У вільний продаж надійшов лютневий випуск журналу «Шахтар» із Тайсоном на обкладинці. А поки ми публікуємо інтерв’ю одного з персонажів січневого випуску – екс-гравця нашої команди Ігора Дуляя.
Місто і сльози
– Ігоре, перехід із команди рівня «Шахтаря» до «Севастополя». Мабуть, це нелегко.
– Спочатку було, звичайно, непросто. Коли прийшли два футболісти з «Шахтаря», можливо, в Севастополі сподівалися, що зараз і відразу все зміниться, стане чудово. Але «Шахтар» і «Севастополь» – це різні речі. Було складно. Тепер у «Севастополі» всі розуміють, що мають робити, щоб не просто поставити завдання, а домагатися і в підсумку виконати. У команду прийшов тренер, який знає, чого хоче. Мені й Маріушу зараз у цьому плані набагато легше працювати. І я впевнений, що «Севастополь» за два роки стане дуже цікавим колективом.
– Чого немає в «Севастополі» в плані взаємин? У порівнянні з тим, що було в «Шахтарі».
– У «Шахтарі» тобі не потрібно думати про якісь сторонні речі. Ти тренуєшся, працюєш і граєш у футбол. Коли ми прийшли до «Севастополя», потрібно було думати і про все інше – аж до того, що їсти і пити, як тренуватися. Все було новим. Зараз у «Севастополі» дуже серйозний тренер і людина. Олег Кононов чудово розуміє, як має виглядати команда і структура клубу. «Севастополь» потихеньку вибудовується.
– Якою була перша думка-асоціація, коли виник варіант із продовженням кар’єри в «Севастополі»?
– Будь-яка команда у Європі викликала б у мене однакове почуття. «Севастополь» – не низький рівень. Просто я шість із половиною років провів в одній команді, де мені було більш ніж приємно. У «Шахтарі» було дуже комфортно і суперприємно: люди, вболівальники, місто – все! І в одну мить усе це пішло… Якби я тоді прийшов прощатися з уболівальниками, були б сльози. Але нічого, час минув.
– Коли ви з Маріушем пішли, вся команда дуже переживала. Хто вас тоді підтримав?
– Я пам’ятаю, як Срна сказав: «Дуляй, я з тобою прощатися не буду – не можу!» Я так і поїхав. Просто зібрав сумки та поїхав. А як? Я не робот – людина, маю емоції. Завжди важко розлучатися з близькими тобі людьми і містом. Я просто поїхав до Севастополя і зрозумів, що все – починається нове життя. Але мені було дуже приємно, коли ви, дізнавшись, що я тут, запросили мене. Гадав, мене вже забули! (Сміється). Для мене дуже важливо, що за ці шість із половиною років я щось після себе тут залишив.
На межі фантастики
– Розкажи про севастопольських уболівальників.
– Одним ім’ям та прізвищем там повагу не заробиш. Є поле – і там ти заробляєш свій авторитет. Спершу було складно, коли хтось думав, що Маріуш та Ігор можуть усе самі. Ми не фокусники. Але я дуже радий, що відчувається велика підтримка і повага – їх до нас і навпаки. Ми поїхали туди не купатися і засмагати, як хтось думає, – я і так ніколи не купався і не засмагав! Там дуже люблять футбол. Але вони не такі, як у Донецьку. Тут ти просто вийшов на вулицю – і тебе всі пізнають.
– Чи є життя після «Шахтаря»?
– Звичайно. Але таким, як у «Шахтарі», воно ніколи не буде. Це пережив багато хто з тих, що грали тут і поїхали. Я знаю, про що говорю. Усі дуже швидко розуміють: в інших країнах, клубах ти не знайдеш щастя, яке знайшов у «Шахтарі».
– Дуляй із перебинтованою головою на полі – таке бувало часто в період гри за «Шахтар». Чи в Севастополі в голову не отримував?
– Отримував! Традиція триває. (Сміється). Було, було…
– Де серце Ігора Дуляя? У «Партизані», «Шахтарі» чи «Севастополі»?
– Скрізь по трошки! Я кажу, як є, а не так, що сьогодні я в Белграді говорю одне, в Донецьку завтра інше, в Севастополі – третє. Все, що в мене є, мені дав «Шахтар».
– Відчувається, що «Шахтар» зараз набагато спокійніше ставиться до іменитих суперників, ніж раніше? Що команда виросла в психології?
– Зараз узагалі «Шахтар» грає важливу роль у розрізі Європи. Вже немає такого, як раніше: «А-а-а, це якийсь «Шахтар»…» І в останні роки команда доводить свій рівень. Зараз усі оцінюють «Шахтар» дуже високо. Адже є приклад інших команд зі Східної Європи, що вистрілили в один рік, але потім їх практично не видно. «Шахтар» же постійно прогресує.
– Чи є хлопці, які з’явилися в «Шахтарі» вже після твого уходу, що дивують своїм зростом?
– Моя думка – дуже сильно прогресує Вілліан. На межі фантастики.
Футболка Дарійо
– Ігоре, тобі тридцять три. Був у кар’єрі переломний період. Скільки собі особисто ти відміряв грати?
– Ну, в мене контракт ще півроку, і я, якщо чесно, ніколи не дивився так далеко. Найголовніше – це здоров’я. Якби мені 10 років тому сказали про 33 роки, я б почав говорити про пенсію. Зараз мені 33 – і думка інакша. Тьху-тьху, я почуваюсь чудово. Часом, знаєте, трапляється так: усі крім тебе бачать, що ти вже не той. Але я реально дивлюся на себе. І доки зможу грати, доти це робитиму!
– Є такий матч, який ти зараз згадуєш як найкращий у складі «Шахтаря»?
– Напевно, це домашня гра з «Барселоною», яку ми виграли з рахунком 2:0. А ще б відзначив матч Кубка УЄФА в Донецьку з ЦСКА. Це ігри, які викликають найяскравіші спогади.
– А найбільш образливий матч?
– Ну, звичайно, це «Севілья».
– У багатьох футболістів є колекція футболок, якими вони обмінюються після матчів. У тебе така є?
– У мене залишилася тільки одна – від Дарійо! Усі інші футболки віддав своєму молодшому брату. Він їх збирає.
– Певно в складі суперників «Севастополя» багато охочих помінятися з тобою футболками…
– Так, прохають. Але в мене ж футболок тепер небагато. Це ж не «Шахтар»! Тому доводиться відмовляти.
– Коли востаннє був у Донецьку?
– Наприкінці 2011 року перед зимовою паузою, коли «Шахтар» грав, здається, з донецьким «Металургом» і виграв 2:0. Але я в курсі того, як команда виступає, стежу. Телефоном спілкуюсь із Дарійо, Карло Ніколіні, Массімо Уголіні, іншими хлопцями… А якось і на зборах зустрічалися. (Посміхається).
– Тобто більше року тебе не було в Донецьку. З якими почуттями знову повернувся до столиці Донбасу? Яку мав першу думку?
– Перша думка: «Повернувся додому!»
Прес-служба ФК «Шахтар» за матеріалами січневого випуску журналу «Шахтар»
