У понеділок, 25 березня, в конференц-залі «Донбас Арени» відбулася урочиста, навіть історична подія. Тут вшановували легендарного масажиста «Шахтаря» Володимира Ткаченка. 2013 року виповнюється 50 років відтоді, як Володимир Іванович прийшов працювати в донецьку команду, що саме по собі є безпрецедентним випадком в українському футболі. Особливо якщо врахувати, що ця людина – сліпа…
З такої нагоди зал для прес-конференцій заповнили не лише представники мас-медіа. Привітати Володимира Ткаченка з ювілеєм прибув генеральний директор ФК «Шахтар» Сергій Палкін, головний тренер «гірників» Мірча Луческу, а також близькі друзі, ветерани команди і працівники клубу, з якими ювіляр працював упродовж багатьох років. Під оплески Сергій Палкін разом із Містером презентували масажисту пишний букет троянд і клубну футболку із символічним золотистим номером 50 та написом «Ткаченко».
– Шановний Володимире Івановичу, від імені клубу, команди, футболістів багатьох епох, які пройшли через ваші руки, я хотів би привітати вас із такою великою датою. І диплом Книги рекордів України – зайве цьому підтвердження. Я вважаю, що для клубу ви є базовою, основоположною величиною, на якій ґрунтується весь його розвиток. Словом «спасибі» всього не скажеш, – сказав генеральний директор клубу. – Я хочу вклонитися вам низько в ноги, подякувати вам від імені всіх хлопців, з якими ви працювали протягом останніх 50 років. Частинка вашого серця, вашої душі – в кожній перемозі «Шахтаря», в кожному трофеї, який ми завоювали. Спасибі вам велике!
Півстоліття роботи в одному клубі – показник не тільки вельмишановний, але й унікальний для нашої країни. Щоб засвідчити цей факт, долаючи снігові замети, з Києва в Донецьк прибув керівник національного проекту «Книга рекордів України» Ігор Підчибій. Він вручив Володимиру Івановичу почесний диплом, який підтверджує рекорд, і зазначив, що це не перше досягнення національного масштабу від представників «гірників» (ветерану донецької команди Миколі Максимовичу Головку належить ще одне звершення – 50 років на футбольному полі. – Прим. авт.). А досягнення Володимира Ткаченка офіційно звучить так:
«Категорія: людина в трудовій діяльності.
Галузь досягнення: вірність одному трудовому колективу та 50 років невпинного виробничого стажу у футбольній команді «Шахтар» (Донецьк).
Ткаченко Володимир Іванович – єдина людина з обмеженими фізичними можливостями, яка присвятила всю свою трудову діяльність футбольній команді. Рекорд офіційно зафіксовано в Донецьку 25 березня 2013 року».
Слово – головному винуватцю торжества:
– Я вдячний долі за той щасливий час, який я провів у «Шахтарі». Не всім навіть із необмеженими можливостями дано було прожити таке багате на цікаві й гарні події життя. Я стільки всього дізнався, побачив, відчув. Це непередавано словами – відчувати власну причетність до великих досягнень. Де, як не у футболі, і не із «Шахтарем», я б зміг це все відчути? Це щастя! Через мої руки пройшли тисячі футболістів, кілька поколінь. Хочу всіх їм подякувати.
Окрім величезної кількості футболістів, Володимир Іванович згадав також інших не менш відомих своїх клієнтів, серед яких були Ролан Биков, Михайло Пуговкін, Микола Озеров, Володимир Висоцький, Ніна Веселовська. Але з особливим трепетом Володимир Іванович розповів про потрапляння до «Шахтаря».
– Я з відзнакою закінчив медичне училище в Кисловодську за спеціальністю «масажист» та «фізіотерапевт». Дізнався, що в «Шахтарі» звільнилося місце масажиста, і попрохав маму про все дізнатися. Вона пішла прямо до Ошенкова, і, незважаючи на попередження про те, що я мою поганий зір, він відповів згодою. Я буквально на крилах летів до Донецька. І ось 31 травня відразу з трапу літака я опинився на базі «гірників». До речі, вперше Олег Олександрович прийняв мене за футболіста, хоча лікар команди і представив мене тим самим новим масажистом. (Сміється). До речі, двотижневий випробувальний термін я пройшов усього за чотири дні. Ось так досі я й тут. Зізнаюся, спочатку було непросто, моїми ровесниками були вже зірки, що відбулися, та що говорити, вони два Кубки СРСР завоювали, а я пацан зі шкільної лави… Але ми з усіма швидко знайшли спільну мову і потоваришували.
Своєю чергою не жаліли добрих слів і ветерани команди.
Юрій Дегтерьов, воротар «Шахтаря» 1967–1983 рр.:
– Від усього серця вітаю тебе з цією датою і дуже радий, що 20 років ми пропрацювали разом. Здоров’я тобі, перш за все, і ще пропрацювати років 20 на благо команди «Шахтар»!
Віктор Грачов, нападник «Шахтаря» 1980–1990, 1994–1995 рр.:
– Приєднуюся до всіх привітань! Я твій затятий шанувальник і пацієнт довгі роки, залишаюся ним зараз. Величезне спасибі від імені всіх футболістів. Здоров’я і довгих років життя! І щоб гравці «Шахтаря» поменше зверталися до тебе з такими болячками, як у мене. Нехай краще це буде просто легкий масаж, якась бесіда, порада. Іноді тренери пред’являють футболістам претензії, а в тебе віддушину завжди можна знайти.
Сергій Рибаков, голова профспілкового комітету шахти імені Горького:
– Команда «Шахтар» протягом довгих років була в нашому профспілковому комітеті. Володимир Іванович відгукувався на всі прохання керівництва і самих шахтарів. Він допомагав не тільки великим футболістам, які зібралися сьогодні тут, а й простим гірникам. Незважаючи на брак часу й інші причини, він завжди брав у медпункті людей. Низький вам уклін від шахтарів, Володимире Івановичу! Найміцнішого здоров’я та удачі!
Віктор Звягінцев, захисник «Шахтаря» 1970–1980-х рр.:
– Я скажу від імені всіх, кого Володя «тер» – так ми це називали. (Посміхається). Напевно, мало зараз настільки скромних людей і справжніх роботяг. Юрій Дегтерьов став найкращим воротарем Радянського Союзу, був гравцем національної збірної. Хто його готував? Тут сидить начальник команди. Сидить масажист. І був Піденко – водій автобуса! І ось як готується Дегтерьов: Калінін робить довгі передачі, Дегтерьов виходить, а Володимир Іванович із водієм чинять на нього силовий тиск! Так от, чи можуть масажист і водій автобуса підготувати кращого воротаря країни? (Сміється). Відповідь ми знаємо. Я бажаю ювіляру залишатися завжди Володею – щоб його золоті руки ще довго служили на благо всім.
Володимир П’яних, захисник «Шахтаря» 1970–1980-х рр.:
– Дорогий Володимире Івановичу! Сьогодні ми всі тут, із тобою. Низький уклін. Хочу сказати: в тебе не тільки золоті руки, які відчували нас, наші м’язи й кістки. Перший, до кого ми приходили, – це ти. Були і проблеми з менісками, і вивихи гомілкостопа, ліктів, травми спини… Ти ставив нас на ноги. До речі, виїжджаючи за кордон, Володимир Іванович за власні кошти купував новітні препарати, мазі й розтирання. Усе задля успіху команди. Дай Боже тобі здоров’я і дякуємо за все!
Іван Гайворонський, перший віце-президент Федерації футболу Донецької області:
– Володю, я спілкувався з Анатолієм Коньковим. І найвищу нагороду – медаль ФФУ «За заслуги» за підписом президента федерації – ми обов’язково пізніше вручимо. З твого дозволу. Мої вітання!
Прес-служба ФК «Шахтар»
