21 березня – дев’ять днів, як пішла із життя чудова людина, що багато років вірою та правдою служила «Шахтарю», Валерій Гошкодеря. Сьогодні про Валерія Анатолійовича згадують люди, які близько його знали.
Олександр Сопко, захисник «Шахтаря» 1980-х років:
– У нас із Валерою багато спільного. Ми практично одночасно прийшли в «Шахтар» і перший час жили разом у гуртожитку. Ця людина мені дуже дорога. Крім того що грали пліч-о-пліч, так ще були близькі духом, світоглядом. У Валері привертала широта поглядів, інтересів, не обмежених тільки футболом. Могли поговорити про музику, про літературу, про життя. Освічена, інтелігентна, надзвичайно скромна і дуже відповідальна людина. Завжди переживав, якщо щось не виходило, були по грі якісь помилки. Аналізував причини, щоб потім не припускатися такого. Загалом, був професіоналом. А ще – надзвичайно світлою людиною, на яку можна покластися і в футболі, і в побуті. Завжди приходив на виручку, підстраховку. Допомогти товаришеві – був його девіз… Важко говорити про Валеру в минулому часі. Здається, що він десь поруч, у будь-яку мить можна йому зателефонувати, обмінятися думками. Валера був небагатослівний, але навіть два-три слова завжди до діла. На тому світі, напевно, також дефіцит таких людей. Тому періодично вони туди йдуть.
Сергій Кравченко, нападник «Шахтаря» 1980-х років:
– Коли Валера прийшов у «Шахтар», у нас одразу склалися хороші стосунки. Відтоді все життя товаришували. Грали, тренували разом. Навіть виступаючи за кордоном, знаходили можливість заїжджати одне до одного в гості. Звичайно, зустрічалися в Донецьку. Золота була людина. Чуйна. Завжди відгукувався на біду іншої, допомагав, чим міг. Валеру відрізняла рідкісна сьогодні якість – порядність. Найдобріша людина в житті, володіла справжньою спортивною злістю. Програвати на полі не любив. Завдяки ерудиції, прекрасному баченню футболу вмів тактовно відстоювати власну точку зору. Ходив на матчі команд різного віку. Валера вмів розглянути в хлопчиськові якусь родзинку – знайшов для «Шахтаря» не одного гравця. У нього чудова родина. Син Віталій виріс не тільки в непоганого футболіста, а, що може навіть важливіше, в людину із широким світоглядом, нормальними життєвими принципами. Мені пощастило, що мав такого друга.
Анатолій Скирчук, тренер молодіжного складу «Шахтаря»:
– Ми разом починали працювати від першого дня створення дитячо-юнацької школи «Шахтаря» в 1999 році. Валерій Анатолійович був її головним тренером. Роботи – по вуха. І йому довелося багато ночей не поспати, поїздити – і самому, і з тренерами школи – не тільки по області, а по всій Україні. Не буде перебільшенням сказати, що завдяки Валерію Анатолійовичу в «Шахтар» прийшли Адріан Пуканич, Руслан Левіга, Сергій Півненко, Олександр Гусаров. Ще багато футболістів, які менш відомі. З ним працювалося дуже легко. Завжди спокійний, розсудливий. Вислухає думку іншої людини. Якщо потрібно, міг дати ділову пораду. У вирішенні суперечливих питань – жодних ускладнень. Із Валерієм Анатолійовичем узагалі можна було спілкуватися на будь-які теми. А вже скільки він знав про футбол! Просто море. І коли тільки встигав ходити на матчі дитячих та юнацьких команд, бути в курсі не лише Вищої, а й Першої, Другої ліг, знати зарубіжні чемпіонати. І не тому, що йому це потрібно було по роботі. Просто любив футбол в будь-яких його проявах. Щодо багатьох гравців мав власну думку. Аргументовану, яку він співрозмовнику не нав’язував… І зараз усе ще не віриться, що таке могло статися, що Валерія Анатолійовича немає з нами.
Прес-служба ФК «Шахтар»
