Сьогодні, 15 листопада, легендарний півзахисник «Шахтаря», багаторічний капітан команди Михайло Соколовський святкує 61-й день народження.
– Михайло Григоровичу, вітаємо вас! Здоров’я, успіхів у всьому і завжди, благополуччя, родинного затишку.
– Спасибі за добрі слова.
– Багато разів розказано, але давайте в такий день нагадаємо, як відбувся ваш прихід в «Шахтар».
– Давайте. Після закінчення сезону-1973, в якому я виступав за запорізький «Металург», якось відразу мною зацікавилося сім-вісім команд. Поїхав до Києва, в «Динамо». Звідти повернувся до Слов’янська взяти деякі речі: бутси там, спортивну форму. Зі мною зустрівся тренер «Шахтаря» Володимир Васильович Онисько і каже: «Міша, який Київ! Ти ж із Донбасу ». Я йому, мовляв, дав слово, вже розмова була з Лобановським. І тут пролунав аргумент, проти якого я не зміг встояти: «Ти будеш грати з Коньковим. Ви в парі такий центр півзахисту складете!» І я залишився. Самі розумієте, ніколи про це не пошкодував. (Посміхається.) Не можу не сказати, що велику роль зіграв Юрій Володимирович Захаров, який багато чого мене навчив під час перебування тренером Запоріжжя. Я за «Металург» у 73-му році провів всі до єдиного матчі. Він дав мені хід. До речі, запорожці мене хотіли залишити, пропонували умови втричі кращі, ніж у Донецьку. Але у мене було жагуче бажання грати у Вищій лізі. Та ще й за «Шахтар».
– Ви сказали, що не пошкодували про перехід у «Шахтар». Напевно, тому, що відразу колектив підібрався чудовий?
– Згуртований. Коли я побачив, як працюють хлопці на тренуваннях … Думаю, такі навантаження були тільки в «Шахтарі» і київському «Динамо». Валера Яремченко, Володя Сафонов так носилися! Навіть воротар Юра Дегтерьов таку фізичну роботу виконував, що не кожен польовий в іншій команді зможе. Манеж, в якому тренувалися, як на мене, буквально пищав. (Сміється.) Це було щось страшне. Та й після наступні футболісти, які приходили в «Шахтар», собі теж послаблень не давали.
– До речі, про «фізицю». Зараз можна почути думку, що у вашого «Шахтаря» фізична підготовка була дай Бог, а в ось в плані техніки команда не блищала.
– Це все нісенітниця. Наведу приклад. Знаменитий нападаючий тбіліського «Динамо» Володя Гуцал казав: «У Донецьк і їхати не хочеться. «Шахтар» як понесеться відразу, і все вирішиться ще в першому таймі! І біжать, і грають». Адже на тлі мощі у нас були добре підковані технічно й тактично хлопці. Юра Дудинський дивовижний майстер флангових передач. Причому суперник ніколи не знав, буде він навішувати або зробить простріл у центр перед штрафним майданчиком. Володя Роговський міг на швидкості накрутити декількох, пробити, зробити зручну передачу. Хитрючий Юра Резник. Зараз кажуть, що Віталя Старухін тільки головою добре грав. Ті хто бачив його на полі пам’ятають, як Бабуся накручував мало не на квадратному метрі двох-трьох, а потім віддавав зрячу гостру передачу.
– Не можу не поставити запитання: у чому секрет вашого футбольного довголіття?
– Із семи років мені окрім футболу нічого не треба було. Закінчив в 50 років за ветеранів. І не награвся. Мені таке задоволення це доставляло! Після «Шахтаря» поїхав за команду другої ліги виступати. Коли працював тренером у Польщі, мені в 39 років запропонували грати. Напевно, характер у мене такий. Уявіть: сьогодні мене проводжають з футболу, а вчора провів два повноцінні тренування, з повною самовіддачею. Без якихось там поблажок.
– Якими запам’яталися вам тренери, з якими довелося працювати в «Шахтарі»?
– Володимир Максимович Сальков – хороший організатор. Олег Петрович Базилевич – тактика, розумна гра. Віктор Васильович Носов – дипломат. При цьому відчував, хто ще може принести користь команді, а від кого треба вчасно відмовитися. А взагалі, всім тренерам вдячний. Знаєте, не розумію, як це: команда плавить тренера. Ну зняли його, далі що?
– Ви – багаторічний капітан «Шахтаря». Доводилося, швидше за все, вирішувати питання команди не тільки на полі?
– І не раз. Пам’ятається, кажу в обкомі партії: «Дайте Ященко можливість придбати машину. Людина спалює себе на полі в ім’я команди». Мені один чиновник відповідає: «Ліміт закінчився». Мене його слова підірвали: «По Донецьку стільки волг їздить, а Ященко купити не може! Не дай Бог, ногу зламає, потім вже ні ліміту, нічого не буде!» І знайшли-таки резерв. Але, мабуть, самий-самий вчинок, який я зробив у житті, пов’язаний з Носовим. У 1982 році викликають мене в обком: «Команда йде на останньому місці. Вісім футболістів розбіглися хто куди. Тренера знімаємо». Я наполіг на своєму: «Від Носова зараз нічого не залежить. Він повинен залишитися. А ті хто пішли, вони в футбол грати вже не хочуть. У них давно інші інтереси ». До мене підійшов секретар Донецького обкому Анатолій Статінов, потиснув руку: «Ось це справжній капітан!» І ми друге коло на одному диханні пройшли, у «вишці» залишилися. А в наступному році Кубок Союзу виграли, потім Кубок сезону, в єврокубках непогано виступили.
– Напевно, тому вас вболівальники називали Бригадиром. А коли ви вперше почули, що так величають?
– На шахті імені Челюскінців за виграний Кубок премію давали. Практикувалося в ті часи така справа. У кабінеті директора сидимо, розмовляємо, і хтось каже: «Соколовському треба дати премію побільше. Як бригадиру команди». Ось так з цієї розмови все й почалося.
Досьє
Михайло Соколовський.
Народився 15 листопада 1951 року в Слов’янську.
Півзахисник.
За «Шахтар» виступав з 1974 по 1987 роки.
Провів 485 ігор, забив 105 м’ячів.
Срібний призер чемпіонатів СРСР 1975, 1979 років, бронзовий – 1978 року.
Володар Кубка СРСР 1980, 1983 років.
Фіналіст Кубка СРСР 1978, 1985, 1986 років.
Володар Кубка сезону 1984 року.
Майстер спорту.
Входить в Клуб Григорія Федотова (103 голи).
Рекордсмен «Шахтаря» за кількістю матчів у чемпіонатах СРСР (400 ігор).
Володар призу «Вірність клубу».
Молодіжна збірна СРСР – 10 ігор.
Тренер «Шахтаря» з 1995 по 1996 роки.
Нагороджений орденом України «За заслуги» III ступеня.
На Алеї слави ФК «Шахтар» встановлена іменна зірка.
Прес-служба ФК «Шахтар»
