родина чудово розуміємо, що я тут у справі, а умови для роботи просто фантастичні. Не всі клуби Італії можуть похвалитися такою шикарною базою, стадіоном, можливістю провести збори – ну, хіба що «Мілан», «Інтер», «Ювентус», і все.
Про роботу з Луческу
– Наша співпраця в Туреччині була настільки вдалою, я настільки довіряв Луческу, що майже не роздумував над тим, щоб перейти до «Шахтаря». Спочатку ми прилетіли до Києва на переговори, обговорювали наші контракти, а потім уже перебралися до Донецька. Я був щасливий, що Містер мені довіряє. За роки роботи ми стали не лише колегами, але й друзями. До речі, Донецьк сильно змінився за цей час – у кращій бік, звичайно. Змінився і я. Тоді я був зовсім молодим, не знав мови та й насилу міг показати Донецьк на карті, хоча я непогано розбираюся в географії. Але Луческу сказав: «Карло, умови в клубі прекрасні, президент – дуже приємна людина, працювати там буде цікаво». Я сказав: «Містере, якщо ви вирішите працювати в «Шахтарі», я з вами на всі 100%», зібрав валізу і приготувався до пригод. Ніколи б не подумав, що затримаюся тут як мінімум на вісім років.
Про Ріната Ахметова
– Підтримка Мірчі Луческу та Ріната Ахметова, любов, з якою вони підходять до своєї справи, заряджає мене енергією. Що мені подобається в клубі, так це те, що президент вимагає професійного підходу від нас усіх: від футболістів, тренерів, співробітників усіх служб. Я люблю, коли все добре організовано, коли люди разом працюють задля досягнення результату, роблячи при цьому все від них залежне. І я пишаюся, коли бачу, що «Шахтар» крок за кроком просувається вперед. Коли я щойно приїхав, у Європі знали переважно «Динамо» (Київ). А тепер ми в топі кращих європейських команд. Для цього ми й працюємо.
Про злети й падіння
– Приємних моментів було безліч. Кожне чемпіонство, чвертьфінал Ліги чемпіонів. Перший наш спільний трофей, Кубок України, – просто супер. Після приїзду нас одразу ж просвітили, що залишити позаду головного суперника, «Динамо», – це дуже престижно. А ми приїхали працювати й перемагати. І, звичайно, виграш Кубка УЄФА в «моєму» Стамбулі – адже я жив там три роки – також у списку «золотих» спогадів. Найгірші моменти… Та домашня гра з «Бенфікою», коли ми втратили можливість пройти у плей-оф Ліги чемпіонів. Ми ж так добре почали єврокубковий сезон, перемогли «Селтік» і гадали, що зможемо грати так і надалі. Ігри проти «Мілана» трохи охолодили нас, але ж шанси були, а ми їх так бездарно витратили. Також складний період був у грудні 2011-го, однак ми пережили і його. Часто в таких ситуаціях тренерський штаб звільняють, але президент Ахметов показав, як він нам довіряє.
Про програш «Севільї»
– Це було епічно! Потрібно було примудритися так програти. Гол від воротаря! Але після цієї гри ми мали серйозні уроки. Навчилися цінувати миті. Стали розуміти, хто з гравців готовий йти з командою далі, а хто ні. Це був переломний момент. Після цього сезону нас залишили Елано, Матузалем, ми посилилися новими футболістами, а ті, хто залишився, розуміли, чого від них бажають. І головне – вірили в те, що надалі буде краще. З того складу залишилися, здається, тільки Срна, Хюбшман і Рац. Це природний процес: крок уперед – відсіяли когось, ще крок – і ще хтось за бортом. Важливо будувати команду з людей, які грають, викладаються на 100% і для яких гроші вирішують не все. Якщо ти хочеш піднятися на вершину – готуйся до важкої роботи. А щоб на цій вершині втриматися, зусиль потрібно не менше. Ми намагаємося. Міняємо історію українського футболу та донецького «Шахтаря» зокрема.
Про Кристіано Лукареллі
– Лукареллі прибув сюди на схилі кар’єри. Для мене особисто проблема була в тому, що він не пройшов з нами передсезонний збір і був не зовсім у формі. Порозуміння з партнерами по команді, яке також будується на зборах, у нього не було. Цей трансфер мав швидше іміджевий характер: італієць у Східній Європі – рідкість. Але вболівальники, преса очікували від нього мало не три голи в кожній грі, і це гнітило не тільки його, але й усю команду. Містер не міг ставити його в основу в кожному матчі, адже він не давав такого результату, як в Італії – там його гольові показники були високі. Та навіть якщо Роналду чи Мессі раптово сюди приїдуть, вони не заграють одразу ж – потрібна адаптація. Лукареллі вражаюче забив «Селтіку», але набагато важливішим був би м’яч у ворота «Бенфіки» в тому матчі, про який я вже казав. Тоді б багато чого могло змінитися, Кристіано міг би залишитися в команді, поїхати з нами на зимовий збір, зрозуміти бачення футболу, яке прищеплює Луческу. Тоді була би користь.
Про Нері Кастільо
– Кастільо – це інший випадок. Лукареллі приїхав і хотів грати, працювати в команді, а Кастільо відразу «схопив зірку». Ходив по базі зарозумілий, ніби король, ні з ким не спілкувався. Головною помилкою Кастільо була думка про те, що він кращий від інших. Він грав тільки на себе, нікого довкола не бачив. А для Луческу основоположна ідея – це ідея командної гри. Команда Луческу – це організм, де все взаємопов’язано. Якщо хоча б один елемент випадає – порушується структура гри. Кастільо своїми діями вводив в оману партнерів по команді, вносив безлад на полі, не бажав розуміти український футбол, друзів тут не завів… Це все заважало йому показати свої найкращі якості, які він, безсумнівно, має.
Про Генріха Мхітаряна
– Дуже розумна людина – це стосується і того, як він бачить гру, і його знання різних мов, яке допомагає йому порозумітися з одноклубниками. Він справжній професіонал! І він починав тут з нуля – не кращий гравець Латинської Америки, не кращий бомбардир Серії А, на нього не тиснула преса. І він кращій від Лукареллі та Кастільо, разом узятих, розуміє східноєвропейський футбол. Ще один його плюс – шанобливе ставлення до думки тренера, прагнення зрозуміти футбольну філософію Луческу. Генріх усвідомлює, що з «Шахтарем» він може розвиватися, знає, яка це честь – носити футболку цього клубу. Складність була в тому, що, коли Мхітарян до нас приєднався, у нас був чудовий Жадсон і не так просто було витіснити його зі складу. Але Генріх тренувався, вникав, і коли настав момент розлучатися з Жадсоном, він зміг без проблем включитися в гру команди на повну. У цьому я вбачаю ще один прояв мудрості Луческу – готувати інших, молодих гравців, для того щоб вчасно оновлювати склад, щоб, коли одні зірки йдуть, на їх місці спалахували інші. Ви хіба не хапалися за голову: «Що ж ми будемо робити без Тимощука, Брандау, Матузалема, Елано?» А Луческу в цей час готував їм гідну заміну. І це важлива частина нашої роботи – прогнозувати майбутнє команди і робити все, щоб процес оновлення протікав безболісно.
Про італійський футбол
– Свого часу я волів бути відмінним тренером із фізпідготовки, ніж поганим головним тренером. До того ж я не грав у футбол на найвищому рівні. Для італійців має ключове значення, грав ти чи ні. Ти говориш гравцю: «Роби так!», А він тобі: «Ти хто такий? Ти в футбол хоча б грав?» Виключенням є хіба що Арріго Саккі.
Про кращих тренерів світу
– Для мене, звичайно, Луческу, оскільки я з ним давно працюю. Якщо говорити в цілому, то Гвардіола. Він дуже молодий, а його «Барселона» показувала зрілу красиву гру і виграла все, що можна. Однак цікаво було б подивитися на нього в іншому клубі. Не можна не поважати Моуріньо – його поведінка часом залишає бажати кращого, він налаштовує всіх проти себе і своїх гравців, – але при цьому він чудовий мотиватор. Дві Ліги чемпіонів, кубки та чемпіонства в чотирьох різних лігах говорять самі за себе. Тільки Моуріньо міг переконати Ето’О зіграти флангового захисника, тому що це необхідно команді. Для мене це неймовірно, а він зміг здійснити це, і, отже, має достатньо авторитету й сили. Також я виділю сера Алекса Фергюсона, який очолює «Манчестер Юнайтед» кілька десятиліть і постійно домагається високих результатів. Велика людина! А молоді тренери – Симеоне, Манчіні – також скажуть своє слово, я переконаний.
Прес-служба ФК «Шахтар»
