Відомий спортивний журналіст Микола Васильков розповів цікаві історії з біографії Андрія Шевченка та поділився думками щодо сучасного стану українського футболу.
– Про історію із тим, як Шевченко в тебе вкрав гроші, відомо всім. Припустимо, що Шева б не зізнався, що це він “потягнув” гаманець. Чи звертався б ти тоді в міліцію?
– Історія з тим, як Шева у мене тицнув лопатника, прославила мене на три дні на весь слов’янський нет (усміхається). Мені дзвонили всі, від львівської газети “Експрес”, до видання з Сахаліну. Все просто, я не бачив, що він позаду, а моя асистентка Ахава уже його підвела, і я коли попрощався з Ґаззаєвим, почав ліпити якусь дурню про те, що о…, а тільки розкрив рота запитати у Валерія важливе, а він уже “да свіданія”…, як Шева мене обхопив, я побачив, що то він, і кажу: “а це з нами герой зустрічі і все таке”. А в кінці він питає, “чи ти нічого не забув?”, а я й кажу, “о, де це тебе цьому навчили?”
Мене всі видання запитували, а скільки у тебе там було грошей? Я комусь назвав найбільшу суму – 6 тисяч гривень, вона і закріпилася як головна легенда. Росіяни перевели на їхні рублі, вийшло ще більше, потім я дивився це відео в ролику про найкращі події світу футболу за 2010 рік, який крутили в Аргентині, там наводили ще більшу суму. Італійці та англійці сильно піарили той випадок, мені з Греції дзвонили, ну кому що болить (сміється). Якби Шева не віддав, то був би винен, мав би у мене кредит (сміється).
– Що особисто для тебе означають 6 тисяч гривень?
– Для мене 6 тисяч гривень нічого не значать – це середня ставка спортивного журналюги на телебаченні. Я витрачаю гроші спонтанно, викидаю на обіди-вечері, на електроні цяцьци, на іграшки малим, на квіти, ну на бензин по сто баків на тиждень – це як отче наш (усміхається).
Я не накопичую грошей, бо у п’ятому вимірі гроші зайві, відпочиваю взимку на лижвах, літом на морі, восени та навесні я відпочиваю на футбольних стадіонах по всій Европі, де грають наші.
– Чого ти у футболі не любиш?
– Я не люблю у футболі радянських стадіонів. І великої кількості міліції, як це раніше було в Харкові, а надто у Дніпрі на “Метеорі” – третина арени міліція! Жаххх…
– Ти якось написав на своїй конференції після того, як побував на тренуванні “Динамо”, що “Мілевський реально страшний”. Думаєш, перейшовши в іншу команду, він поверне собі футбольну молодість, коли був справжнім лідером молодіжної збірної, чи й надалі виступатиме у нічних клубах?
– Ні, Мілевський – це збитий вертольотник. Він кращого вигляду вже не набуде, і грати краще вже не стане. Міля поступово стає вже і нецікавим мені, я цікавлюся скандальними фігурами, зірковими алкоголиками, на жаль він уже не зірка, а простих алкоголиків у нас тут третина міста. Він нікуди взимку не піде, далі залишиться в ДК, однак уже не гратиме, а потім взагалі невідомість, чорна прірва, безвість і забуття. Який такий Артьом-Шмартьом, не бачиш, ми снідаєм.
– Ти добре знайомий з Шевою. Що можеш про нього сказати такого, чого поки що ніхто не знає?
– З Шевою я вчився в одній школі, а з його сестрою Оленою ми однокласники. Шева молодший на 4 роки, для школи – це прірва. Я не товаришував навіть із тими, хто на рік менші. Хоча ми багато перетиналися в чому, десь було лазили разом, займалися у одного тренера Сергія-Ушиста, зустрічалися з одною дівчиною Чижичкою, грали багато на шкільному полі…
Він, пригадую, прийшов на фізкультуру у нових трусах Adidas динамівської форми, я з вікна уроку хімії дивився, як вони грають, його навіть ніхто не атакував у грі, так він виділявся всім зовні! Хоча всі в школі були впевнені, що в “Динамо” заграє мій однокласник Гена Копєйка. Він був головною зіркою футболу, він уже навіть м’ячі подавав на матчах “Динамо” в чемпіонаті СРСР, а в перерві виходив грати за юнацький склад на “Республіканському”… Він тепер адвокат, кажуть, дуже шановний.
– Взагалі, що можеш сказати про українську футбольну інтернет-журналістику, особливо про її недоліки?
– Інтернет-журналістика у нас слабенька, в Англії та Німеччині набагато цікавіше пишуть, і винахідливіших матеріялів більше, і ґрунтовних статей. Все залежить від мотивації, а не від таланту чи безталанності.
– В нас є два клани журналістів футбольних. Київсько-діпропетровський і донецький. До якого ти себе відносиш? Як зберігати нейтралітет, при цьому мати очевидні симпатії до одного клубу?
– Кланів журналістських немає, це міф. Все тупіше – донецькі пишуть за Донецьк, дніпровські за “Дніпро” і так далі. Я, чесно кажучи, з дитинства за ДК, це вже в крові, проте років 10 працював з “Шахтарем”, ми зробили багато репортажів крутих, документалку про Невіо Скалу, спецпроекти про початок протистояння з ДК – “Максимальне Стиснення”…
Я і зараз за “Шахтарем” стежу з насолодою… Ось за кого не вболівав, як боліла – то “Металіст”. У нас за совка ще “Динамо” було завжди з “Дніпром” і з “Карпатами” проти “Спартака”, “Метала”, “Одеси”… “Шахтар” ніколи не був нашим опонентом, я стара людина, живу за тими поглядами. Нині це швидше життєво чи політично, що Київ проти Донецька, проте важливо вміти ставити себе на місце інших людей, подивитися спробувати їхніми очима на ситуації… Люди скрізь однакові, і в “депресивному регіоні” і на “войовничому заході”, вони відштовхуються від нажитих традицій і стоять за своїх. Тут протистоянням не візьмеш, треба всім доходити моральної згоди, це я про людей, а не про політиків. Там життєві механізми не працюють (сміється).
– На твою думку, яким повинен бути оптимальний оклад середньостатистичного гравця УПЛ?
– Оклад – це складна річ. Зараз Інфантино з Мішелем крутять на папері правило зарплатної стелі, проте у нас воно не актуальне, у нас чорна каса, а отже, це тільки якщо в інтересах власника, то він піде на системні скорочення.
Я би, звісно, запропонував систему імени Віктора Леоненка – зарплата на рівні 30% від нинішньої, а решта 70% – в розтяжці від 0 до 300% – премії за гарну гру. Це прямий мотив для прогресу, хоча постраждають агенти і всі в ланцюгу, зокрема й працівники клубів і самі президенти, хто бере участь у “повертальних схемах” відмивання грошей. Хоча це наш чемпіонат би піднесло нагору в маркетинговому сенсі як проривну структуру, де можна легально заробити нескінчено багато лише завдяки голам і пасам!
Розмовляв Андрій Думич
