Як ми вже повідомляли, в продаж надійшов свіжий випуск журналу «Шахтар».
А поки ви збираєтеся до найближчого кіоску за грудневим глянцем, продовжуємо освіжати в пам’яті найяскравіші інтерв’ю минулого номера, цього разу – Развана Раца.
Тихий вечір. Ви випадково – ну, хтозна-чому – гуляєте за містом у полях. Одразу за лісосмугою самотньо тягнеться траса. Вона, напевно, хотіла б вважатися швидкісною, але на ній чомусь немає жодної машини. Хоча ні… На горизонті з’являється червона Ferrari. Вона мчить так швидко, що ви мимоволі сунете подалі від проїжджої частини – ближче до кущів. І, сховавшись у заростях, намагаєтеся побачити безумця-водія… Ні-ні, ви не даїшник! Ви – вболівальник. Тому якщо й кинетеся до власника гоночної іномарки, так тільки за автографом. Тому що він – Разван Рац. І він відчуває можливості власної машини виключно осторонь цивілізації.
Людина з лісу
Якби Рац не став футболістом, він був би льотчиком. Утім, шанс побачити Развана за штурвалом винищувача ще є: після завершення кар’єри румунський захисник збирається присвятити себе саме льотному ремеслу. Швидкість – от його пристрасть, друга після футболу. Про неї, у всіх проявах, і поговоримо.
– Разване, так на якій швидкості ти їздиш на своїй Ferrari?
– Ну… По Донецьку – як усі, 60–80 км/год, іноді навіть менше. За містом, звичайно, даю газу.
Щоправда, віднедавна Рац уникає фанатизму за кермом. Не те щоб він припинив любити швидку їзду, просто провів чергові випробування – і в якийсь момент стало страшно. Розігнав машину до 310 км/год – і дорога перетворилася на вузьку стрічку. Ані розмітки, ані бордюрів. Люди, машини, дерева – просто точки. Моторошно. Навіть Рацу:
– Мене вистачило тільки на хвилину. Почали тремтіти коліна. Більше не хочу таких експериментів.
До речі, рев вітру від авто, що несеться, – це також прояв швидкості. Але гучними звуками футболіста не злякати. Разван якось зізнався, що єдине, чого він боїться, – це смерть. Щоправда, колись була ще темрява, але вона залишилася в глибокому дитинстві.
– Коли на вулиці реве чиясь машина, тебе це дратує?
– Якщо рев приємний, то ні. (Сміється). Так-так, не дивуйся, у цінителів серйозних авто є таке поняття – «приємний рев»! Коли мотор по-справжньому потужний, то й звучить він солідно, красиво. Але часто просто в «Жигулях» вихлопи переробляють, щоб гарчало. Цей звук, звичайно, мерзенний.
– А якщо «приємний рев» пролунає вночі під твоїми вікнами, тобі це принесе задоволення?
– Ха-ха, природно, ні. Тому я й живу в лісі!
Утім, сон у житті Раца займає особливе місце. По-перше, режим. По-друге… Ну просто любить він поспати. Особливо вранці. Тож, якби опинився Разван в армії, команда «Підйом!» стала б для нього серйозним випробуванням… на швидкість:
– Я знаю, що солдат має встигнути вдягнутися, поки горить сірник, тобто протягом 45 секунд. Важко сказати, чи зміг би я. Треба ж іще, щоб речі не були розкидані…
– Разване, свист кулі – це також швидкість. Ти коли-небудь стріляв зі справжньої зброї?
– Так, у мене дідусь мисливець. Я з ним в Румунії часто ходив на полювання. У Донецьку також іноді їжджу до тиру. Стріляю зі снайперської гвинтівки та з кулемета.
– І що більше подобається?
– Звичайно, бути снайпером!
– Ти коли-небудь сперечався, що зробиш щось швидше за твого візаві?
– Тільки в школі: хто першим добіжить або доїде на веліку.
Де живіт, де?
Фільм «Швидкість» із Сандрою Баллок і Кіану Рівзом. Ну хто його не бачив? Події розвиваються красиво, небезпечно, швидко, заворожуюче. Але Разван у них не вірить. Каже, це нереально, щоб автобус стільки часу рухався із заданою швидкістю. Одним словом – кіно.
Інша справа – казки. Злітати на Місяць у Діснейленді або звалитися в ліфті з 10-го поверху там же в Будинку жаху – для Раца саме воно! Здається, він усі адреналінові атракціони перепробував.
– Разване, чому віддаєш перевагу: швидкісному злету чи швидкісному падінню?
– Зліт краще. А під час падіння начебто живота немає, порожнеча всередині. Не найприємніше відчуття. Але найкраще – Американські гірки. Справжній кайф!
– Уяви, що ти біжиш. Що для тебе важливіше: брак швидкості чи брак кисню?
– (Довго думає). Залежить від причини, чому я біжу. Але якщо йдеться про критичну ситуацію, то нехай краще не вистачає кисню.
– Обери: гра на швидкість мислення чи на швидкість руху?
– Обидві одночасно! Це і є футбол, де все дуже швидко. Особливо в Лізі чемпіонів.
– А ти знаєш власну силу удару по м’ячу? З якою швидкістю він летить від твоєї ноги?
– Ні. (Пауза). Соромно, та не знаю. Але якось читав, що найсильніший удар був начебто у Роберто Карлоса – близько 193 км/год. Дивно, чому я досі власні показники не дізнався. Все! Побіг з’ясовувати…
Донедавна володарем найсильнішого удару по м’ячу вважався бразилець Роберто Карлос (198 км/год). Але на чемпіонаті світу 2010 року його рекорд було побито німцем польського походження Лукасом Подольськи (201 км/год).
Прес-служба ФК «Шахтар» за матеріалами журналу «Шахтар»
Читайте також
 |
Тарасова молитва |
 |
Грудневий номер журналу Шахтар – у продажу |
 |
Бокшич прохає залишитися |
 |
Будинок, подарований командою, – краща акція року |
 |
36 років потому: історія одного матчу |
