Нагадуємо, що в світ вийшов січневий випуск журналу «Шахтар». А поки продовжуємо публікувати найцікавіші матеріали з грудневого номера видання. Пропонуємо вашій увазі ексклюзивне інтерв’ю Ігора Штімаца, видатного хорватського футболіста і нинішнього головного тренера національної збірної Хорватії.
– Мені як головному тренеру збірної завжди непросто зробити вибір на користь того чи іншого виконавця, якому буде довірено захищати честь нашої країни. Серед величезної кількості висококласних гравців потрібно визначити всього 23. Але і це ще не все. Навіть з них вибираєш тих 11, які вийдуть зі стартовим свистком. Але це не особливо відрізняється від ситуації, яка складається в хороших клубах. У «Шахтаря», наприклад, є 30 футболістів, а містеру Луческу потрібно прийняти рішення, хто з них буде в стартовому складі. І так щоразу, в кожному матчі. Втім, вибирати з набору якісних виконавців – це приємні для будь-якого тренера клопоти.
Протягом багатьох років я є радником Дарійо Срни. Ситуація не змінилася і після того, як мені довірили національну команду. Я досить довго грав у футбол на високому рівні, маю досвід. А Дарійо народився в моєму рідному місті – Меткович. Коли йому було 14, він почав домагатися перших успіхів, і його батько попросив мене допомогти синові. І з тих пір я даю йому поради, допомагаю, коли це необхідно. Я був капітаном команди, за яку грав Срна, а коли вони разом зі Стіпе Плетікосою переходили в «Шахтар», я вже був спортивним директором «Хайдука». Ми всі розуміли, що це правильний крок: у Донецьку є президент Рінат Ахметов, який робить все для свого клубу. Я дуже щасливий за Даріо, його кар’єра тут розвивалася в правильному напрямку на протязі багатьох років. Він справжній професіонал, хороша людина, я радий бачити, що він такий популярний в Україні. Дарійо заслужив капітанську пов’язку, і сподіваюся, що він закінчить свою кар’єру в «Шахтарі» на такому ж високому рівні.
Якщо говорити про футбольнмй ринок, то за європейськими мірками Хорватія – бідна країна. У нас немає клубів з приватним капіталом, всі вони – громадські. А громадськість не інвестує гроші в їх розвиток. Ось чому наші команди виховують чудових гравців, але, коли їм виповнюється 19-20 років, всі вони йдуть в інші чемпіонати. Складно утримати талановитого виконавця, коли не можеш заплатити йому більше 1-2 тисяч євро на місяць. Є два клуби – «Динамо» (Загреб) і «Хайдук» (Спліт), – де гравцям можуть платити більше, тому за них часто і виступають більш кваліфіковані футболісти. Ми неодноразово намагалися обговорити цю проблему з нашим урядом. Процес приватизації деяких футбольних клубів почався кілька років тому, але на все це потрібен час. Упевнений, що Хорватія була б привабливою для безлічі інвесторів з усього світу, тому що у нас завжди було багато талантів.
Дуже важко розлучатися з найкращими футболістами, а результати хорватських команд на європейській арені підтверджують це. Але до 90 відсотків бюджету наших клубів складають надходження від продажу гравців. У той же час з такою політикою не можна досягти великих результатів. Навіть загребське «Динамо», яке впродовж 7 років поспіль виграє чемпіонат Хорватії, не може похвалитися своїми успіхами в Лізі чемпіонів. Їм не під силу змагатися на рівних з ПСЖ або мадридським «Реалом», бюджет яких перевищує 100 мільйонів євро, коли у них самих він коливається в районі 15 мільйонів. Гроші народжують відмінності у футболі.
У той же час всі ми пишаємося успіхами національної збірної, яка впродовж останніх років незмінно входить в десятку кращих в світі. Це наша можливість показати себе світу, продемонструвати силу своєї країни. Ми починаємо працювати з дітьми, коли їм виповнюється 6-7 років. Весь секрет – у гарній роботі. У нашій країні відмінний клімат, багато талантів: у футболі, гандболі, баскетболі, лижах – будь-якому виді спорту. Діти можуть грати на вулиці з ранку до ночі практично цілий рік. У нас маленька країна – трохи більше 4 мільйонів жителів, – але всюди є футбольні поля, спортивні майданчики. Що стосується тренерів, то вони отримують свою зарплату і намагаються якісно ставитися до обов’язків.
Ситуація з Академіями у нас дещо інша, ніж в Україні. Знову ж таки, вся справа в інвесторах. Є приватні школи і ті, які прив’язані до клубів. Я виховувався в Академії «Хайдука» з середини 1980-х і до початку 1990-х. Тоді представники «Аякса» спеціально приїжджали до нас, щоб подивитися, як ми працюємо. Вони запозичили деякі елементи наших занять. А Томіслав Івіч, найуспішніший хорватський тренер в історії, в 1970-х роках тренував «Аякс» і багато виграв з цим клубом. Тут вже гроші не стоять на першому місці. Хорватія без великих фінансових вливань виховує футболістів зі світовим ім’ям. Вся справа в таланті і старанній роботі над собою. Однак ми не можемо купувати найкращих гравців світу, ми лише продаємо своїх футболістів у кращі клуби світу.
Прес-служба ФК «Шахтар» за матеріалами грудневого випуску журналу «Шахтар»
