Італійське видання La Repubblica вийшло з цікавим матеріалом про головного тренера «Шахтаря». Пропонуємо вашій увазі адаптовану версію його перекладу.
«О, Італія… Ви знаєте мене тридцять років, а я вже цілу вічність знав про вас усе. І давно полюбив вас».
Мірча домагається рекордів, широко розплющуючи свої дивовижні синьо-зелені очі, сповнені щирості й простодушності, що вражаюче для чоловіка 67 років, який дійсно бачив усе. Який говорить на семи-восьми мовах. Який виграв десяток чемпіонатів у чотирьох різних країнах і три міжнародні кубки, включаючи англо-італійський турнір із «Брешією» на «Уемблі». І який створив славу таким людям, як Хаджі, який став капітаном національної збірної у 18 років, або Пірло. Він тренує «Шахтар» із 2004 року, працюючи пліч-о-пліч із двома дуже відданими італійцями: з 2000-го – з Карло Ніколіні (тренер), з 2007-го – з Массімо Уголіні (тренер і фізіотерапевт). У житті Мірча Луческу та Італія перетинаються – це відбудеться ще раз, коли «Ювентус» у Донецьку спробує заробити очко для виходу до 1/8 фіналу Ліги чемпіонів.
– Мірча, чи знаєте ви, що 4 грудня виповнюється тридцять років матчу Італія – Румунія, який завершився 0:0? Ви – невідомий тренер, який зупиняє чемпіонів світу…
– Того дня світ дізнався про мене. Ми грали в захисті – на 55-й хвилині ми залишилися вдесятьох, а ви були чемпіонами. Що ми мали б робити? Тактичні дії й напружений захист. Іоргулеску вивів Паоло Россі, розсердивши його грубими зауваженнями: зараз він – людина, яка себе реалізувала, володіє мережею італійських ресторанів у Бухаресті. Мої хлопці! Я завжди намагався не тільки тренувати їх, а й навчати, готувати до світу і життя.
– Окрім футболу, ви також викладач і педагог?
– Культура є фундаментальною. Якщо знаєш, то не боїшся. Ми жили за «залізною завісою»: кожна гра на полі суперника відкривала нам частину світу, і ми були заляканими і недовірливими. Я підштовхував хлопців розкриватися. Пам’ятаю один із перших випадків, у Стокгольмі: я веду їх подивитися на палац, в якому присуджують Нобелівську премію, але гравці не хочуть виходити з автобуса через острах. Мені довелося їх примушувати. Я завжди добивався того, щоб при кожній грі на виїзді ми відвідували музей або оглядали місто з гідом. А якщо не було гіда – я першим отримував необхідну інформацію для екскурсії. Так відбувається і сьогодні.
– Ви приїжджаєте здалеку, з Бухареста п’ятдесятих років…
– Велика бідність. Вдома ми спали всімох – один на іншому. Було важко, але ми були здоровими з дитинства, і в цілому я жив щасливо. Система нав’язувала зрівнювання по нижньому рівню, але в усіх були соціальні гарантії та культура. Зараз культура – тільки для еліти, а молодь нічого не знає з історії та філософії. Я вчився, вбирав знання і був дуже успішний у футболі: капітан національної збірної в 23 роки.
– А в 25 років ведете збірну Румунії на чемпіонаті світу 1970 року.
– Команда хлопців по 22–23 роки. Ми нічого ні про що не знали, хоча й грали на високому рівні. Ми нічого не мали. Приїхавши, ми виявили, що в своїх зимових футболках ми вмираємо від спеки! Тоді я йду на ринок і знаходжу менш дорогі літні футболки – блакитні або жовті. Ми пришиваємо герб Румунії за допомогою голки з ниткою, а коли закінчується нитка, хтось пропонує англійські шпильки. Для того щоб справити враження на суперників, ми прикріплюємо білі смужки на кросівки з метою показати, що і нас спонсорує та сама німецька компанія! Перша частина жахлива, але ми виходимо з високо піднятою головою: 0:1 з англійцями, чинними чемпіонами, 2:1 з Чехословаччиною і, нарешті, Бразилія. Ми програємо 2:3, Пеле забиває два м’ячі. У мене досі збереглася його футболка з того дня – я її ніколи не прав! Він справді був феноменом, але поводився абсолютно не спортивно: рвав футболки супротивнику, хапав і щипав, іноді навіть плювався. Однак ніколи не симулював. Після цього чемпіонату світу я вперше взнав Італію. Ми завжди грали товариські матчі, зокрема – бухарестське «Динамо» і «Болонья», так я потоваришував із Яніком та Булгареллі, які мене запросили до Італії. Партія дала мені дозвіл, і я поїхав туди зі своєю дружиною. У нас було два долари в кишені, дійсно два! В аеропорту Риму ми витратили їх на кока-колу і булочку – це було розкішшю. У Болоньї, в гостях у Булгареллі, ми знайшли красиві магазини і західний світ – емоційний і приголомшуючий. У моєї дружини піднялася температура до сорока. На Іск’ї, в гостях у Яніка, було найкрасивіше у світі море! Там я також побачив Беккенбауера, проти якого грав, але мені було соромно до нього підійти. Про це я завжди говорив своїм хлопцям: не соромтеся, як це було зі мною, дивіться в очі світу. Тому що світ також і ваш.
– Потім ви стаєте тренером.
– Я починаю працювати з хлопцями. Відкриваю наявність різних якостей, дізнаюся, як стимулювати захоплення інших. І ось я треную свій клуб «Корвінул» (Хунедоара) і продовжую грати. Добиваюся успіху, і мене запрошують очолити національну збірну. Всі клуби Бухареста проти мене, і я навіть не був другом Чаушеску. Навпаки, я і Надя Команечі – єдині спортсмени, прийняті до Національної ради зі спорту. Я домагаюся успіху, тому що збираю інформацію про супротивників, їжджу спостерігати за ними, навіть коли в нас немає грошей, і мені доводиться літати на вантажних літаках. Я пам’ятаю поїздку на Кіпр – стоячи серед овець, і ще одну – в якій я був завалений тканинами й одягом. В Осло я тиждень сплю на розкладачці в румунському посольстві, адже літак у Бухарест літав раз на тиждень… Я виводжу Румунію на високий рівень, починаючи з того матчу проти Італії. Підготувався до нього я добре. Пізніше я вечеряв із Беарзотом і багатьма гравцями, про всіх них дізнався, тож міг сказати: не бійтеся, вони такі ж люди, як і ми… Я їздив по всій Румунії на автомобілі, щоб дізнатися про своїх футболістів, я говорив із фахівцями. Зараз уже немає такого обміну інформацією. Сьогодні ми все більше думаємо про себе – ніхто нічим не ділиться.
– Ви приїжджаєте до Італії в 1990-му, після падіння Стіни і режиму Чаушеску.
– У Пізі мене наймає Анконетані. Я добре працюю, після чого продають кращих гравців моєї команди, і вона йде на дно. Мене звільняють. У цей час я вивчаю систему зняття фільмів і відеоаналізу команд-суперників із Бакконі, першим говорю про поняття «аналіз матчу» і про його патентування. Далі мною зацікавилися «Порту» та льєзький «Стандард», які запропонували мені більше, ніж у Брешії. Але Італія мені дуже подобається. Ми з дружиною кидаємо жереб – випадає Брешія, тому ми залишаємося в цій країні. Прекрасні роки! Успіх «Брешії» в румунів, перехід у нижчу лігу, оскільки ми не брали участь у матчах, які тоді вирішували багато… Потім «Реджана», з якою не вийшло, бо й там Даль Чин продає всіх до кінця першого кола. Напевно, я помилявся, занадто часто працюючи з друзями. Далі – «Інтер». Я знайшов команду розрізненою, а Ліппі вже готувався піти, але в перших п’яти домашніх матчах ми забили 25 голів. Моратті це ще пам’ятає!
– Потім – знову Румунія, роки в Туреччині з «Галатасараєм» і «Бешикташем», нарешті, «Шахтар». Історія Луческу триває. Чи не жалкуєте про щось?
– Ні. Тільки пишаюсь. Моє життя завжди було боротьбою. Я Лев за знаком зодіаку, мені подобається долати труднощі й досягати цілей. Я займаюся футболом п’ятдесят років поспіль – ані року перепочинку, і я ніколи не брав гроші, не працюючи. Я займав місця без історії та без традиції. Я вчив футболу, а також видовищності, але в першу чергу рівності та дружбі – ось що має гуртувати команду, а не гроші. Йдеться про ідентичність і почуття приналежності – як зараз у «Ювентуса», посилене відчуттям єдності, або в мого «Шахтаря» – з великою кількістю бразильців, яких я вибрав ще молодими і дуже перспективними. Це як у «Барселони» з Мессі – він відмінно влився в команду, а не так, як Кріштіану Роналду, який мало не судиться з «Реалом»…
– Ваша думка про «Ювентус» Конте.
– Це одна з кращих команд Європи – за організацією гри, структурою клубу, власним стадіоном та загальними рисами. Ми чекаємо її з повагою, але спробуємо перемогти. Гра на «Донбас Арені» складна для всіх – тільки «Барселона» в єврокубках здобула тут перемогу. Спочатку ми затримаємо «Ювентус», блокуючи можливості цієї команди. Мені шкода, якщо через мій коментар Конте розсердиться, але він двозначний.
– Яким буде майбутнє Луческу?
– Буду тренувати доти, поки мене розважатимуть такими інтерв’ю, як це. Завжди шукатиму нові стимули для себе й гравців – від цього залежить життя. І поки в мене буде президент, який поділяє мою пристрасть і дає мені свободу творити, я цим займатимусь.
Прес-служба ФК «Шахтар» за матеріалами La Repubblica
