22 листопада Разван став головною дійовою особою прес-конференції на «Донбас Арені». Запитання захиснику «Шахтаря» прийшли поставити не журналісти, як це буває зазвичай, а школярі. На зустріч із Разваном отримали запрошення найактивніші учасники програми «Оранжеві шнурки». Їх активність, природно, визначається за кількістю відвідувань матчів «гірників».
У призначену годину прес-центр «Донбас Арени» заповнився під зав’язку. У перших рядах розмістилися діти, місця трохи вище зайняли батьки. Перш за все, вступне слово взяв головний гість прес-конференції.
– Доброго дня! Радий бачити вас. Узагалі, я завжди радий дітям, тому що, гадаю, вони найбільш щирі та чесні. Тому, батьки, не ображайтеся. (Сміється). Спасибі, що прийшли. Чекаю від вас запитань. Відповідаю на будь-який!
А запитань у публіки накопичилося безліч. Причому найрізноматнітніших, не тільки про футбол.
– Разване, «Нордшелланд» свій перший гол забив після твоєї помилки? Ти не встежив за своїм гравцем?
– Ні, якщо подивитися запис, то я зміщувався в центр зі своїм гравцем. А той футболіст, який забив, прийшов із середини поля.
– Там ще Кучер був…
– Ну а я тоді до чого? (Сміється). Хоча, у кожного є своя думка. Якщо ти так вважаєш, то гаразд.
– Ні, взагалі ти добре зіграв.
– Спасибі. Але ти мене «убив» спочатку! Взагалі, я вам скажу, все, що відбувається на полі, не так легко, як здається по телевізору. Ви ж бачите ще уповільнені повтори, а насправді в реальності все відбувається дуже швидко. Потрібно швидко ухвалювати рішення і все робити правильно. Іноді виходить, а іноді ні. Помилки – це людський чинник, і з них складається футбол. Хто менше помиляється – той і виграє.
– Який найбільш пам’ятний момент у вашому житті?
– У футбольній кар’єрі або взагалі в житті?
– Не знаю…
– Ну тоді скажу і про футбол, і про життя. Народження дочки – найбільш пам’ятний момент у житті. А у футбольній кар’єрі…
– …фінал Кубка УЄФА!
– Ну от, людина вже знає. (Посміхається). Хоча ти трохи помилився. У кар’єрі в мене два пам’ятні моменти: фінал Кубка УЄФА та мій єдиний гол у Лізі чемпіонів у грі з «Брагою».
– До якої спортивної секції ви б хотіли віддати вашу дочку Ніколь?
– Не знаю, треба подивитися, на що вона здатна. Найголовніше, щоб вона виросла розумною. Розумна людина доб’ється успіху в будь-якій сфері. А щоб стати спортсменом, у тебе має бути талант у певному напрямку: футболі, волейболі, водному поло – неважливо.
– Яка ваша найулюбленіша українська страва?
– Звичайно, борщ! Це не обговорюється.
– Як ви гадаєте, чи правильно забив перший гол Адріано «Нордшелланду»?
– Важко сказати. Багато хто з нас тоді взагалі не зрозумів, що сталося. Може бути, й він не зрозумів, що потрібно віддати м’яч супернику, і вирішив забити.
– Спрацював його інстинкт форварда?
– Може, й так. Навіть після гри ми не встигли поговорити про це, тому для мене поки не все зрозуміло.
– А ти хвилюєшся перед іграми?
– Так. Якщо я не хвилююся, то щось не те. Хвилювання перед грою завжди є, і, гадаю, так і має бути. Але все минає, коли починається матч.
– Чи подобається вам дружня атмосфера в «Шахтарі»? Чи не бажаєте ви перейти до іншого клубу?
– Ні. Я тут уже дуже багато років, уже десятий рік, і мені інший клуб не потрібен. «Шахтар» дав мені все, що в мене є в кар’єрі й узагалі в житті. Тому я навіть не хочу думати про інший клуб.
– Як ви гадаєте, «Шахтар» коли-небудь виграє Лігу чемпіонів?
– Узагалі, ми і в цьому сезоні будемо домагатися успіху. Але Ліга чемпіонів – це дуже складний і непередбачуваний турнір. Звичайно, всі ми мріємо, що «Шахтар» виграє його. Я обіцяю, що ми будемо старатися і робити все можливе, щоб добитися цього. Побачимо.
– По-перше, хочу вас привітати з виходом із групи. (Оплески в залі). Чи складно було грати проти «Нордшелланда»?
– Так, особливо в першому таймі…
– Ви були якісь розгублені…
– Ні, просто теоретично всі вважають, що «Нордшелланд» – це слабка команда. Насправді вони створили проблеми не тільки нам, але і «Челсі», і «Ювентусу». Ніхто не думав, що вони зіграють внічию з італійцями. У першому таймі ми зрозуміли, як потрібно грати проти такого клубу, знайшли їхні слабкі місця і другий тайм провели набагато краще.
– У якому клубі ви б хотіли завершити кар’єру?
– Думаю, тут і їжаку зрозуміло! Звичайно, в «Шахтарі». У мене буде ось така велика борода! (Оплески в залі).
– Яке ваше улюблене свято?
– Різдво. Коли я був таким, як ви, я його відзначав завжди з родиною. А традиції святкування Різдва в Румунії не дуже відрізняються від ваших. Я ж також православний. Пам’ятайте, Різдво потрібно відзначати тільки в сімейному колі. Це обов’язково!
– Яким спортом ти займався до футболу?
– Футболом! (Сміх у залі). Я граю у футбол із семи років, а до цього штурхав різних качок, маленькі м’ячі… Скільки себе пам’ятаю, мені завжди подобався футбол.
– Наскільки вам дорогий «Шахтар»?
– Крім моїх батьків, моєї доньки і моєї дружини, «Шахтар» – це найдорожчий мій навіть не клуб, а істота.
– У якій команді ви грали в дитинстві?
– Взагалі, я народився в селищі, з семи років грав там. У 13 років переїхав до міста і вже став професійно грати у футбольній команді. А в 17 років я дебютував у Вищій лізі Румунії у складі «Рапіда».
– Хто більше забив голів – ви чи Луїс Адріано?
– (Сміється). У цілому, гадаю, Луїс Адріано знаходиться ближче до воріт, ніж я.
– Хто допоміг тобі почати займатися футболом?
– Тато, він теж був футболістом. І хоча не грав на високому рівні – був воротарем у Першій лізі. Але для мене це було легко.
– Як ви гадаєте, ви виграєте в «Ювентуса»?
– Якби я знав, що ми виграємо, то ми б уже святкували зараз. Футбол – це ж не математика. І ніколи не можеш знати заздалегідь, яким буде результат матчу. Потрібно намагатися, віддавати все, і тоді може вийти.
– Як обирали капітана «Шахтаря»?
– Були вибори, як в Україні в жовтні. Кожен гравець таємно писав ім’я партнера, який, на його думку, має бути капітаном. Ми все це збираємо і підбиваємо підсумки.
– Чому ти обрав «Шахтар»?
– Це він мене обрав. (Сміється). Я тоді грав за бухарестський «Рапід», а в «Шахтаря» з’явилося бажання, щоб я виступав у складі команди. Зробили пропозицію моєму клубу, мені – і всі погодилися. Вже десять років минуло.
– І не пошкодував?
– Взагалі ніколи.
– А не сумнівався?
– Сумнівався, тому що тоді в «Шахтаря» не було такого гучного імені, як зараз. За останні десять років ми з командою добилися дуже багато чого. Сьогодні «Шахтар» відомий у всьому світі. Тоді я сумнівався, тому що не знав багато про цей клуб. Зараз сто мільйонів разів не шкодую, що опинився тут.
– Скільки голів ти забив за «Шахтар»?
– Чесно, я не рахую, не знаю. Є якась статистика, напевно, журналісти знають краще. Ну, голів 8–10, гадаю.
– Як ти готуєшся до матчу?
– Добре посплю, добре поїм. (Сміх у залі). Є різна підготовка, але це моя особиста, тож я не буду казати.
– Ви хочете, щоб «Шахтар» переміг «Ювентус» або програв?
– Складне запитання. Зрозуміло, що ми завжди хочемо вигравати, коли виходимо на поле. Це обов’язково.
– Де ти збираєшся провести відпустку?
– Гадаю, що буду в Румунії з родиною. Візьму звідси багато друзів і покажу їм, як моя батьківщина живе.
– Який найбільш запам’ятовуваний матч у твоїй кар’єрі?
– Фінал Кубка УЄФА.
– Чи сподобалося тобі суддівство у матчі з «Нордшелландом»?
– Думаю, що рефері не вплинув на результат і відсудив по справі. Усе з ним нормально.
– Як ви готуєтеся до матчу з «Ювентусом»?
– Перед цим є ще два матчі. Тож потрібно спочатку думати про чемпіонат, виграти в цих двох зустрічах, а потім уже переключитися на «Ювентус».
– Яка ви маєте освіту?
– У нас у Румунії школярі закінчують 12 класів, а не 11, як тут. Після школи я закінчив інститут фізкультури. У принципі, я професор, тільки не діючий. (Сміється).
– Зараз від «Шахтаря» залежить, хто вийде в плей-оф – «Челсі» чи «Ювентус»…
– Абрамович не телефонував, не переживайте. Ми зацікавлені у перемозі над «Ювентусом», адже хочемо вийти з групи з першого місця і довести, що «Шахтар» справді найкраща команда з цієї четвірки.
– Чи важко вам було грати проти Торреса?
– Ну як? Якщо чесно, я чекав від нього більшого. Я старався, а як це вийшло, судити вам.
– А чому ви програли в Лондоні?
– У футболі бувають і невдачі, не всі голи забиваються до 90-ї хвилини. Дуже багато випадків, коли команди забивають і на 93-й, і на 95-й хвилині… Це, звичайно, була наша провина, але ми будемо намагатися більше такого не допускати.
– Як ви думаєте, чи винен був Пятов у двох пропущених голах від «Челсі»?
– Ні, ми всі винні. Не один же Пятов грав, а решта дивилися? Є різні фактори, які можуть вирішити гру. І виграє, і програє вся команда.
– Який у вас був найперший номер у команді?
– Одинадцятий. Раніше я грав нападника, а потім перейшов у захист.
– Вас неодноразово бачили на іграх ХК «Донбас». Ви затятий хокейний уболівальник?
– Вперше я опинився на хокеї саме тут – дуже сподобалося! По можливості я намагаюся тепер не пропускати жодної гри.
– А вам у хокей не дозволяють грати?
– Взагалі ні. Ковзани, лижі, мотоцикли – ризиковано для футболіста.
– А Хюбшману можна?
– Ну, у всіх різні контракти. (Сміється).
– Про що ви мріяли в дитинстві?
– Коли я був маленьким, то мріяв бути знаменитим, роздавати автографи. Це все я бачив по телевізору, як люблять футболістів. (Посміхається). Взагалі, багато моїх дитячих мрій згодом здійснилися, але залишилися і ті, для втілення яких ще потрібно працювати. У принципі їх два: виграти Лігу чемпіонів із «Шахтарем» і брати участь у чемпіонаті світу.
– Згадайте свій найкрасивіший гол.
– Граючи за бухарестський «Рапід», я зі штрафного, досить здалеку, забив, напевно, свій найкрасивіший гол.
– Чи знизився ваш ігровий дух, коли Пятову забили майже із середини поля?
– Звичайно, коли забиваєш ти, то з’являється більше впевненості, а коли пропускаєш, навпаки. Але це має ще більше мотивувати для того, щоб обіграти суперника. Якщо чесно, то я був упевнений, що нічия – це буде мінімум, з чим ми повернемося з Лондона. Не пощастило.
– Хто був вашим кумиром?
– А він ще грає в «Манчестері»! Райан Гіггз.
– Як ви ставитеся до конкуренції з В’ячеславом Шевчуком?
– Все так, як має бути. Я намагаюся робити все можливе, щоб бути в основному складі. Наша справа – тренуватися, а слово, природно, за наставником.
– Хто найкращий гравець у «Шахтарі»?
– Важко сказати, я не хочу нікого виділяти. У мене є улюблені гравці, але я вам не розповім. (Сміється). У будь-якому разі, той, кого хтось вважає кращим, грає не сам, йому допомагає команда.
– З якою командою вам було найскладніше грати?
– З «Барселоною». Я вважаю, що за останні десять років це найкраща команда на планеті з найсильнішими гравцями.
– Де вам було важче – в групі Ліги чемпіонів або зі збірною Румунії на Євро? І з ким із групи Н видалися найскладніші поєдинки?
– Національна збірна – це окреме питання. А в Лізі чемпіонів із «Ювентусом» було важче, ніж із «Челсі». А за збірну складніше було з голландцями чотири роки тому.
– Чим вам подобається Україна?
– Вона мені майже рідна. Моя дружина українка, дочка наполовину українка. Мені тут подобається все.
Цілком імовірно, що якби не тренування, то діти б спілкувалися з дядьком Разваном до глибокої ночі. Та й сам гравець, склалося враження, не хотів іти. «Ну, давай ще два запитання, ну, давай ще три», – відтягував він момент прощання. Ну а після конференції кожен зміг взяти автограф у захисника і сфотографуватися на згадку.
– Разван дуже сподобався! По-перше, він швидкий, технічний гравець, захисник хороший, – вважає один із інтерв’юерів Стас Косенко. – А сьогодні сподобалося, як він відповідав. Тільки було трохи незвично через акцент. Але все одно російською він говорить дуже добре!
Прес-служба ФК «Шахтар»
