Екс-гравець “Шахтаря” Вілліан, який нещодавно став півзахисником “Анжи”, розповів про перехід та адаптацію у новій команді.
– У складі “Шахтаря” було мало не десять ваших співвітчизників, в “Анжи” їх всього двоє – захисник Жоау Карлос і півзахисник Жусілей. Ви з ними були знайомі до переходу в “Анжи”?
– Ні, але про обох, звичайно, чув. Жусілей подавав великі надії ще в “Корінтіансі”, а зараз грає зовсім зріло. Ви, до речі, забули ще про одного бразильця в нашій команді – Роберто Карлоса.
– Я мав на увазі тих, хто виходить на поле …
– Ну, з м’ячем-то він досі поводиться не гірше багатьох діючих футболістів. А взагалі Роберто – мій кумир. Та й не тільки мій. Щасливий, що зараз ми з ним в одній команді!
– Він приклав руку до вашого переходу?
– Не думаю. Просто дзвонив пару раз.
– Як ви розлучилися з “Шахтарем”?
– Нормально. Попрощався з усіма хлопцями, з керівниками клубу Ринатом Ахметовим і Сергієм Палкіним. Обидва, до речі, багато зробили для того, щоб у мене не було проблем ні в “Шахтарі”, ні на Україні. Вважаю, що вони допомогли мені розкритися повною мірою в тепер уже моєму колишньому клубі.
– А вам не здається, що, зважившись на перехід, ви все-таки зробили крок назад? Адже “Шахтар” – багаторазовий чемпіон країни, в той час як “Анжи” тільки прагне до свого першого вищого титулу. “Шахтар” виступає в Лізі чемпіонів, “Анжі” – в Лізі Європи…
– Ні. По-перше, незважаючи на подвиги “Шахтаря” в Європі, я вважаю, що рівень чемпіонату Росії все ж таки вищий, ніж в Україні. Він більш напружений, у ньому більше класних команд і кваліфікованих виконавців. Не випадково в останні роки в Росію їдуть імениті легіонери. Приміром, Халк зі збірної Бразилії. А по-друге, “Анжи” – клуб, який бурхливо розвивається і стоїть на порозі великих досягнень. Опинитися в ньому в цей час – дуже цікаво.
Нарешті, ще одним мотивом мого переходу стала можливість попрацювати під керівництвом Гуса Хіддінка. Ця людина заряджає позитивною енергією – я зрозумів це по перших годинах знаходження в команді.
– Не шкодуєте, що так і не потрапили в “Челсі” або в якийсь інший впливовий англійський клуб?
– Ні. Хоча до англійської Прем’єр-ліги, зізнаюся, ставлюся з великою симпатією. Можливо, мені ще пощастить пограти в ній.
– Які цілі ставите перед собою в “Анжи”?
– Найвищі. Точно такі ж, як і керівництво клубу.
– Перехід з “Шахтаря” в “Анжи” наближає вас до збірної Бразилії чи, навпаки, віддаляє?
– Не знаю. Але одне лише можу сказати: зроблю все, що в моїх силах, щоб потрапити в збірну на домашній чемпіонат світу. Це моя мрія! Щоб вона стала реальністю, я повинен грати в Росії не менш яскраво, ніж в Україні.
– Назвіть трійку найкращих, з вашої точки зору, бразильських гравців сучасності.
– Неймар … (далі пауза). Давід Луїз та Оскар.
– А минулого?
– Роналдо, Роналдінью і Роберто Карлос.
– А кого взагалі вважаєте кращим на сьогоднішній день?
– Мессі.
– У “Шахтарі” ви виступали під десятим номером, в “Анжи” за щасливим збігом обставин він виявився вільним. Вам важливо, які цифри у вас на футболці?
– У принципі ні, але до “десятки” я вже звик. А от у Лізі Європи буду грати під 88-м номером.
– 14 лютого “Анжи” зустрінеться в 1/16 фіналу Ліги Європи з “Ганновером”. До того моменту ви будете готові на 100 відсотків?
– Майже не сумніваюся.
– У Бразилії мої колеги люблять питати у футболістів про “клуб їхнього серця”. У вас це який?
– Напевно, “Корінтіанс”, де я починав шлях у великий футбол. Але не забувайте, що мені всього 24. Задайте мені це питання рочків так через десять – і, можливо, я відповім вам, що це був “Шахтар” або “Анжи”.
